У суботу, 17 серпня, урочисте святкування 200-ліття храму Внебовзяття Пресвятої Діви Марії відбулося у Кобилецькій Поляні.
Святу Месу з цієї нагоди очолив Мукачівський єпископ-ординарій Микола Лучок ОР. З ним співслужили настоятель парафії о. Роман Шнеп, настоятель Рахівської парафії о. Шандор Манкович, ужгородський вікарій о. Петер Яніг, який свого часу теж служив у Кобилецькій Поляні, та о. Орест Штогрин, парох місцевої греко-католицької громади.
Розділити радість свята з парафіянами приїхали паломники з Рахова, Солотвина та з сусідніх парафій. Адже місцева громада готувалася до цієї урочистості від січня.
У проповіді єпископ скерував думки присутніх до роздумів про це місце – храм. «Храм – це особливе місце в житті людини. Це особливе місце навіть в житті тих людей, які не ходять до храму, тому що подивившись на храм щось відбувається в їхньому серці. Це особливе місце в житті родини, в житті спільноти», – зазначив ординарій.
Він теж назвав кілька аспектів, що стосуються місця молитви. «Перше, це кожний храм нагадує про Бога. Ти проходиш біля храму, ти бачиш храм, бачиш хрест. Він завжди нагадує про Бога… На Закарпатті, слава Богу, немає таких місцевостей, де б не було храму. В основному в нас їх по три-чотири, по п’ять і більше. Коли дзвони б’ють – нагадують про Бога і людина затримується. Дуже часто буває, що на Ангел Господній дзвонили колись. Це була обов’язкова традиція, що дзвони били ранком, в обід, ввечері. Били дзвони, коли були якісь труднощі, щоби люди ставали на молитву. Тобто храм постійно нам нагадує про присутність Бога і про потребу Бога, затримує людину. Храм якби говорить людині: затримайся, Бог є і Він є посеред нас.
Властиво, це є вже другим аспектом, що храм говорить: затримайся і зайди в храм. Це місце зустрічі з Богом, місце особливої зустрічі. Так, з Богом ми зустрічаємося і в своїй молитві в себе дома, чи в огороді, чи в лісі, бо Бог є всюди присутній, але храм – це таке особливе місце зустрічі, де ми приходимо для того, щоби звернутися до Бога».
Єпископ Микола наголосив, що саме у храмі ми приступаємо до таїнств, але теж назвав цю будову ковчегом, завдяки якому людина спасається. Господь проводить нас через страждання, через потопи наших днів. І останнє, храм – це міст, «через який ми рухаємося до життя вічного».
«За ці 200 років дуже багато людей отримали тут велику кількість благодаті. Дуже багато людей отримали вказівки як їм жити і допомоги в щоденному житті. Тому особливим чином є цей день для того, щоби подякувати Богові за Його присутність в цьому храмі, за всі ті благодаті, які Він уділяв через тих священнослужителів і людей, які тут служили за ці 200 років. Дякуємо Богу за всіх тих добродіїв минулого і теперішніх часів, завдяки яким цей храм утримувався і тепер подивіться, в якому він красивому стані, – зауважив єпископ. – Це живе місце, яке Бог оживляє і ви через свою відкритість на Його присутність. Видно як живий Дух Святий, жива любов і Божа присутність надалі перебуває в цьому храмі.
Молімося, щоб цей храм і надалі наповнювався людьми молитви, людьми віри. Молімося за цю спільноту, за село і предків, щоб вони в цей особливий день відпусту через наші молитви і жертви були визволені з того місця очікування до повноти радості з Богом. Молімося і за тих наших близьких і рідних, які ще тут на землі, але їхня подорож земна повела їх якесь інше місце. За тих, хто єднається тепер з нами духовно, щоб Господь їх зміцнив і благословив».
Проповідь єпископ завершив словами молитви за мир: «Продовжуємо просити Тебе, Боже Отче Небесний, щоб Ти дарував мир нам, дарував мир нашій державі. Щоб наша молитва неустанно взивала і щоби мир Христовий йшов на цілу нашу державу і проникав серця всіх людей, які так сильно прагнемо довгоочікуваного миру. Просимо Тебе, Пресвята Матінко Божа, допоможи нам бути вірними і витривало носити Ісуса в своєму серці і ділитися Ним, Котрий є посеред нас, бо Ти – Бог з нами тепер і на віки вічні. Амінь».
Згідно статистичних даних кількість парафіян за останні роки зменшилася приблизно у три рази, але тут, у Кобилецькій Поляні, продовжує лунати молитва. У 2019 році тодішній правлячий єпископ Антал Майнек OFM наново консекрував храм після ремонту.
Святу Месу прикрасив своїм співом хор «Belkanto» з Солотвина. Після завершення святкової Євхаристії ще була культурна програма, що складалася з співочого виступу місцевого дитячого ансамблю та солотвинського хору.
«Наш храм не був закритим у радянські часи. Тут завжди проводилася Свята Меса, – розповідає органіст Степан Айбен. – Комуністи забрали приміщення парафії і там був стоматологічний кабінет, а також швидка допомога. Храм не рухали. А священник, оскільки забрали парафіяльний будинок, жив у захристії». Пригадуючи своє дитинство та юність, пан Степан розповів теж як школярем був принижуваний за віру, за те, що був міністрантом. Вже у час незалежної України він поїхав в Угорщину, щоб здобути освіту органіста і кантора та натепер вже 33 роки служить при храмі і проводить катехизи у повернутій фарі. Її було повернуто громаді у жахливому стані, але у 90 роках минулого століття завдяки тодішнім настоятелям, декотрі вже відійшли до Господа, а також зусиллям парафіян було зроблено ремонт. На сьогодні там живуть внутрішньо переміщені внаслідок війни особи, а одна з кімнат є катехитичним класом, де проводяться катехизи для 4 груп дітей різного віку.
Історична довідка
Під іменем Kabola Poljana вперше згадують це поселення у XVІ-му столітті. Завдяки Марії Терезії в селі, жителі якого раніше займалися переважно вирубкою лісу, був заснований металургійний завод, який у ХІХ-му столітті був розширений кузнею і ливарним цехом. У 1786-му році в цьому робітничому поселенні була заснована парафія, що зазначено на пам’ятному дерев’яному стовпі, який знаходиться на подвір’ї храму. Спочатку костьол облаштували в одному з місцевих будинків королівської казни. На той час більшість вірнян була німецького та угорського походження. Сучасний костьол був зведений близько 1824-го року. У 1896-му зроблено розпис споруди.
Як пам’ятка сакрального мистецтва зберігся майстерно виготовлений орган – роботи Данґл Антала та його сина. Орган був перевезений сюди в 1886-му році із замкової каплиці міста Ґеделле.
Метричні записи парафії ведуться з 1786 року.
Текст: Тетяна Решетар
Фото: Вікторія Вайс, Степан Айбен