Про осудження та відповідальнсть роздумував у проповіді єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії, яку виголосив 20 червня 2022 р. Б. під час зустрічі священників та богопосвячених осіб у кафедральному соборі св. Мартина.

Прості вказівки Євангелія, над якими можна працювати і працювати. Над Христовою вказівкою «не судіть» можна працювати кожен день.

Господи, як не судити? Як не бачити «скалок» у інших людей? Якщо я когось починаю судити – даю простір на те, щоб мене судили. А найчастіше мене засуджує моє власне сумління.

Як тільки когось суджу, беру роль Бога – моє Богом дане сумління починає мене засуджувати. Скоріше за все, сумління буде докоряти, а засуджувати буде диявол, бо даю йому місце, бо це він називається: той, який оскаржує, який осуджує. Осуджуючи інших я втрачаю Бога. Я втрачаю Параклета. Втрачаю присутність Духа Святого.

Якщо би ми пильнували цей закон, ми б дуже сильно розвивались духовно.

Осудження – це хитра комбінація, щоб відвернути увагу від праці над собою. Коли когось осуджую – це моє брехливе лицемірне життя, щоб не навертатися самому, а звинувачувати іншого. Христос задає питання: «Чому бачиш скалку в ці брата, а у своєму оці не бачиш колоди?»

Чи не заражені ми духом осуджування і не признаємось до цього?

Скільки ми вкладали часу у своє навернення?

Ми частіше говоримо про слабкості інших… Досить рідко є свідоцтво про те, як я навертаюся.

Перестаємо бути сіллю, перестаємо бути світлом… 

Джерело – Veritas