єпископські свячення отця Миколи Петра Лучка

Сьогодні, 10 грудня, об 11 годині у мукачівському кафедральному соборі вперше відбулися єпископські свячення. Місяць перед цим, 11 листопада, у день святого Мартина, покровителя храму і дієцезії, під час відпустової Меси було оголошено, що Святіший Отець призначив єпископа-помічника для Мукачівської Дієцезії. Ним став о. Микола Петро Лучок з Ордену Проповідників, у якому він формувався, навчався і служив як священник впродовж 25-ти років. Від тепер він служитиме як єпископ-помічник у своєму рідному краї.

Консекрували номінанта Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Гуджеротті, архієпископ-митрополит Мечислав Мокшицький та єпископ-ординарій Мукачівської дієцезії Антал Майнек.

Ця виняткова подія, що вже вписана в історію місцевої Церкви і краю, зібрала чимало духовенства і вірян. На свячення прибули співбрати домініканського ордену, серед яких настоятель Польської провінції о. Павло Козацький, Провінціальний Вікарій в Україні о. Яцек Дудка, словацький Провінціал о. Дем’ян Юрій Мачура, а також інші гості з Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Росії, представники УГКЦ, Дипломатичний корпус Угорщини, спільнота Лицарів святого Йоана Павла ІІ з Варшави. Кілька десятків єпископів та більше сотні священиків. Чимало парафіян з інших дієцезій України, де служив до цього часу о. Микола, а також з різних парафій Мукачівської дієцезії. На урочистості був присутній мер міста Мукачева Андрій Балога.

На початку Меси всіх присутніх гостей та родину єпископа-номінанта привітав мукачівський настоятель о. Іштван Погань. І зважаючи на багатомовність нашого краю літургія слова була угорською, словацькою та українською мовами.

Під час проповіді архієпископ Клаудіо, звертаючись до номінанта, зокрема сказав: «Це складне служіння… Коли ми доручаємо тобі цей народ, який ти провадитимеш разом зі своїм пастирем, то можемо сказати тільки одне: радійте! Будьте радісні, бо ось вам додається ще один брат! В усіх труднощах, які ми переживаємо, також і в наших сім’ях, ми трохи подібні до вертепу, який ставимо на Свята. Часто буває так, що замість бика і віслюка в цьому вертепі є лев і тигр… А ми намагаємося пройти між цими левом і тигром так, щоби зберегти свою сутність. Ти знаєш, що здійснюватимеш свою харизму не тільки завдяки тому, що вивчив із книжок, або з якоїсь психологічної школи. А виключно завдяки тому секрету, який є в людському серці, куди хоче прийти Господь.

Відчувай, де зараз є страждання, біль, пригнічення. І там показуй собою ікону Живого Бога, яким є Господь наш Ісус Христос. І коли віднайдеш радість, бо вона також є в людських серцях, у цей момент дякуй Господу! Навчай інших дякувати Господу! Приводь інших, щоби споглядали на красу цієї ікони.» Нунцій, пригадуючи всім, що тут поряд є гори, заохотив єпископа Миколу вийти на гору, звіщати Євангеліє, провіщати про сходження на гору Господню, де на всіх чекають обійми люблячого Доброго Пастиря.

Проповідь з італійської перекладав українською о. Борис Хілько, секретар Апостольської нунціатури у Києві.

Після повчальної проповіді Апостольський Нунцій спитав: чи хоче о. Микола бути пастирем? Чи хоче служити бідним, шукати загублених? Адже у Христовій Церкві обов’язки приймаються саме з вільної волі ствердно сказаного: «хочу, хочу з Божою допомогою». Що ми і побачили та почули.

На сьогоднішній урочистості було зачитано буллу Святішого Отця Франциска, у якій він призначає Миколу Петра Лучка єпископом-помічником Мукачівської дієцезії мовою оригіналу, тобто латиною. Українською мовою її текст зачитав о. Петро Жарковський, який багато років служив на Закарпатті, а тепер є президентом Карітас-Спес в Україні. Угорською мовою текст булли зачитав єпископський вікарій о. Янош Молнар.

Під час консекраційної молитви два диякони тримали над головою висвячуваного відкритою книгу Євангелія. Як знак довіреного єпископського служіння з рук головного целебранта о. Микола прийняв Євангеліє, перстень, мітру та пасторал. Євхаристійна літургія почалася після короткого привітання від всіх єпископів.

На завершення урочистості єпископ-ординарій Антал Майнек висловив свою глибоку подяку Господу Богу: «Дякуємо Богу за Ісуса, за отриманий через Нього дар спасіння, за апостолів, які Добру Новину рознесли по всьому світу. Дякуємо за нашу Неньку – Пресвяту Богородицю, яка завжди підтримувала своєю присутністю і свого Сина, і апостолів, а також всіх нас, хто сьогодні слідує за Її Сином». У посланнях Богородиці з Меджугор’я був заклик до посту, молитви та щоденної адорації, що майже рік вже триває у каплиці св. Йосипа біля кафедрального собору. Єпископ також з впевненістю сказав, що сьогоднішні свячення – це плід цієї молитви, щоденної адорації. Ще подякував за покровителя дієцезії і міста святого Мартина Турського, який є прикладом християнського милосердя. Адже саме слово «Милосердя» взяв для себе як гасло нововисвячений єпископ.

Боже Провидіння не знає випадковостей і саме у ці дні 24 роки тому єпископ Антал отримав номінацію на єпископа Апостольської Адміністрації Закарпаття. І за цей прекрасний збіг дат він теж висловив свою подяку Богу. Особлива подяка линула з уст єпископа маленькій і великій родинам нововисвяченого єпископа – сім’ї, у якій виріс, та домініканській спільноті, яка продовжила його формацію аж до сьогоднішнього дня. Ще висловив вдячність всім, хто долучився до організації – прибирання, декорування, а також чарівному співу кафедрального хору та святковому музичному супроводу; тим, хто приготував та обслуговував літургію свячень; працівникам мас-медіа, завдяки яким сьогоднішньою нашою радістю ми можемо поділитися з усім світом. Він завершив своє подячне слово заохоченням не переставати молились за душпастирів і подякою, що нововисвячений єпископ прийняв це призначення: «Нехай Господь побільшить твої дні, роки нехай зміцнює тебе у вірі і надії, вдосконалює тебе у любові до Ісуса, якого пізнаємо з Євангелія, і до всіх людей».

Нововисвячений єпископ розвеселив усіх словами, що лиш цю урочистість вистояв і вже відчув, що то тяжко бути добрим Пастирем. Знаючи з юного віку угорську, українську та російську розумів всіх, але як виявилося не всі знають по-закарпатськи. Потім вивчив словацьку і польську, а згодом виявилось, що було б добре, якби ще оволодів німецькою та італійською… Нас роз’єднав первородний гріх, але Дух Святий має силу і владу нас єднати! Закарпаття є тим місцем, де Святий Дух єднає багато національностей.

Єпископ Микола представив всім присутнім свій єпископський герб, що поєднує у собі символ домініканського ордену – хрест на чорно-білому фоні; символ Христа і Діви Марії – зірка на голубому фоні і Боже Милосердя у вигляді серця, палаючого любов’ю. Гаслом служіння єпископ Микола обрав слово: «Misericordia», що в перекладі означає «Милосердя».

«Зранений світ, зранене людське серце потребує милосердя… Як вже казав Його Екселенція, що ми з вами дуже поранені. Тому дуже потребуємо милосердя і любові. І це Бог хоче давати через нас. Прагну насамперед бути відкритим, щоб приймати милосердя від Отця. Прошу теж вас, щоб ви були милосердними до мене та один до одного. І я теж хочу бути завжди милосердним», – сказав нововисвячений єпископ. Він також підкреслив, що це велика довіра Церкви – папи Франциска, єпископів, всіх присутніх. Коли Бог дав почути звернення – чи приймеш покликання бути єпископом, пастирем – не мав страху. Так як у сьогоднішньому читанні: Бог сказав – я не дам вам духа страху, але духа сили і довіри. Потім приходив чорт і починав мучити, тоді ставав на коліна. Це єдиний спосіб, що пройти цю дорогу та витримати.

Звернувшись до братів у єпископстві, зокрема, до єпископа Антала, висловив своє прагнення вчитися від них, бо «ви йдете переді мною. Хочу разом з вами служити Церкві, довіреній нам тут на Закарпатті, в Україні та цілому світі, бо ми є пастирями не тільки для якоїсь частинки».

Єпископ Микола з легкістю переходив з однієї мови на другу – з української на угорську і навпаки. Дякуючи своїм співбратам-домініканцям говорив польською, потім словацькою. Та сказав, що це була неймовірна спільно пережита пригода, у якій він так полюбив орден і святого Домініка, але Церкву любить більше, оскільки всі служать Церкві.

Підкреслив, що вірні та пастирі – це дар одні для других. «Нас, священиків, підтримують ваші відкриті серця. Не переставайте бути відкритими! Не переставайте слідувати за Ісусом і любити Його Церкву. Нам разом треба любити Церкву, служити їй і свідчити світові.» Заохотив бути вірними та витривалими.

Завершальним акордом стало уділене нунцієм Папське благословення. Після чого кафедральний хор, вже згадуваними мовами, заспівав гімн Року Милосердя.

Текст і фото: Тетяна Решетар, Мукачево

На кінець трохи статистики.

Із духовенства участь взяли:

16 римо-католицьких єпископів,

серед яких – Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Гуджеротті, який очолив Богослужіння;

з-за кордону:

з Румунії із Сатмарської дієцезії єпископ Єну Шонбергер,

з Угорщини з архідієцезії Еґера архієпископ Чобо Терняк, з дієцезії Ніредьгазі-Дебрецен єпископ Ференц Поланкі, а також єпископ-емерит Нандор Бошак;

4 греко-католицькі владики,

1 єпископ-номінант,

111 священиків,

1 греко-католицький і 3 римо-католицьких диякони.