єпископські свячення отця Миколи Петра Лучка

Сьогодні, 10 грудня, об 11 годині у мукачівському кафедральному соборі вперше відбулися єпископські свячення. Місяць перед цим, 11 листопада, у день святого Мартина, покровителя храму і дієцезії, під час відпустової Меси було оголошено, що Святіший Отець призначив єпископа-помічника для Мукачівської Дієцезії. Ним став о. Микола Петро Лучок з Ордену Проповідників, у якому він формувався, навчався і служив як священик впродовж 25-ти років. Від тепер він служитиме як єпископ-помічник у своєму рідному краї.

Консекрували номінанта Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Гуджеротті, архієпископ-митрополит Мечислав Мокшицький та єпископ-ординарій Мукачівської дієцезії Антал Майнек.

Ця виняткова подія, що вже вписана в історію місцевої Церкви і краю, зібрала чимало духовенства і вірян. На свячення прибули співбрати домініканського ордену, серед яких настоятель Польської провінції о. Павло Козацький, Провінціальний Вікарій в Україні о. Яцек Дудка, словацький Провінціал о. Дем’ян Юрій Мачура, а також інші гості з Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Росії, представники УГКЦ, Дипломатичний корпус Угорщини, спільнота Лицарів святого Йоана Павла ІІ з Варшави. Кілька десятків єпископів та більше сотні священиків. Чимало парафіян з інших дієцезій України, де служив до цього часу о. Микола, а також з різних парафій Мукачівської дієцезії. На урочистості був присутній мер міста Мукачева Андрій Балога.

На початку Меси всіх присутніх гостей та родину єпископа-номінанта привітав мукачівський настоятель о. Іштван Погань. І зважаючи на багатомовність нашого краю літургія слова була угорською, словацькою та українською мовами.

Під час проповіді архієпископ Клаудіо, звертаючись до номінанта, зокрема сказав: «Це складне служіння… Коли ми доручаємо тобі цей народ, який ти провадитимеш разом зі своїм пастирем, то можемо сказати тільки одне: радійте! Будьте радісні, бо ось вам додається ще один брат! В усіх труднощах, які ми переживаємо, також і в наших сім’ях, ми трохи подібні до вертепу, який ставимо на Свята. Часто буває так, що замість бика і віслюка в цьому вертепі є лев і тигр… А ми намагаємося пройти між цими левом і тигром так, щоби зберегти свою сутність. Ти знаєш, що здійснюватимеш свою харизму не тільки завдяки тому, що вивчив із книжок, або з якоїсь психологічної школи. А виключно завдяки тому секрету, який є в людському серці, куди хоче прийти Господь.

Відчувай, де зараз є страждання, біль, пригнічення. І там показуй собою ікону Живого Бога, яким є Господь наш Ісус Христос. І коли віднайдеш радість, бо вона також є в людських серцях, у цей момент дякуй Господу! Навчай інших дякувати Господу! Приводь інших, щоби споглядали на красу цієї ікони.» Нунцій, пригадуючи всім, що тут поряд є гори, заохотив єпископа Миколу вийти на гору, звіщати Євангеліє, провіщати про сходження на гору Господню, де на всіх чекають обійми люблячого Доброго Пастиря.

Проповідь з італійської перекладав українською о. Борис Хілько, секретар Апостольської нунціатури у Києві.

Після повчальної проповіді Апостольський Нунцій спитав чи хоче о. Микола бути пастирем? Чи хоче служити бідним, шукати загублених? Адже у Христовій Церкві обов’язки приймаються саме з вільної волі ствердно сказаного: «хочу, хочу з Божою допомогою». Що ми і побачили та почули.

На сьогоднішній урочистості було зачитано буллу Святішого Отця Франциска, у якій він призначає Миколу Петра Лучка єпископом-помічником Мукачівської дієцезії мовою оригіналу, тобто латиною. Українською мовою її текст зачитав о. Петро Жарковський, який багато років служив на Закарпатті, а тепер є президентом Карітас-Спес в Україні. Угорською мовою текст булли зачитав єпископський вікарій о. Янош Молнар.

Під час консекраційної молитви два диякони тримали над головою висвячуваного відкритою книгу Євангелія. Як знак довіреного єпископського служіння з рук головного целебранта о. Микола прийняв Євангеліє, перстень, мітру та пасторал. Євхаристійна літургія почалася після короткого привітання від всіх єпископів.

На завершення урочистості єпископ-ординарій Антал Майнек висловив свою глибоку подяку Господу Богу: «Дякуємо Богу за Ісуса, за отриманий через Нього дар спасіння, за апостолів, які Добру Новину рознесли по всьому світу. Дякуємо за нашу Неньку – Пресвяту Богородицю, яка завжди підтримувала своєю присутністю і свого Сина, і апостолів, а також всіх нас, хто сьогодні слідує за Її Сином». У посланнях Богородиці з Меджугор’я був заклик до посту, молитви та щоденної адорації, що майже рік вже триває у каплиці св. Йосипа біля кафедрального собору. Єпископ також з впевненістю сказав, що сьогоднішні свячення – це плід цієї молитви, щоденної адорації. Ще подякував за покровителя дієцезії і міста святого Мартина Турського, який є прикладом християнського милосердя. Адже саме слово «Милосердя» взяв для себе як гасло нововисвячений єпископ.

Боже Провидіння не знає випадковостей і саме у ці дні 24 роки тому єпископ Антал отримав номінацію на єпископа Апостольської Адміністрації Закарпаття. І за цей прекрасний збіг дат він теж висловив свою подяку Богу. Особлива подяка линула з уст єпископа маленькій і великій родинам нововисвяченого єпископа – сім’ї, у якій виріс, та домініканській спільноті, яка продовжила його формацію аж до сьогоднішнього дня. Ще висловив вдячність всім, хто долучився до організації – прибирання, декорування, а також чарівному співу кафедрального хору та святковому музичному супроводу; тим, хто приготував та обслуговував літургію свячень; працівникам мас-медіа, завдяки яким сьогоднішньою нашою радістю ми можемо поділитися з усім світом. Він завершив своє подячне слово заохоченням не переставати молились за душпастирів і подякою, що нововисвячений єпископ прийняв це призначення: «Нехай Господь побільшить твої дні, роки нехай зміцнює тебе у вірі і надії, вдосконалює тебе у любові до Ісуса, якого пізнаємо з Євангелія, і до всіх людей».

Нововисвячений єпископ розвеселив усіх словами, що лиш цю урочистість вистояв і вже відчув, що то тяжко бути добрим Пастирем. Знаючи з юного віку угорську, українську та російську розумів всіх, але як виявилося не всі знають по-закарпатськи. Потім вивчив словацьку і польську, а згодом виявилось, що було б добре, якби ще оволодів німецькою та італійською… Нас роз’єднав первородний гріх, але Дух Святий має силу і владу нас єднати! Закарпаття є тим місцем, де Святий Дух єднає багато національностей.

Єпископ Микола представив всім присутнім свій єпископський герб, що поєднує у собі символ домініканського ордену – хрест на чорно-білому фоні; символ Христа і Діви Марії – зірка на голубому фоні і Боже Милосердя у вигляді серця, палаючого любов’ю. Гаслом служіння єпископ Микола обрав слово: «Misericordia», що в перекладі означає «Милосердя».

«Зранений світ, зранене людське серце потребує милосердя… Як вже казав Його Екселенція, що ми з вами дуже поранені. Тому дуже потребуємо милосердя і любові. І це Бог хоче давати через нас. Прагну насамперед бути відкритим, щоб приймати милосердя від Отця. Прошу теж вас, щоб ви були милосердними до мене та один до одного. І я теж хочу бути завжди милосердним,» – сказав нововисвячений єпископ. Він також підкреслив, що це велика довіра Церкви – папи Франциска, єпископів, всіх присутніх. Коли Бог дав почути звернення – чи приймеш покликання бути єпископом, пастирем – не мав страху. Так як у сьогоднішньому читанні: Бог сказав – я не дам вам духа страху, але духа сили і довіри. Потім приходив чорт і починав мучити, тоді ставав на коліна. Це єдиний спосіб, що пройти цю дорогу та витримати.

Звернувшись до братів у єпископстві, зокрема, до єпископа Антала, висловив своє прагнення вчитися від них, бо «ви йдете переді мною. Хочу разом з вами служити Церкві, довіреній нам тут на Закарпатті, в Україні та цілому світі, бо ми є пастирями не тільки для якоїсь частинки».

Єпископ Микола з легкістю переходив з однієї мови на другу – з української на угорську і навпаки. Дякуючи своїм співбратам-домініканцям говорив польською, потім словацькою. Та сказав, що це була неймовірна спільно пережита пригода, у якій він так полюбив орден і святого Домініка, але Церкву любить більше, оскільки всі служать Церкві.

Підкреслив, що вірні та пастирі – це дар одні для других. «Нас, священиків, підтримують ваші відкриті серця. Не переставайте бути відкритими! Не переставайте слідувати за Ісусом і любити Його Церкву. Нам разом треба любити Церкву, служити їй і свідчити світові.» Заохотив бути вірними та витривалими.

Завершальним акордом стало уділене нунцієм Папське благословення. Після чого кафедральний хор, вже згадуваними мовами, заспівав гімн Року Милосердя.

Тетяна Решетар, Мукачево

На кінець трохи статистики.

Із духовенства участь взяли:

16 римо-католицьких єпископів,

серед яких – Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Гуджеротті, який очолив Богослужіння;

з-за кордону:

з Румунії із Сатмарської дієцезії єпископ Єну Шонбергер,

з Угорщини з архідієцезії Еґера архієпископ Чобо Терняк, з дієцезії Ніредьгазі-Дебрецен єпископ Ференц Поланкі, а також єпископ-емерит Нандор Бошак;

4 греко-католицькі владики,

1 єпископ-номінант,

111 священиків,

1 греко-католицький і 3 римо-католицьких диякони.