Папа: Стосунки з Богом – це не прив’язання до приписів,
а переміна життя

Три наставлення, які повинні формувати у своєму житті Христові учні, а ними є шукати суттєве, оновлюватися та залучатися, стали темою проповіді Папи Франциска, яку він виголосив під час Святої Меси в колумбійському місті Медельїні у суботу, 9 вересня 2017 року. Богослуження відбулося на території одного з найдавніших аеропортів країни, куди Святіший Отець прибув із годинним запізненням.

У зв’язку з погіршенням погодних умов, із аеропорту Ріонеґро до місця проведення богослуження Наступник святого Петра прибув автомобілем замість запланованого перельоту гелікоптером, подолавши шлях у 20 кілометрів, частина якого була вкрита туманом. Коли кортеж переїжджав через населенні пункти, його вітало чимало перехожих. Погодні умови не перешкодили мільйонові колумбійців заповнити приготовані сектори. На початку богослуження Папа вибачився за запізнення, похваливши паломників за витривалість.

Під час проповіді Святіший Отець пригадав, що під час четвергової Меси у Боготі прозвучало читання про покликання учнів при Генезаретському озері. Ця частина Євангелії святого Луки завершується розповіддю про формування грона Дванадцятьох Апостолів. А що відбувається між цими двома подіями? Євангелисти розповідають про те, що цей період слідування за Ісусом вимагав від Його послідовників «чимало зусиль для очищення».

«Деякі приписи, заборони та накази давали їм почуття безпеки; виконувати визначені обряди й практики звільняло їх від неспокою запитувати себе: А що подобається нашому Богові?» – зауважив проповідник. Ісус, натомість, вказує їм на те, що бути слухняним вимагає іти за Ним, а слідування за Ним «ставить їх перед обличчям прокажених, паралітиків та грішників». І ця дійсність «вимагала від них чогось більшого, ніж припис, ніж встановлена норма».

Таким чином, майбутні апостоли вчилися, що йти за Ісусом «включає інші пріоритети, інше розуміння». Для Господа і для першої спільноти було надзвичайно важливо, аби ті, що називають себе учнями, не прив’язувалися до певного стилю, до певних практик, «які більше наближають нас до способу буття деяких тодішніх фарисеїв, ніж Ісуса».

«Ісусова свобода, – пояснив Папа, – протиставляється бракові свободи законовчителів тодішнього часу, що були паралізовані інтерпретаціями та ригористичним практикуванням закону. Ісус не зупиняється на примарно “правильному” здійсненні закону, але приводить закон до його сповнення, й тому бажає і нас скерувати в цьому напрямку, в тому стилі слідування за Ним, що передбачає прямувати до суттєвого, оновлюватися та залучатися».

Щодо першого, то Святіший Отець зауважив, що «прямувати до суттєвого» не означає «поривати зі всім», що нам не підходить, бо навіть Ісус не прийшов скасувати Закон, але доповнити його. Мова йде про те, щоб «прямувати до глибини, до того, що важливе та цінне в житті». «Ісус вчить нас, – підкреслив він, – що стосунки з Богом не можуть бути холодним прив’язанням до приписів закону, ні, тим більше, виконанням деяких зовнішніх актів, які не призводять до справжньої переміни життя».

За словами Наступника святого Петра, наше учнівство не може мотивуватися лише звичкою, його відправною точкою повинен бути «живий досвід Бога та Його любові». Бо учнівство «не є статичним», але «постійним рухом в напрямку Христа». Не вистачить «просто прив’язатися до доктринальних пояснень», необхідний «досвід дружньої, живої та діяльної Господньої присутності» та «постійний вишкіл через слухання Його слова».

Роздумуючи над потребою оновлюватися, Папа зауважив, що «подібно до того, як Ісус “потрясав” законовчителів, аби вони вийшли із своєї закам’янілості», так тепер «Церква є “струшувана” Святим Духом», спонукаючи її «залишити власні зручності та прив’язання». І не слід боятися оновлення, бо Церква постійно перебуває в оновленні. Це «не її примха», вона чинить це, будучи «заснованою на вірі та стійкою у ній, будучи непохитною в надії Євангелія».

«Оновлення, – сказав Святіший Отець, – вимагає жертовності та відваги, не для того, щоб почуватися кращими чи безгрішними, але для того, щоб краще відповісти на Господнє покликання». «Господь суботи, рація існування всіх наших заповідей та приписів, запрошує нас зважувати норми, коли на карті стоїть Його наслідування; коли Його відкриті рани, Його волання голоду й спраги справедливості ставлять перед нами виклик та накладають нові відповіді. І в Колумбії, – додав він, – існує чимало ситуацій, що вимагають від учнів Ісусового стилю життя, особливо, любові, перекладеної в акти ненасильства, примирення та миру».

Врешті, «залучатися». Навіть і тоді, коли декому здається, що цей жест означає «забруднитися», «заплямитися». «Подібно до того, як Давид і його люди ввійшли до храму, бо були голодними, а Ісусові учні – у пшеничне поле та їли колоски, так також і від нас вимагається зростати в сміливості, у євангельській мужності, що випливає із знання про те, що існує багато таких, що голодні, що відчувають голод Бога, голод гідності, з якої їх обдерто. І запитую себе, чи голод Бога серед багатьох людей не спричинений нашим наставленням, яким ми їх обдерли. І як християни, ми повинні допомогти їм насититися Богом; не ставити перешкод, як це трапляється, не забороняти їм цю зустріч. Браття, Церква не є митницею. Вона потребує відчинений навстіж дверей, бо серце її Бога не лише відкрите, але й проколене любов’ю», – сказав Папа, додаючи:

«Ми не можемо залишатися християнами, які постійно підносять таблички: “Прохід заборонено”, ні вважати цей простір своєю власністю, привласнюючи собі те, що зовсім не є моїм. Церква, браття, не є нашою, але – Божою; Він є власником храму і нив; і для всіх є місце, всі запрошені знайти тут, серед нас, свою поживу. Всі. Бо Він, що приготував весільний бенкет для Свого Сина, посилає слуг, аби покликали всіх: здорових і хворих, добрих і злих. Усіх! Ми – прості слуги і не можемо ставати тими, які чинять перешкоди цій зустрічі». Як наголосив проповідник, Ісус наказує нам, як і апостолам: «Дайте ви їм їсти». Нагодувати ближніх «Божим хлібом, Божою любов’ю».

Папа підкреслив, що Церква у Колумбії покликана ще більше анґажуватися у формування «учнів-місіонерів», до чого заохочує програмний документ латиноамериканського єпископату, прийнятий 2007 року в Апаресіді. Учнів, «які вміють бачити, оцінювати й діяти», до чого заохочував документ, прийнятий ще раніше, 1968 року, саме в цьому місті. «Учнів-місіонерів, які вміють бачити, вільних від успадкованої короткозорості, які вивчають дійсність згідно з Ісусовим поглядом і серцем, і на основі цього приймають судження щодо неї. Тих, які ризикують, діють, анґажуються», – сказав Святіший Отець, підсумовуючи:

«Я прибув аж сюди, аби утвердити вас у євангельських вірі та надії. Залишайтеся стійкими та вільними у Христі, стійкими й вільними, бо стійкість у Христі дарує свободу; будьте такими настільки, аби Він проглядався в усьому, що ви чините; всіма своїми силами включіться в наслідування Ісуса, пізнавайте Його, дозвольте Йому покликати і навчати вас, шукайте Його в молитві й дозвольте Йому в молитві знаходити вас, звіщайте Його з великою радістю», – закликав Папа.

Джерело – uk.radiovaticana.va