Літо – пора відпочинку і паломництв. Цього року відбулося вже 27 францисканське паломництво до Матері Божої Бердичівської – більше 130 км, 4 дні ми крокували у молитві. Місяць інтенсивної організації та підготовки, складання списків, купівля квитків, нічліг, транспорт та оформлення посвідчень для голосувань… і довгоочікуваний день відправки потяга настав. Багато проводжаючих на пероні, чути сміх, спів та радість паломників – 86 осіб із різних куточків Закарпаття їдуть в паломництво, серед яких наші духовні наставники та організатори: о. Євген Фізер, о. Валентин Токар ОFM, та о. Сергій Герзанич. А також дві сестри: с. Лідія Тімкова ОР і с. Вінценція Мошак. Ніч у потязі, і зранку в середу ми прибули в м. Шепетівка, до монастиря братів францисканців, звідки стартували. Наше паломництво розпочалося урочистою Службою Божою, яку очолив засновник паломництва єпископ Станіслав Широкорадюк і виголосив Слово Боже до присутніх. Привітав паломників також директор паломництва – о. Кирило Тополевський ОFM. Після реєстрації груп ми отримали пісенники, хусточки та благословіння з окропленням святою водою, і в кількості 320 чоловік з України, Білорусії та Придністров’я на чолі з єпископом Станіславом, розпочали спільну дорогу до Матері Божої Святого Скапулярію у м. Бердичів. Гасло нашого паломництва: “Богородице, під Твій захист українську сім’ю прийми!”

Кожен день дороги був особливий. Дух паломництва не зрівняється ні з чим. Дружня атмосфера об’єднувала нас в одну сім’ю, через допомогу один одному: чи сумку занести, чи обід принести, чергу зайняти, поділитися чимось смачненьким на зупинках. Часто навіть дати води попити, коли твоя вже закінчилася, запропонувати присісти на свій карімат, подати руку, щоб не впасти коли камінчик із сандалі витрушуєш і багато інших приємних дрібничок, які вчать нас любити ближнього, проявляти милосердя, бачити Бога у своєму ближньому.  Спільні молитви: ранкова, молитва малих годин про Непорочне Зачаття, розарій, коронка до Божого Милосердя, Хресна дорога, щоденні Служби Божі насичували нас духовно, заряджали силою і витривалістю. Наша музична група крім чудового співу, яким додавала радості і сповнювала енергією, радувала всіх паломників цікавими історіями про виникнення розарію, “lovestory”  старозавітніх пророків, таких як: Авраам та Сара, Яків та Рахиль…, навіть коротенькими казками)). і т.д. ми дізнались багато нового і цікавого.

Чотири дні ми слухали конференції від о. Валентина Токар ОFM. Перші два дні конференції були зосереджені на розповіді про справжнього чоловіка-батька, прикладом якого є св. Йосиф, а наступні два дні про справжню жінку-матір, взірцем якої є Діва Марія. Крокуючи дорогою, ми співали, а хто міг фізично ще і підтанцьовував. Важко було стриматися, коли емоції переповнюють і ти хочеш у будь-який спосіб прославити Бога. Проходячи населеними пунктами, ми вітали жителів, ставали для них свідками живої віри. Більшість жителів нам дякували, бажали щасливої дороги, що було дуже приємно чути.  Кожний пункт програми був звернений на збагачення нашого духовного життя, розпізнання покликання, пізнання та наближення до Бога. Навіть втома в паломництві переживається легко, бо ти її жертвуєш за когось. Кожний мозоль, розтягнутий м’яз, біль віддаєш Господу, який супроводжував нас і був серед нас, посилаючи нам хмарку, яка застилала палюче сонечко, чи ніжний вітерець, коли було жарко чи благословляв нас дощем, який зовсім не заважав нам іти до нашої цілі — Матері Божої Бердичівської. Дні летіли швидко, ми старалися насолодитися кожною хвилиною перебування у паломництві. Духовні розмови з отцями, сповідь, спів, молитва, знайомства з новими людьми. Останній день, найкоротша дистанція, після обіду нас очікував приємний сюрприз – до нас завітав єпископ-ординарій Віталій Кривицький, який коротко звернувся до нас і благословив на останні кілометри дороги. Остання зупинка. Традиційно на цій зупинці були висловлені подяки всім організаторам (музична група, групі дорожнього порядку, медикам, всім водіям, парафіям, які дбали про наш нічліг, їжу, воду і т.д) і всім паломникам. Визначено наймолодшого паломника, який крокував з нами всі дні, якому виповнилося 5 років та найстаршого, якою стала п. Валентина з м. Ужгород, 71 рік. А також, отримали подарунки сім’ї з 4-ох і більше членів, які взяли участь у паломництві. Через кілька годин всі паломники вже стояли на колінах з молитвою на вустах перед входом у м.Бердичів. Втома, біль, мозолі – все зникло в мить, за кілька хвилин ми з гучним співом, оплесками, підтанцьовуючи, із посмішками, з димовими феєрверками та  прапорами заходили на територію монастиря братів босих кармелітів до Санктуарія Матері Божої Святого Скапулярія, де нас зустріли єпископ Віталій Кривицький та настоятель монастиря о. Рафал Мишковський ОСD. Після чого довгоочікуваний момент – тиша і приємна прохолода костела, в центрі якого височить чудотворна ікона Матері Божої Бердичівської, під котрою підсвічена дарохранительниця, де присутній Живий Бог. Тисячі паломників на колінах складають у підніжжя Марії свої подяки, прохання, інтенції, молитви — все те, що несли у свої серцях. У той момент ти забуваєш про втому і все інше, що тебе, можливо, турбувало ще декілька хвилин тому. Кульмінацією суботнього і останнього дня паломництва, звичайно ж була урочиста Меса, на якій близько сотні священників з єпископами, паломниками, гостями з різних країн об’єдналися у спільній молитві за українські родини та за мир в Україні. Гостем став Броніслав Бернацький – єпископ Одесько-Сімферополької дієцезії, голова Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні, який очолив Святу Месу, єпископ Віталій Кривицький проголосив проповідь. Від 22:00 год. у храмі почалися нічні чування,  а опівночі – Свята Меса та можливість отримати скапулярій і цікаві конференції та прослави до 6:00 год. ранку наступного дня. У неділю більшість наших паломників зранку, а хтось після обіду, попрямували до виборчих дільниць, щоб зробити свій вибір, виконати громадський обов’язок – проголосувати. Недільні святкування розпочалися Розарієм на площі, винесенням чудотворної ікони Матері Божої Святого Скапулярія та святковою ходою священиків, єпископів і особливим гостем, архієпископом Томмазо Капутом з Помпеї (Італія), який провадив Святу Месу і виголосив Слово Боже. Після всіх урочистостей на площі розпочався челендж “Фото з отцем, братом, сестрою…” і т.д. Спілкування, ділення враженнями, прощання до наступного року і знову довгий рік очікування до наступного, вже 28-го францисканського паломництва. Наповнені Святим Духом, щедрими ласками, переповнені емоціями, враженнями, ми роз’їхалися по своїх містах, парафіях, домівках, щоб поділитися з тими, хто не був з нами, тим світлом, любов’ю, радістю, яку отримали під час цієї неймовірної захоплюючої подорожі до Матері Божої Бердичівської. Чи було важко? Ніхто і не казав, що буде легко, але коли маєш підтримку від Марії та Ісуса, тоді будь-яка важка дорога проходить легко.

Мати Божа Бердичівська, молись за нас! До наступного року!

Наталя Тукекова-Бочкор

Відгуки учасників:

Андрея Боднар, Мукачево:

Паломництво для мене стало ніби переходом в інший світ, кращий від реальності, коли ти один на один з Богом і вірниками, без зв’язку та інтернету. Це була можливість пожертвувати Богові важку дорогу, прославляти Його піснями, а також просити про необхідні благодаті насамперед Матінку Божу Бердичівську. Пережиті емоції неможливо описати словами… Це потрібно обов’язково пережити кожному, особисто пройти важкий, але сповнений веселощами та радістю шлях.

Катерина Поган, Виноградів:

Днями завершилась найочікуваніша подія року для нашої парафіяльної молоді та нас самих – паломництво до Бердичівської Божої Матінки. Ми приймали участь втретє, і за ці роки багато паломників стали для нас дуже близькими. Паломництво для мене особисто є чимось особливим – це кілька днів повного відчуження від світу, від щоденних проблем, налаштування на “хвилю” Бога, перебування у постійній молитві і прославі нашогоТворця. Я вдячна Богу, що запросив мене сюди, а також вдячна Йому за нашу молодь, яка бачить у вірі сенс життя. Ще одна думка, про отців та сестер, які проходять з нами цей шлях – Ви є прикладом для нас, вдохновителями та провідниками. До зустрічі наступного року.

Мирослава Мись, Ужгород:

Я дуже щаслива, що вже вдруге мала нагоду йти в паломництво до Матінки Божої Бердичівської. Можу сказати тільки одне: це вражаюче! Коли кілька сотень людей одночасно прославляє Господа, коли ти крокуєш з Ним за руку, несучи до вівтаря Його Пречистої Матері свої життєві  тягарі та незгоди,  то відчуваєш як  Святий Дух витає над тобою! Вдячна Господу за те, що дав мені можливість відчути Його так близько.

Наталка, Свалява:

Паломництво – це міні всесвіт. Місце, де можна почути Себе. Місце, де приходить відчуття, що у вашому серці живе любов до Себе – це дорога до Бога, який завжди у вас за спиною. Місце, де відчувається присмак неба. Паломництво змінює людину! Після паломництва ти вже ніколи не будеш таким самим… Ти завжди прийдеш іншим. Дякую Богу за всі дні, пережиті у паломництві, та кожному, хто розділяв зі мною цю дорогу радості.

Йдіть в паломництво! Бо час, відведений для себе, є найкращою інвестицією!

Драбов Мирось, Ужгород:

Єдине, що можу сказати про паломництво до Бердичева, це те, що там я зустрів неймовірних людей, ми чудово спілкувалися, незважаючи на те, що  дорога була важка, далека.

Моріка Йордан, Мукачево

Паломництво до Матері Божої Бердичівської – це саме те паломництво, куди має піти кожен християнин. Йдучи з певним наміром не відчувається біль, втома, якісь незручності, є тільки Божа благодать, яка огортає з усіх сторін. Коли вже здається, що все, більше нема сил іти далі, то завжди знайдеться хтось, хто підбадьорить словом, посмішкою, порадою і в цей час виникає думка, що це Матір Божа піклується про тебе через цих людей, через хмаринку, яка прикрила палючі промені сонця, чи через вітерець, який завжди вчасно охолодить.

Драбов Наталія, Ужгород:

Чому варто йти у паломництво до Бердичева?

Бо звідти повертаєшся іншою людиною і вже по-іншому сприймаєш не лише світ, свого ближнього, себе самого, але й Самого Господа Бога. Адже, пройшовши довгий і нелегкий шлях, нарешті починаєш усвідомлювати, як же сильно Він тебе любить і як турбується про тебе особисто. А саме: через інших паломників, через ситуації, через погоду і природу… У постійній присутності Бога в житті переконуєшся саме за цей період важкої дороги, а часом навіть випробувань: бо ж і ноги ниють, і мозолі болючі з’являються, і йти вже не хочеться, а іти таки треба, і сонце палить, і дощ так не до речі… А незважаючи на все те, ти йдеш і звідкись з’являються і сили, і бажання, і радість!

Дякую Богу за цей час!