В Україні 3 вересня згадуємо тих, хто постраждав, або віддав своє життя за віру. У теперішній час ми маємо бути вдячними тим, хто віддав життя за те, що вірив. Ми цінуємо їхнє страждання – тих, хто жертвував собою за те, щоб ми могли практикувати свою віру.
Про це у катехизі на Veritas розповідає cестра Ліджі Паяппілі, настоятелька павшинського монастиря Сестер Святого Йосифа де Сен-Марк.
Вони мали більше прагнення і бажання ходити в церкву, робили це підпільно. Церкви були закриті. Вони збиралися таємно, щоб святкувати Божественну Літургію, і цінували її. Плід їхніх страждань та відданості те, що тепер маємо свободу ходити у церкву та жити своєю вірою.
Питання: скільки ми зараз користуємо з цього? Якщо ми б цінували, ми би більше ходили до храмів на молитву і на літургію.
Зараз в Україні триває війна. Багато людей страждає і воює, щоб ми могли жити у свободі. Бог є з нами, не сумніваймось у цьому! Бог є з тими, хто страждає. Але чи ми є з Богом? Скільки ми молилися і зустрічалися у молитвах на початку війни?! А зараз ми вже звикаємо до такого життя. Скільки нас стали ближчими до Бога? Наскільки більше люди стали ходити у церкву? Чи ми цінуємо жертву тих, хто воює?
Поки що Україна християнська країна. Наші батьки і прабатьки воювали за віру, тому Україна є християнською країною. Скільки ми – ті, хто живе зараз, передаємо нашу віру наступним поколінням? Скільки нашої молоді і дітей живуть у вірі? Якщо ми не живемо нашою вірою, то що очікуємо від наступних поколінь? Де Бог у нашому житті? Як ми любимо ближнього? Чому є страждання і війна?
У кожній людині є Божа присутність. Якщо ми з Богом, Бог робить добро для нас. Навіть у найбільшому злі Бог робить добро для тих, хто є з Ним…