Покійні душпастирі Закарпаття
ГОРВАТ АҐОШТОН [АВГУСТИН АВГУСТИНОВИЧ]
(HORVÁTH ÁGOSTON),
Син Августина, лісника, та Єлизавети. Народився 12 травня 1914 року в м. Ужгород (згідно деяких джерел – у с. Тур’я Ремета, або в с. Стужиця [Patakújfalu], як записано в рубриці «Місце проживання батьків» у книзі про хрещення ужгородської парафії). Охрестив його 21 травня місцевий вікарій, о. Мадяр Балінт. В Ужгороді 10 червня 1923 прийняв таїнство миропомазання. Після закінчення ужгородської гімназії відбув на теологічні студії у м. Кошице і там, 15 червня 1941 року, єпископом Іштфаном Модорасом (István Madarász) був рукоположений у сан священника. Служив вікарієм у парафіях: Тібава (Tiba, сьогодні Словаччина), Руська (Dobóruszka, Словаччина) та Оноківці (Felsődomonya), що біля Ужгороду. Вже у 1942 був призначений адміністратором парафії у с. Чумешть (Csomaköz, Румунія), згодом вікарієм у м. Бая-Спріє (Felsőbánya, Румунія), у наступному році – адміністратором у с. Гута (Unghuta).
На початку російської окупації, восени 1945 року, як вікарій в Ужгороді, служив у місцях, де священники були вже заарештовані (у Сторжниці [Őrdarma] та Середньому). Пізніше став настоятелем у парафії Довге. У той час проживав у м. Виноградiв. Там його заарештували 7 грудня 1948 року.
Закарпатським обласним судом 29 сiчня 1949 р. засуджений на 10 років позбавлення волi. Був в’язнем ужгородської тюрми і тільки 15 травня 1949 р. його разом з о. Кальманом Бартфаєм та кількома греко-католицькими священиками посадилу на вантажівку і під великою охороною повезли на залізничну станцію. Тут вони були погружені у вагон для в’язнів, так званий “столипін”, і відправлені у львівську тюрму-розпридільник. Отець Августин провів своє покарання у мідній і свинцевій шахті поблизу китайського кордону. Навіть там деколи вдавалося йому служити Святу Літургію. Але після того як він відсвяткував Різдво і Великдень зі співв’язнями, його відвезли до окремої виправної колонії, більше ніж на один рік. У березні та квітні 1953 (після смерті Сталіна) брав участь у 42-денному голодуванні, яке згодом було розгромлено танками НКВС.
Був звільнений у 1956 році. Повернувшись додому, не зміг служити у своєму рідному місті. Отримав початково дозвіл на працю як священник у с. Кобилецька Поляна (Gyertyánliget). Але вже у 1957 був в Ужгороді і від місяця квітня до половини 1959 служив адміністратором у Середньому (і ще п’ять місяців від березня 1967).
Пізніше був настоятелем парафії Перечин, а фактично обслуговував всю Турянську долину. У той час радянська влада закрила недавно відремонтований храм у с. Тур’я Ремета (15 червня 1961). Було здійснено також зовнішній ремонт костелу у Перечині (1979). Недовго після цього о. Горват змушений був залишити парафію. Тодішня влада мотивувала це тим, що він ховає в’язнів-священників греко-католицької церкви, таємно хрестить дітей, навчає і готує дітей до Першого Причастя і т.д. Відкрито висловлюється на підтримку Греко-Католицької Церкви і недалеку перспективу її відродження.
Ще будучи парохом у Перечині, неодноразово прийшлось йому служити у храмах інших міст: не тільки близьких як Ужгород та Середнє, але і в далеких, як Оросієво (Sárosoroszi, восени та взимку 1974 року). Одна із прихожанок костелу у с. Анталовці розповідала, що декілька разів служив Святу Літургію у домах тамтешніх католиків. Пізніше був душпастиром між іншим у Тячеві (Técső), Вишковi (Visk, 1986-88) і в Хусті (Huszt, 1986-88), а в останні роки життя – настоятелем в Ужгороді, де і помер. У різних джерелах вказані різні дати, тому достовірно невідомо 9 чи 10 грудня 1990 р. Похований на Кальварії. Реабiлiтований 6 березня 1992 р. Є одним з вісімнадцяти священників Закарпаття – мучеників за віру. Перший етап їхнього беатифікаційного процесу був розпочатий у Мукачівській дієцезії 3 січня 2006 року.
В останні роки життя казав:
“Я все пройшов, все витримав. У всьому допомогла мені віра, якою я живу. Я ніколи в ній не розчарувався. …я був і є готовий віддати своє життя за віру і за Церкву…”
Архівний матеріал зібрав о. Роджер Муларчик OFM, Середнє