Техаський юрист, котрий публічно визнавав свою віру в Ісуса Христа, Пол Александр помер у віці 78 років.

У віці 5-и років він захворів на поліомієліт, що спричинив параліч: Пол не міг дихати самостійно і лікарі помістили його в металевий циліндр, який забезпечив організм киснем і де він провів 72 роки свого життя. Його бажання жити і демонструвати цінність людського існування навіть у надзвичайно важких умовах є спадщиною, яка виходить далеко за межі його смерті.

Життя може бути більш-менш легким, але іноді воно може приносити важкі випробування. Воно може поранити вас і навіть розчавити своєю вагою. Але це завжди матиме сенс. Життя Пола Александра, який 72 роки прожив завдяки залізним легеням, показує, що яким би вузьким простором життя не обмежило нас, нагоди для Божої любові завжди буде достатньо.

У 1952 році п’ятирічний Пол захворів і, як виявилося, на поліомієліт. Вакцина проти цієї хвороби була відкрита через три роки. За кілька днів тіло Пола Александра від шиї стало повністю нерухомим, і лікарі сказали батькам, що йому залишилося жити всього кілька місяців. Медики під’єднали до нього залізну легеню, що дозволило йому дихати. На диво, дитина не померла і з великою впертістю зуміла навчитися спеціальній техніці вдихати повітря, незважаючи на атрофію м’язів. Пізніше це дало йому шанс жити кілька годин на день поза сталевим циліндром, завдяки якому він міг жити. Ці години Пол використав з користю: навчався, здобув вищу освіту і склав іспити, щоб стати юристом. Він також опублікував автобіографію, на що йому знадобилося вісім років, тому що він міг писати ручкою, яку тримав у роті і терпеливо «бігав» по сторінках маленького блокнота.

Пола Александра підтримувала глибока віра в Ісуса Христа, яку передали йому батьки. За побажанням Пола на залізну легеню йому закріпили хрест із написом «Бог бо так полюбив світ» (Йо 3, 16). В інтерв’ю, що є на ютубі, котре переглянули понад три мільйони людей, він підкреслив, на скільки ця любов сформувала його існування. Тоді він сказав: «Батьки говорили зі мною про Божу любов, яка іноді може бути лише гарними словами, але коли ти отримуєш цю любов, то це справді надзвичайний досвід». Він не зберіг дар любові лише для себе, але щедро ділився. Близькі друзі описують його як веселу людину, яка любила сміятися. «Його енергія була настільки радісною та жвавою, що це стало заразливим», – згадує один з друзів. Він був людиною, яка, хоча це може здатися парадоксальним з огляду на його обставини, любила життя і знала, як насолоджуватися ним у повній мірі. З роками Пол Александр зрозумів, що його свідчення може допомогти багатьом людям, які страждають від хвороб та обмежень. Він став борцем за права цих людей, розповівши свою історію та показавши, що кожна людина, хоч і не може зробити багато чого, має унікальну цінність і безмежний потенціал.

Він також став винятковим комунікатором. Його канал «Розмови з Полом» у TikTok має понад 400 тисяч підписників, і кожне відео прокоментували багато людей. Часто це хворі, які дякували йому за підвищення їхньої впевненості. В одному з коментарів він відповідає на питання «Як ти можеш бути таким позитивним?». «Бути позитивним – це спосіб життя для мене. Я думаю, що якщо люди позитивні, вони не дозволяють життєвим труднощам збити їх з ніг. У своєму житті я бачив багато людей, які страждали, і я зрозумів, що їх не слід залишати на одинці, але варто спробувати їм допомогти».

Таким чином, життя Пола Александра давало надію тим, хто зустрічав його різними способами, і даруватиме її ще довго, тому що його життя мало сенс. Слова Вацлава Гавела найкраще описують екзистенціальну притчу про чоловіка, який жив завдяки залізним легеням: «Надія – це не оптимізм чи віра в те, що те, що ми робимо, вдасться. Надія – це впевненість у тому, що те, що ми робимо, має сенс».

За матеріалами cirkev.cz, Vatican News