11 листопада, в день урочистості у Мукачівській дієцезії, небесним покровителем якої є святий Мартин Турський, численна кількість вірян та духовенство з усього Закарпаття вщент заповнили кафедральний храм. Святу Месу з нагоди дієцезіального відпусту на запрошення Апостольського адміністратора єпископа Миколи Лучка ОР очолив єпископ Луцької дієцезії Віталій Скомаровський. З ними також співслужив вислужений єпископ-емерит Антал Майнек OFM.

На початку богослужіння настоятель парафії отець Іштван Погань привітав поважних гостей свята – єпископів, священників, богопосвячених осіб, а також представників влади Мукачева, а саме секретаря міського голови Юлію Тайпс, та представників дипломатичного корпусу Угорщини.

На початку проповіді єпископ Скомаровський привітався різними мовами – словацькою, угорською, українською, а також німецькою. Всі ці мови і сьогодні є у вжитку на різних парафіях дієцезії та лунали під час святкового богослужіння, під час якого їх ще доповнила латинь.

Привітавши єпископа Миколу та єпископа Антала, проповідник пригадав як 40 років тому відвідав Закарпаття. Тоді тут не було єпископа, але було 42 парафії, що на той час було дуже багато, і було сім священників, наймолодший з яких був старше 70 років. Виглядало так, що Церква на Закарпатті буде вимирати, але Бог дав Воскресіння, оживив це все!

Вже за кілька років сюди приїхав отець Петро Жарковський і як сказав єпископ: «я проходив у нього тут практику».

«У цей день святого Мартина, покровителя катедри Мукачівської дієцезії, я би хотів подякувати Богу за всі дари, які ми отримали. Особливо, за відродження нашої Церкви в Україні», – наголосив єпископ Віталій.

Він також звернув увагу на те, що дні спомину святих – це нагода більше пізнати та щось навчитися від них. У перші три віки християнства святими вважали мучеників, а Мартин був першим, кого почитали святим, незважаючи на те, що він не помер мученицькою смертю.

«Святий Мартин дає нам певний рецепт: якщо я буду комусь корисним, комусь послужу, допоможу, то знайду Бога. Вчинок святого, коли він поділився плащем не був якимось грандіозним проєктом. Він поділився тим, чим міг. Навіть не віддав всього плаща, а лише поділився. Ісус теж нас навчає, що достатньо лише кухлика води, добре слово, усмішка, може півгодини посидіти з старшою людиною і вже ми можемо знайти Бога», – зауважив проповідник.

Єпископ згадав своє паломництво у Люрд з військовими: «Не має людей, які більше би прагнули миру, аніж військові! Хоча вони все своє життя присвячують цій справі, вчаться, але мріють, щоб не було такої нагоди, щоб застосовувати свої вміння. Вони хочуть і прагнуть, щоб завжди було мирне небо, щоб їхня професія ніколи не знадобилася, а в нас стало, що це вміння тепер є дуже потрібним: на нашу землю прийшла велика біда… Тому наша сьогоднішня спільна молитва є молитвою про дар миру за заступництвом святого Мартина, щоб не було осиротілих дітей, вдів, батьків, що ховають своїх дітей. Молімося також за наших захисників з великою вдячністю. За тих, які жертвують своїм життям заради цього мирного неба».

Наводячи приклад щоденної молитви Розарію старших жінок у Луцькій катедрі, єпископ Скомаровський процитував старшу жінку, яка каже, що молиться, щоб росіяни повернулися додому. «Нам це треба! Щоб вони за прикладом св. Мартина кинули свою зброю і перестали нападати на нас. Нехай Бог наших всіх військових оберігає, а святий Мартин закриває своїм плащем, зігріває їх, притуляє», – підкреслив єпископ Віталій та заохотив у молитві просити його заступництва.

За традицією у день урочистості покровителя дієцезії місцевий єпископ за поданням священників вручає нагороду Плащ святого Мартина у категоріях «Pro fide» і «Pro  Caritate». Цього року було відзначене служіння Кінги Нобіліс, котра приїхала в Україну з Угорщини і з 1998 року працює на благо дієцезії. Вона отримала нагороду Плащ святого Мартина «Pro fide». Таку ж нагороду у категорії «Pro  Caritate» отримала Маріанна Альбрехт, яка очолює районний реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами та є співзасновницею спільноти «Віра і Світло» у Хусті. Нагороду вручав єпископ Микола Лучок ОР.

Текст і фото: Тетяна Решетар