МАТИ ЦЕРКВИ

Папа римський Павло VI у своїй урочистій промові під час II Ватиканського Собору, 21 листопада 1964 р. проголосив Пресвяту діву Марію Матір’ю Церкви. «На місці свого возвеличення до гідності Матері Спасителя, – пише папа, – як Найдосконаліша, Найдостойніша Представниця людського роду, Марія справедливо може бути названа, морально і взірцево, Ма-тір’ю всіх людей, а особливо нас, відкуплених і віруючих – Матір’ю Церкви, Матір’ю вірних.»
Папа Пій XII у своїй енцикліці Mystici Corporis (Містичне Тіло) пише:  
“Марія, народжуючи Господа Ісуса, оздобленого ще в Її лоні гідністю Глави Церкви, дала Його світу як джерело усілякого небесного життя. Вона, водночас показала Його, новонародженого Пророка, Царя і Священика тим із євреїв і поган, які перші прибули, щоб Його із поклонінням визнати. Її материнське прохання  до Сина в Кані Галилейській спричинилося до здійснення чудесного знамення, дякуючи якому “учні Його, увірували в Нього” (Йоан 2,11).
Вона, будучи вільною від будь-якого гріха, міцно поєднана із Сином, воздала Його у жертві Предвічному Отцю на Голгофі, тим самим жертовно зрікаючись своєї материнської прив’язаності, як нова Єва, за усіх потомків Адама заплямованих його нещасливим падінням.
Тому, будучи тілесною Матір’ю нашого Глави, стала водночас духовною Матір’ю всіх Його членів. Її могутнє заступництво випросило новонародженій Церкві Духа Божого Утішителя з Його Дарами. До цього переконання, яке подає папа, вже більше нічого додати. Бо якщо Марія брала активну участь в усіх таємницях життя Христа, якщо була при народженні Церкви і якщо із першою спільнотою Церкви отримала повноту Дарів Святого Духа, то Вона живе у Церкві, в якій живе Христос.
Заохочуючи вірних, папа Павло VI сказав: «Ми повинні послуговуватись належним Марії титулом “Мати Церкви” в той спосіб, щоб вшановувати Її не тільки як Царицю, але водночас, і ще більше, як добру і чуйну Матір нас усіх, (…) як спільноти, яка подорожує по землі до свого вічного призначення. Повинні мимолитися до Неї в потребах за усіх людей в усіх проблемах життя; не обмежуючись до потреб однієї особи, а представляти Їй також інші (потреби), які відчуваємо спільно із усіма нашими братами. Повинні ми так чинити, тому що наша епоха, покладає на нас більшу, ніж коли-небудь потребу, турботу про спільноту (суспільство).»
Роздумуючи над титулом Марії як Матері Церкви, ми повинні подивитися на Церкву Її очима, як на нашу справу, тим самим пізнаючи і люблячи (Церкву) щораз  більше.
Опрацьовано по книзі «Litania Loretanska: rozwazania». Raba Jozef, 1968,

Віолетою Уста