Біль… Відчай… Розпач… Невимовне горе… Що відчуває мати, яка втратила дитину? Що відчуває сім′я, близькі, рідні, яких спіткала така страшна трагедія? Як зцілити цю душевну рану, яка яскраво кровоточить, навіть через роки, багато років… яка не загоюється ніколи.

Як батьки ми не можемо уявити собі трагічнішої події за втрату власної дитини. І така втрата є надзвичайною ситуацією, яка призводить до невгамовного болю й невпинного горя. Ця подія назавжди змінює життя, і відновити його може бути дуже складно. Було би самовпевненістю для будь-кого вказувати батькам, як їм слід переносити смерть власної дитини. Жоден із батьків ніколи цілковито не оговтається від утрати дитини. Це не схоже на хворобу, після якої ми одужуємо. Це можна порівняти з фізичною травмою, яка залишається на все життя.

То що ж робити  тим, у кого так болить душа? Так, так саме душа… Кому ми зможемо довірити її як не Творцю, де зможемо знайти відповідь як не у Божому Слові, до кого нам звертатися по допомогу, як не до Господа? Саме віра в люблячого та завжди вірного Бога дозволяє нам пережити та оправитися від втрати дитини, іноді дивовижним чином. Здатність поклонятися та прославляти Бога під час труднощів або кризи є найсильнішою демонстрацією нашої духовної впевненості в Ньому. Господь не звільняє нас від болю, він допомагає нам побороти його, щоб ми могли продовжувати жити.

Про це йшла мова на Святій Месі та Адорації 15 жовтня у каплиці Святого Йосифа, де разом з нашим парафіяльним наставником о.Євгеном, Мартою Паллотаї за допомогою Божого Слова, молитов до Діви Марії та яскравих вогників свічок відбулася Молитва за ненароджених, втрачених дітей, душі яких спокійно спочивають у Божих обіймах, зігріті нашими молитвами.

C., Мукачево