Проповідь єпископа Миколи Петра Лучка ОР під час святої Меси з нагоди освячення реколекційного дому на території монастиря сестер св. Йосифа де Сен-Марк, що відбулося 10 серпня цього року.

Добра людина щедро позичає, а той, хто щедро позичає, тому щедро Господь дає. Це дуже глибока Божа філософія. Для того, щоби отримати щедро Боже благословення, потрібно щедро самому давати, бути самому щедрим. Як далеко ця щедрість має іти? Ісус говорить, що так потрібно бути щедрим, щоб взагалі віддати все. Навіть можна так сказати: померти. Сьогодні у Євангелії ми чуємо, що Ісус говорить про певну смерть.

Йоан говорить може незрозумілий, але дуже важливий образ: «Якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе багато плоду. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її…» (Йо 12, 24б-25а). Говорить загадками. Що значить «ненавидіти свою душу у цьому світі»? Як це «зберегти її для вічного життя»? Як це «померти, щоби принести плід»?

«Ненавидіти свою душу у цьому світі» – це закохатися в Ісусі і померти у цій любові до Нього. Молодь у Львові, здається, говорила про хлопця, який закохався у дівчину, що він «сохне за нею». Що це значить? Закохана людина настільки готова віддати себе цілого, що навіть у цій закоханості, у цій любові не звертає увагу на своє тіло, на своє життя. Можна сказати, вона ‘зафіксована’ на цих стосунках. Закохана людина, у якомусь сенсі, для всього іншого помирає. Все інше стає для неї не таке важливе.

Питання: у що ви закохані? У кого ви закохані? За чим ви сохнете? Що забирає твою силу?

Сьогодні діти, наприклад, сохнуть за мобільними телефонами. Прямо висихають, якщо нема мобільного, а цей мобільний виссе з них всю силу. Реально, вони закохані. Хтось закоханий в алкоголь, у наркотики, у гроші… Де твоє серце?

Лише людина, яка закохана у Бозі, помираючи, віддаючи себе, стає блідою і відкривається на стосунок, на велику родину, на велику сім’ю. Бо той, хто не помирає для світу, залишається самотнім, залишається ізольованим.

Та ж людина, яка закохана у свою гру, може 5-10 годин проводити у грі. Декотрі чоловіки розповідали, що не можуть без азартних ігор, що все їхнє життя пов’язане з цим азартом. Тобто ці всі закоханості – все, що людина тут посвячує (у горизонтальному світі) речам, веде людину до самоізоляції і до самотньої смерті, де не має плідності. Цю плідність любові, яка притягує інших людей, може дати лише живий стосунок з Ісусом. Лише людина, яка досвідчує цей живий стосунок, розуміє те, що у цьому стосунку не можна не бути щедрим. Тобто стосунок з Ісусом вимагає щедрість, відданість.

Святе Писання говорить, що Бог є заздрісним. Бог не хоче нас ділити з матеріальним світом, з нашими залежностями, щоб ми були трохи з Ним, а трохи були у своїх самореалізаціях, своїх планах… Бог максималіст у своїй любові. Він хоче нас цілковито у стосунках з Ним. Тому, коли людина приходить до Бога, таке враження, що Він відкриває тобі цілий свій світ і говорить: «дивись, який великий цей світ! Це все, що ти тут бачиш, – це нічого у порівнянні з тим, що я тобі хочу дати. Я хочу тобі дати весь світ, хочу, щоби ти йшов у весь світ, щоби ви розросталися, щоби ви були плідними і плідними!».

Бог не обмежує себе, це ми себе обмежуємо. Бог не обмежує себе у благословеннях, не говорить: достатньо тобі дві дитини, тобі п’ять монашок, досить тобі три церкви – так Бог не говорить. Він каже: «будь плідним до останньої миті свого життя!». Коли створив чоловіка і жінку, сказав: «Будьте добрими господарями і плідними!». Скільки Господу маємо плоду приносити? Стократно!! Повноту плодів Бог хоче нам дати. А хто обмежує Бога? Ми! У своїй вузькості, прив’язаності, що ми не дозволяємо Богові, щоб Він щедро нас благословляв.

Відкритися на це щедре благословення неможливо, якщо людина не закохається і не полюбить Ісуса. Потрібно закохатися і полюбити Бога, тому що поки ми у стосунках з Богом на рівні бухгалтерії: я тобі – ти мені, на рівні математики: 5-10 хвилин, годину у тиждень… ми не досвідчимо цього благословення. Нам потрібно відважитися перейти через цей крок вираховування стосунків з Богом: скільки хвилин, скільки годин, скільки я тобі дав, а чого ти мені не дав, а коли мені даси, а я вже стільки ходжу, а чого ще того не має, що я хочу?.. – це все не працює. Це все не про живі стосунки з Богом.

Живі стосунки з Богом тоді, коли ти як закоханий, як той, хто вже любить, хто вже знає за Ким пішов, готовий довірити Йому все своє життя, готовий помирати для своїх егоїстичних планів і довіряєш Йому. Цей твій егоїзм, сучасна самореалізація, мої плани, мої бажання – вони обмежують Бога. Коли я Бога хочу втиснути у свої плани. Коли я Богові розповідаю, що Він має для мене зробити, і цим я обмежую Бога. Коли я потребую Бога лише, щоби Він мені щось зробив, – це не про любов. Це корисливі стосунки. Людина, яка є у таких стосунках, ще Його не пізнала. А Бог – це любов, це поезія, це закоханий, готовий віддати себе, люблячий Батько, який не хоче тобі дати тільки звільнення від якоїсь залежності, Він не хоче тобі тільки дати здоров’я. Він тобі хоче дати все. Він говорить: «Все моє – твоє! Скільки можеш, стільки бери. Я не обмежую тебе. Хочу тобі дати багато, хочу через тебе вчинити багато».

Брати і сестри, не обмежуймо Бога у любові.

Для того, щоби це досвідчити, нам потрібно відкрити Його люблячого, у Кому ми хочемо самі зануритись і в цьому зануренні ми готові помирати для всього того, що нам пропонує наше вузьке, егоїстичне, самореалізоване, заплановане, контрольоване життя. Оце буде помирати – «а я собі думав», «я собі напланував», «я хотів поїхати туди», «а я хотів построїти те, а тепер прийшла війна», «а це не так як я запланував»… А де Бог? Де «Господи я довіряю Тобі і хай буде воля Твоя»?

Ми з вами дуже часто попадаємось, хоча молимося «Отче наш». Всі. У цій молитві ми молимося завжди «хай буде воля Твоя», але часто ми з вами живемо по волі своїй. Тут ми з вами програємо. Тому що ми з вами напланували, а воно не так. Ніколи наші плани не принесуть нам радість. Нам радість може принести тільки те, якщо ми підлеглі: «Боже, говори, що я маю робити». А Бог говорить:

–          Ще би до цього будинку потрібно би було там вибудувати стадіон, а за стадіоном буде реабілітаціний центр для дітей, залежних від мобільних телефонів, а їх щораз більше. Давай наступний план – це реабілітаційний центр для молоді, які залежні від мобільних, а їх мільйони. Нема грошей? Нічого, починай молитися!

–          Добре, Боже!..

Людина говорить «добре» і потім починає все рухатися навколо того, що не я говорю Богові, що Він має зробити, а Бог говорить, що мені зробити. Згадайте неймовірну обіцянку Авраамові: «Вийди і ти будеш батьком стількох людей, що їх не можна порахувати як пісок та зорі на небі». Авраам іде, десятиліття проходять, а він очікує на дитину, і Бог говорить: «Не бійся, Аврааме, довіряй мені! Все буде!» і в один  момент є дитина. Не без проблем, не без невірності, не без страхів, не без ран, але все приходить. Говорить до Мойсея: «Виведи мій народ» – «Я навіть говорити не вмію…» чи «я не з цієї країни, я з Індії приїхала…». Господь говорить: «Іди!» От Мойсея такого прислав. От один Мойсей[мова про с. Ліджі], другий такий – з Німеччини прийшов[мова про о. Йосипа Трунка, настоятеля парафії].

Іди! Не бійся! Раз ти, Господи, говориш, то йду. І дивіться: послух маленької індійки, яку як циганку приймали: сумки прятали від неї, став місцем Божого благословення із-за закоханості, із-за любові.

Чи ви маєте цю закоханість?

Що дуже важливо, що Бог Ісус завжди молодий і завжди, відповідно до нашого віку і стану, дає себе полюбити. Нам потрібне зцілення серця, щоб побачити Ісуса невидимого, щоб закохатися у цьому Ісусі і бути з Ним. Ця любов до Ісуса потім виражається у любові до Його Тіла – Його Церкви, до зраненого тіла, до всіх тих хворих, які приходять, за яких сестра просить, щоби Ісус зцілював. Вона бачить Ісуса зраненого у цих ваших ранах. Властиво, ця любов до Ісуса має бути основою для того, щоби померти для своїх егоїстичних самореалізацій і планів на своє життя.

Просімо сьогодні святого Лаврентія, св. Йосифа, який підпорядкував свої плани – не мав діточок своїх, був опікуном Ісуса, який підпорядкував все своє життя любові до Бога, щоб ми цю любов у собі сьогодні Духом Святим розпалили, а ті, які ще не відкрили, щоб отримали сьогодні цей дар закоханості і любові у стосунках до Ісуса, любові до Отця у Дусі Святому.