У суботу, 5 листопада, у кафедральному соборі св. Мартина міста Мукачева відбулася зустріч-діалог з Апостольським адміністратором Мукачівської дієцезії єпископом Миколою Лучком ОР.

Зустріч почалася спільною молитвою Коронки до Божого Милосердя, що налаштувало на духовний вимір анонсованого діалогу. Чимала кількість вірян зібралася, щоб послухати єпископа та, можливо, поставити своє питання чи почути відповіді на питання інших парафіян.

Єпископ Микола, котрого щойно бачили молитись, стояти навколішки, невимушено розпочав конференцію про стосунок людини з Богом.

Відмінність ступенів довіри ставить відносини між особами на різний рівень.  Якщо людина знає і, можливо, навіть визнає що Бог є, але не розвиває з Ним свій стосунок, то не може стати учнем, другом, а тим більше братом так, як того прагнув Ісус.

Після такого вступу у формі конференції прийшов час, власне, діалогу. З питанням можна було звернутись через мікрофон або ж написати його на підготованих листках та передати. Незважаючи на обмежений час єпископ не пропустив жодного питання і на кожне дав відповідь.

«Ми отримали багато відповідей для себе, навіть не ставивши усіх запитань. Формат відкритого діалогу нам сподобався. Дякуємо єпископу Миколі та організаторам зустрічі, очікуємо продовження.

Вкотре переконуємося, що Церква Божа – унікальний організм, де ми збагачуємо одне одного, – поділилися своїм враженням Юрій та Лариса Шаповалови. – Перше наше знайомство з єпископом Миколою Петром Лучком відбулося заочно на просторах католицьких інтернет ресурсів ще до війни. Тоді ми не могли й гадати, що через деякий час оселимося на Закарпатті, станемо парафіянами у Кольчині і будемо говорити про отця вже як про свого єпископа».

Життєві труднощі та різні події часом спонукають людину звертатися за порадою до інших. Тож це була чудова нагода поставити питання особі, котра живе вірою, єднається з іншими у молитві і водночас є пастирем дієцезії. Даючи відповіді на питання, єпископ звернув увагу на те, щоб ми не вагались звертатись до інших з проханням помолитися за нас. Це не повинна бути довга молитва. Навів приклад як одного разу до нього звернувся священник з проханням помолитися пів «Радуйся Маріє».

Цей етап зустрічі завершився спільною молитвою у колі. Єпископ Микола заохотив всіх вийти зі своїх місць та подати один одному руки, щоб утворити живий ланцюг. Отримавши благословення, присутні не поспішали розходитись, адже за короткий час мала розпочатися Меса, що стала кульмінацією цього суботнього пообіддя.

Спільна молитва розарію винятково умиротворила щойно сколихнуті питаннями та відповідями думки і допомогла налаштуватися на зустріч з Ісусом у Євхаристії.

Свята Меса, яку очолив Апостольський адміністратор дієцезії,  вже була вігілійною з неділі. У проповіді єпископ звернув увагу на дві категорії людей, про яких говорить Ісус: сини цього віку і ті, які гідні досягти того віку. Перші живуть лише земною перспективою, а другі вже тепер зосереджені та досягнуть вищої перспективи, бо рівні ангелам, є Божими синами, будучи синами воскресіння. «Чи людина вірить у життя того віку – життя на Небі, після смерті – це видно по вчинкам», – сказав єпископ.

Ісус своїм способом життя показує нам, що ми покликані до перспективи безсмертя, та постійно говорить про Царство Боже, а також закликає: навертайтеся, прийміть Святого Духа і будьте світлом для світу. «Людина, яка доторкається до Бога тут, живе у вічності. Це можна побачити по очах людини, по поведінці, як людина говорить», – зауважив єпископ Микола.

Будучи у єдності з Богом можемо доторкатись до вічності і переживати своє життя як місію. «Яка моя місія, Господи?», – заохотив ставити питання проповідник та звертатися з проханням до Святого Духа, щоб дав нам ясність «як тут проживати це життя, щоб на ньому не зациклитись, щоб воно було просвітлене присутністю горішнього життя». Адже «тут я живу у перспективі горизонтальній, але як пише апостол ‘шукайте горішнього’, тобто заглядайтеся і вслуховуйтеся в Бога, і дивіться на земне з перспективи горішнього».

Всю проповідь можна проглянути завдяки проєкту Veritas тут.

Цей вечір став своєрідним дебютом подібних діалогів у Мукачеві, адже більшість присутніх висловила бажання, щоб такі зустрічі проводилися ще. «Добре нам тут бути» (Мт 17, 4Б) – саме такий присмак залишився у серці після завершення зустрічі.

Текст: Тетяна Решетар

Фото авторки тексту та Юрія Шаповалова