Напередодні урочистості Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та літургійного спомину св. Іштвана (Степана), угорського короля, кардинал Пейтер Ердев, естергомсько-будапештський архієпископ,  примас Угорщини дав інтерв’ю ватиканським медіа.

Він розповів про свій особистий духовний шлях, про своє покликання до священства, що сформувалося у його сім’ї у роки комунізму, а також про вшанування угорцями урочистості Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та святого Іштвана. В Угорщині, а також у Мукачівській дієцезії на Закарпатті, свято святого Іштвана відзначають 20-го серпня, а в інших країнах про нього згадують у літургії 16-го серпня.

Назвіть, будь-ласка, найголовніші події святкування дня святого Іштвана. Чому для вас є настільки важливим це свято?

Святий Іштван був першим християнським королем нашої держави. Під час його правління 1000 років тому Угорщина прийняла християнство, прийняла не примусово грубими засобами, а переконанням. Особа  святого Іштвана символізує єдність угорської держави.  Тому не тільки католицькі вірники, а й інші люди шанують його і святкують цей день всюди у державі. Щодо програми, кожного року свято розпочинається військовою подією: нові офіцери складають присягу. Потім продовжується політичними і після обіду – релігійними акціями, як наприклад богослужіння перед Базилікою Святого Іштвана або велика процесія з реліквією святої правиці нашого першого святого короля. Після процесії починається феєрверк. День завершується захопливою вечіркою.

Як би ви пояснили іноземцю, ким є святий Іштван для угорців? Чому він став настільки відомим всюди?

Для угорців святий Іштван є тим королем, який дотримувався християнських принципів не тільки для досягнення цілей. Він став християнином за прикладом свого батька, Гейзи, але також з особистого переконання. Він зробив все задля зміцнення християнської культури і світогляду. Угорщині цей крок приніс економічний розвиток і встановлення нових стосунків з сусідніми народами. Тому історики переконані, що від цього рішення залежало виживання угорців, як народу. Святий Іштван хотів, щоб угорці були частиною європейської християнської родини. Це було великим рішенням, бо король запросив місіонерів із Заходу. Протягом його життя християнство Заходу і Сходу ще були в єдності. Король Іштван помер у 1038-у році, отже перед розколом Східної і Західної церкви, тому Східна Церква на наших теренах також приймає його святим і апостолом, який приніс народу навернення.

Особа святого Іштвана повертає нас до самого початку історії християнської держави. В інших європейських  державах цей зв’язок з історичними коренями християнства помаленьку зникає. Виглядає так, ніби цими коренями можна нехтувати, їх можна зректися. Що думаєте про цей культурний напрямок?

Для нас залишається основою енцикліка «Mit Brennender Sorge», яку написав папа Пій ХІ. у 1937-у році, ще перед Другою світовою війною. У цьому тексті стверджується, що нації, як культурні спільноти, представляють дійсну цінність своєю власною мовою, структурою та культурою, належать до багатства творіння і тому є дорогими для Творця. У Біблії не один раз читаємо, що навіть на останньому суді Бог судитиме народи. Не тільки окремо людей, а й цілі народи. Отже народи мають якусь певну роль у великому Божому задумі, але народи не представляють найважливіші цінності. То вважалося б ідолопоклонством, якби ми так дивилися на народи, тому ми повинні завжди шукати ту рівновагу, яку ми бачимо у вченні папи. А це вчення  здається є актуальним аж до сьогодні.

У цій ситуації, на такому святі що значить публічне і урочисте святкування християнської  віри?

У житті людини, суспільства публічність не можна від’єднати від приватної сфери, бо рішення, прийняті в особистому житті, впливають на оточення  і навпаки. Таким чином площі, вулиці ніколи не залищаються пустими. Повинні існувати такі символи, які виражають якийсь світогляд. У роки комунізму було багато скульптур, які виражали комуністичний світогляд. Наприклад, в Албанії диктатор Енвер Ходжа збудував собі піраміду в центрі Тирани. Отже громадський простір не залишився повністю пустим. А як щодо християнських символів? Храми, наприклад, виражають те, що багато поколінь визнало, що найважливішим є не буденне життя, бо крім нього ми маємо вищий горизонт, що надає сенс і цінність нашому існуванню. Тому важливо, щоб хоча б у великі свята ми не забували про це.

Сьогодні молодь Угорщини мабуть не переживає такі труднощі, як їх предки, наприклад ви. Ви переживали такі роки, коли влада намагалася знищити християнство, як частину національної ідентичності. Тоді, у ті нелегкі роки, коли ви були молоді, що вам допомагало в тому, щоб ви не втратили віру?

По-перше мої батьки, моя сім’я, бо ми разом і молилися, і говорили про релігійні свята, разом ходили до храму. Батько навіть навчав нас катехизису. Потім ми дізналися про те, що мій батько, будучи юристом, не може продовжувати працювати у цій сфері, бо його вважають занадто релігійним. Моя мама була вчителькою. Їй також заборонили навчати, бо її вважали занадто віруючою. Звичайно, вона обрала віру. Отже ми бачили, що було у житті найважливішим. Мої батьки не пережили це як трагедію, а так, що обрали віру і Бога, бо це було найважливішим у їхньому житті.

Те, що ви розповіли про ваших батьків, що вони були католиками і цього не приховували, що комуністичний режим не дозволяв їм продовжувати  виконувати завдання їхнього покликання, що це значило для вас? Як ви знайшли своє покликання у таких умовах?

Якщо віра є найважливішою у житті, тоді служіння вірі, її передання, навчання віри, служіння їй в літургії стають найважливішими у житті. Найважливішими і найнеобхіднішими для спасіння інших. Це найголовніша мотивація, що я відчував вже з юності. Так я поступово дійшов до того рішення, що хочу навчатися в семінарії.

Папа Франциск хотів, щоб цей рік перед Святим Роком був особливим – Роком Молитви. Як ви переживаєте цей рік?

Я  почав молитися, коли ходив у середню школу. Я починаю кожний свій день Гімном любові, який написав Святий Павло до Коринтян, і завершую гімном Te Deum. Отже, розпочинаю і завершую кожен день молитвою. Мій духовний отець мені дав пораду, щоб я кожного дня впродовж 10 хвилин роздумував над словами Біблії, Нового Завіту. Це також дуже велика допомога для орієнтації у житті у Рік Молитви.

У дієцезії маємо різні програми для спільнот і для вірян. Молимося Розарій кожної першої суботи о 10:00. Молимося разом перед Базилікою святого Іштвана на однойменній площі, де люди стають на коліна, що є великим свідченням  віри. У храмі Вічного поклоніння щодня маємо адорацію з 8-ми ранку до 6-и вечора. В іншому місці, у храмі Святих Ангелів, цілодобово маємо адорацію. Кожної п’ятниці ввечері о 6 годині спільнота «Еммануїл» організує молитовний вечір з Святою Месою та можливістю сповідатися. У кожний четвер з 20 години до 5 години ранку п’ятниці ранку маємо адорацію у Базиліці святого Іштвана. У Пешті (мікрорайон Будапешту – прим. ред.) у францисканців є можливість сповідатися кожного дня з 6 до 22 години. В кожну першу суботу місяця молимося Розарій і маємо Святу Месу за сім’ї та молодь. Намагаємося визначити ті храми, де можна було б отримати індульгенцію з дозволом Святого Престолу.

Ще на хвилину повернемось до святого Іштвана. Знаємо, що Святий Іштван дуже поважав Пресвяту Діву Марію, урочистість Внебовзяття якої є теж у цьому місяці.  Які маєте побажання у зв’язку з цією урочистістю? Маєте якісь особливі думки щодо цієї урочистості?

Так. Святий Іштван присвятив свою корону і державу Пресвятій Діві Марії. Угорщина була першою державою, яку присвятили Богородиці. Тому наш народ вважає Діву Марію своєю покровителькою. Приємно знати, що з того часу вже було багато народів, які також обрали Її покровителькою, адже одна Матір може мати багато дітей.

Переклад: Ріта Фегер