Прославлена Цариця

Привітання Благословенній Діві Марії
Радуйся, Свята Царице,
Свята Божа Мати, Маріє, Діво, що стала Церквою.

Обрана Найсвятішим Отцем з Неба,
Тебе Він освятив з Найсвятішим Улюбленим Сином Своїм
І Духом Святим, Утішителем,
В Тобі була і є вся повнота ласки і всяке добро.
Радуйся, Палаце Його,
Радуйся, Ковчегу Його,
Радуйся Доме Його,
Радуйся Покрове Його,
Радуйся, Слугине Його,
Радуйся, Мати Його.
Щоразу, коли Франциск розмірковує над таємницею Бога і Його творінням у світі, з?являється постать Марії. Вона мовби поділяє історію людства на до і після, і є дверима, через які прийшло до нас спасіння. Її ім?я виступає в довгому ряді прикметників, які наголошують на Її гідності: Вона – прославлена, завжди Діва, благословенна, свята. Крім такого Її зображення в історії спасіння – Франциск не вміє говорити про відкупну місію Христа без зазначення в ній ролі Марії – збереглися два надзвичайно гарні тексти присвяченні Їй самій. Першим є “Привітання” та другим є вступ до Першого Уставу.
У привітання не знайдемо жодного прохання, жодної похвали, жодної подяки, це чистий погляд, повністю звільнений від себе самого, спрямований у любовному спогляданні на Марію. Слово радуйся супроводжують три титули: “цариця, мати, діва”, яким прикметник “свята” надає понадлюдського значення. Бачимо, з якою великою повагою Франциск звертається до Марії, Цариці Всесвіту – це не звичайна жінка, а свята Мати Божа, звідси Її надлюдська гідність. Вона Мати і водночас Діва, що стала Церквою. Франциск бачить у Марії статую, ікону Церкви. Церква покликана, щоби стати тим, чим Марія вже є.
Слово “Церква” має тут два значення: це – громада вірних і помешкання, де та громада збирається. У тексті “Привітання” ці два значення співпадають.
Марія була вибрана Отцем з Небес бо Отцеві належить ініціатива, адже він є основою і початком усього. Після вибрання відбувається освячення. Образ Церкви /в значенні церковної громади/ переходить в образ конкретного приміщення Церкви. Освячення урочисто здійснює “Отець з Неба, улюблений Син і Дух Святий, Утішитель”. Цей вибір й освячення говорить нам про те, що Церква, яка є Дівою Марією, зберігає в собі “всю повноту ласки і всіляке добро”. Як же тут не говорити про Благовіщення /Лк 1,26-28/, коли Отець посилає ангела до Марії, “повної ласки”, і захищає Її силою Духа Святого, аби носила в Собі Його Сина, який є “Всіляким Добром”.
Франциск ототожнює Марію з Церквою: те що визнано за Марією, стосується Церкви, і навпаки. Риси, притаманні Діві, повинні  бути і в Церкві, але Марія випередила Церкву, яка в усій повноті буде подібною до Неї в останні часи. Називаючи Марію Дівою, що стала Церквою, Святий з Асижа не тільки дає Марії та Церкві однакові титули, але й ідентично трактує їхню глибоку дійсність, їхню кінцеву таємницю.
Після споглядання величі Марії, що випливає з Її особистого зв’язку з Триєдиним Богом, Франциск поетичним словом оспівує своє захоплення і любов. Усі шість разів, починаючи з Аве, надає Їй різноманітних імен. Три перші стосуються задуму будівлі. Спочатку Франциск називає Марію “палацом” – будівлею царською; відтак “ковчегом” – святим наметом, що зберігав у пустелі Кивот Завіту; і, нарешті, домом – звичайним родинним вогнищем. Ще названо Її “покровом”: вона не тільки дає прихисток Богові, як стіни будівлі, але й зодягає Його Своєю людськістю. Два останні імена зі традиційного словника: слугиня і мати. Марія називає Саму Себе “слугинею”під час Благовіщення /Лк. 1,48/, ще інші називають Її Володаркою,Царицею. “Матір’ю” Її назвала вперше Єлизавета /Лк.1,43/.  Це тому, що Вона – “Мати Господа”, повнота ласки заливає Її і в Ній перебуває всіляке добро, Син єдиний, повний ласки і правди.
Цей текст – його навіть можна назвати молитвою – розгортає перед нами урочисту сцену освячення і коронування Божої Матері з обличчям Церкви, яка хоч і піднесена на престол, є слугинею. Ось що бачить “чисте серце” Франциска в глибинах таємниці Святої Діви.