Чи готова людина до дії, а також про необхідність бути офлайн для того, щоб почути куди провадить Бог. Про це у черговій розмові розповідає Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії єпископ Микола Петро Лучок ОР.

Піти на глибину. Розмова на Veritas.

Триангулярна відповідальність – тристоронній стосунок. Завжди є три сторони у житті людини  – Я, Бог та інші люди. Моя дорослість полягає на тому, що я роблю свій вклад.

Не все так просто, і не все так ясно: Ісус має дуже глибоку науку, яка на перший погляд у багатьох моментах не зрозуміла, і Він веде до повноти. Потрібно вийти із зони комфорту: як вийшли учні, як Бог звертається до Авраама: «Вийди із зони комфорту! Вийди із своєї землі». Не чекай, що тобі подадуть – це дитяча позиція.

Сьогодні все онлайн.  Якщо людина буде онлайн, вона не піде на глибину. Потрібно бути офлайн. Потрібно вийти і піти шукати те місце, куди мене провадить Бог. Боже Провидіння діє так, що після світла, після відкриття Він нас запрошує до дії. Але чи людина готова до дії? Можливо, їй не вистачає ресурсу. А можливо, вона не хоче виходити із зони комфорту.

Бог завжди вкладає свої 100%, але Він дав мені мої 100%. Бог не бере на себе відповідальність за мою частину: я на 100% відповідальний за моє життя – за моє тіло, духа, душу, за мій розвиток, за відповідальність і зцілення ран, за відповідальність за таланти, за відповідальність, яка на кожному рівні дана мені.

Відповідальність – це завдання. Коли його виконую, я реалізуюсь.

Бог вчинив нас служителями, господарями свого життя.

Людина, яка живе у брехні, – поневолена, їй нашіптує диявол. Вона не хоче брати свою відповідальність. Звинувачення, нарікання, осудження… Це людина, яка поневолена. Вона живе у брехні і цю брехню ретранслює. У кожному поневоленні, гріху є страх. Навіть є страх змін на добре – це таємниця: люди бояться позитивних змін. Є люди, які бояться добробуту. Є страх перед розвитком.

Коли буду бідкатися – це форма не виходження на публічний простір: буду наражений на те, що мене можуть осудити. Страх перед розвитком пов’язаний з тим, що  людина хоче себе загородити.

Коли людина зранена в дитинстві – у неї такий образ Бога. Дитячі рани закривають образ люблячого Бога. У таких людей потім багато прихованої, або і відкритої агресії до авторитетів.

Якщо мені щось відкривається, то Бог запропонує подальші дії. Людина, яка має сильний контакт з Богом, відчуває натхнення. Ісус не лише тоді торкається до нас, коли ми є в рамках Католицької Церкви: Він торкається всюди. Дорослість у тому, щоб людина навчилася чути це натхнення.

У взаємовідповідальності, взаємопраці є постійне шанування меж.

Наша ціль,  щоб ми могли звільнюватися і зцілюватися від жалю до себе, від страху світу, тому що це – деградація.

Розвиток вписаний у нас. Він безкінечний. Навіть момент, пов’язаний із смертю буде одним з наших духовних проривів.

Коли людина починає щось розуміти і їй потрібно вкладати зусилля, починається етап гніву. Гнів  –  це захистити свої межі, і вкласти зусилля у те, щоб розвиватися, захищатися, говорити злу: «Ні!»

Ми шукаємо авторитет. Завдання Церкви, християн, щоб ми дали цю опору. Ісус є посеред нас. Якщо люди Його відчувають посеред нас – вони відчувають опору. Він – камінь. Коли приходять бурі, я відчуваю опору, на якій збудоване моє життя.