Генеральний вікарій Мукачівської дієцезії отець Петро Жарковський разом з благодійником зі Словаччини Міхалом Мішкуф, що має свою логістичну фірму у Словаччині, відвідали Харківсько-Запорізьку дієцезію, куди відвезли гуманітарний вантаж. Після повернення ми поспілкувалися з отцем Петром.

Хто Вас запросив чи сприяв тому, щоб Ви поїхали?

Вже не один раз Міхал Мішкуф привозив гуманітарну допомогу в Ужгород та Середнє. Він дуже переживає за Україну, захищає її у той спосіб, що пояснює вірність української позиції, переконуючи навіть тих, котрі схильні до проросійського впливу. Під час таких візитів він кілька разів спитав: «Отець Петро, а коли Ви мене візьмете на Схід? Коли Ви туди їдете?» На що я відповідав, що чекаю відповідний час.

З іншої сторони, я побачив фото сестри Лідії, домініканки, котра живе у Мукачеві, що вона вже їздила на Схід України з іншою сестрою Катериною Паєрскою. Обидві словачки і знову планують їхати… Це мене змотивувало, тож я повідомив Міхалу, що я буду їхати.

Чи допомога, котру Ви повезли на Харківщину, була тільки від цього одного Міхала?

Ні. Саме два тижні тому як мені надіслала Віталія Добош коробки з теплими речами з Сполученх Штатів Америки і вон немов були призначені на цей момент. Коли я повідомив знайомим, що завезу особисто гуманітарну допомогу постраждалим у ті віддалені регіони, то різні харчі та речі передали сестри з двох орденів зі Словаччини – Домініканки блаженної Імельди та Конгрегації Ісуса. Теплі речі надіслав з словацьких парафій Строкові, Собранці декан Ян Швец. Пан Даніель Рохліч вже неодноразово передавав консерви, макарони і солодощі, що можуть довго зберігатися, і тепер теж відгукнувся та надіслав. Директор організації «Усмішка як дар» Радо Драб також приєднався до цієї збірки. Крім того, наші місцеві – мої парафіяни з Ключарок теж хотіли долучитися до цієї збірки і принесли багато різного копченого та соленого сала.

Яким був план подорожі?

Насправді, то спланував Бог, а не я, – сказавши це, отець щиро усміхнувся. – Це було просто чудово! Коли я планував, то лиш повідомив Міхалу, що у неділю ввечері виїжджаємо, у понеділок ввечері – у Харкові, бо від нас треба 18 годин їхати. У вівторок поїдемо на різні локації, де роздаватимемо людям, у середу можемо повертатися до Києва, щоб трошки його подивитися, а в четвер вранці далі повертаємося і ввечері будемо вже у Мукачеві.

Вранці у понеділок ми вже були на базі Карітасу у Новооград-Волинському, де мали Месу і там зустрілися з єпископом Олександром Язловецьким, що тепер очолює Карітас. Він саме повернувся з Синоду з Праги. І ввечері ми вже були у Харкові, де нас прийняли на курії.

 З ким Ви контактували, куди завезти гуманітарну допомогу? Хто Вас супроводжував?

Директор Карітасу Харківсько-Запорізької дієцезії отець Войцех Стасевіч сказав, що поїде з нами. Він запропонував, щоб ми поїхали у село, що було під окупацією, але росіяни вже вийшли звідти. У селі залишилося 140 людей старшого віку, які не виїхали. Молодь виїхала повністю. Люди ж кілька місяців взагалі не мають електрики. Отець Войцех завіз їм генератор, завдяки якому жителі села можуть зарядити свої мобільні. Час від часу він привозить їм бензин для генератора.

Ми приїхали до того віддаленого села, що недалеко від кордону з росією, і люди зібралися у визначеному місці та вже на нас чекали. Я розповів їм, що приїхав із Закарпаття та звідки добродії, що передали цю допомогу.

Як реагував Ваш товариш у дорозі – словак на те, що побачив?

Він залишився у Харкові. Його повезли на окраїну Харкова, де він міг побачити багато людей, які зараз живуть у підвалах, і дуже розчулився, побачивши таку біду. Він навіть плакав як побачив дітей, котрі прийшли з торбинками, щоб отримати допомогу, навіть, гроші почав роздавати.

У цей час я поїхав у Грабове з працівниками харківського Карітасу. Вони вміло і швидко виклали коробки з консервами, а жителі села, отримавши пакет, висторїлись у чергу і кожен ішов та отримував з кожного ящика консерви або інші продукти.

 Карітас привозить допомогу цим людям. Вони мають там храм? Можливо моляться?

Розказавши звідки привезена допомога, я попросив жителів села, щоб помолились за доброчинців і почув від них, що поставлять свічку у церкві. Такою є їхня віра.

Вони розібрали продукти, теплий одяг і просили свічки, що можуть довго горіти, а їх якраз було мало. Колись можна їм буде це завезти.

Чи Ви ще відвідали якісь місця?

Після обіду ми поїхали разом на окраїну Харкова до лазаристів, де велику роботу провадить о. Віталій Новак СМ, який привозить великою вантажною фурою гуманітарну допомогу, а місцеві отці розвозять це бусами у різні місця, де майже ніхто не приїжджає крім них.

Чи було ще щось цікаве у Вашій подорожі? Які враження?

Ввечері цього дня ми повернулися до курії і йшли на Месу, а це було свято святих Кирила і Мефодія і цього ж дня ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії відзначав третю річницю єпископських свячень. Тож були присутні священники, що служать в околиці. Там я теж сказав слово, як Боже провидіння нас скерувало, що ми з такого далекого краю, а наші дві дієцезії – Мукачівська і Харківсько-Запорізька – так віддалені, але єднає нас любов і віра. Не можемо бути байдужі до страждань інших, спішімо робити добро.

А Міхал дуже щасливий, що тепер здійснилася його мрія побувати на Сході України. Він готовий ще більше організовувати допомогу у Словаччині і везти тим постраждалим людям.

Даючи, помагаючи нужденним, людина отримує велике задоволення.

Розмовляла Тетяна Решетар