Християнське соціально-етичне визначення толерантності як концептуальної основи проекту «Толерантність на кордонах Європи – вимір України» Від 18.03.2019
Маркус Фогт, Рольф Гусманн,
з доповненнями Михайла Фетька і Фелікса Геєра, Іво Франкрайтера, Ігоря Вегеша, Маріанни Колодій та Олександра Бокотея
А. Мета статті
Цей документ був розроблений протягом проекту, реалізованого на базі Університету Людвіга-Максиміліана в Мюнхені, Німеччина (ЛМУ) та Ужгородського національного університету в Закарпатській області, Україна (УжНУ). Проект, профінансований Міністерством закордонних справ Німеччини, є частиною довгострокової академічної співпраці. З її результатами можна ознайомитися в документі, який Ви тримаєте в руках. Нашою метою був системний розвиток концепції толерантності, яку можна практично застосовувати в українських освітніх та цивільних проектах, особливо в Закарпатті, з метою промоції толерантності в часи посилення страху, дискримінації та агресії. Ми звернули особливу увагу на визначення толерантності і засоби її поширення з урахуванням конкретної ситуації в Україні та зростаючих сумнівів у суспільстві.
Хоча толерантність розглядається як ключова цінність у Західній півкулі, виникає багато сумнівів, які інколи посилюються пропагандою, чи не буде толерантність просто західною ідеєю, котра нав’язує західний імперіалізм. З іншої сторони багато критики може виникати в релігійній сфері, оскільки толерантність можна дуже легко зрозуміти неправильно як байдужість або релятивізм. По-третє, люди можуть ставити собі запитання, чи може релігійний підхід бути прийнятним при розробці універсальної моделі толерантності. Наша мета полягає у тому, щоб показати непереконливість цих аргументів.
1. Є багато різних причин, які роблять толерантність універсальною та незамінною концепцією: політично-прагматичні (забезпечення миру), епістемологічні (не існує остаточного інтерсуб’єктивного знання істини) чи етичні (захист прав і свобод людини). Толерантність – невід’ємна складова демократичних країн: динаміка демократії базується на розбіжності думок,тому окремі думки не можуть бути ані виключені без розгляду, ані прийняті без висловлення незгоди. На сьогодні обидві сторони толерантності (пасивна у значенні відсутності дискримінації розбіжних думок, і (про)активна в сенсі конструктивного розгляду цих думок) є умовою демократичної поведінки. Демократія ґрунтується на знаходженні компромісу. Для цього потрібна культура діалогу, яка запобігає насильницьким конфліктам (але не конфліктам взагалі), попереджає, що з напруги виростає ворожість, і допомагає перетворити це розуміння на співпрацю і розвиток. Таким чином, толерантність є основою трансформаційних процесів та базовою чеснотою демократії.
2. Стосовно страху релятивізму можна стверджувати, що поняття толерантності не слід плутати з відсутністю інтересу або з байдужістю, оскільки агенти толерантності (за винятком держави) не зобов’язані відмовлятися від точки зору, пов’язаної з їх особистою позицією, та претензії бути носієм істини. Особливо спостерігання за релігійною людиною дозволяє наочно переконатися, що толерантність не означає відмову від релігійних переконань. Навпаки, можна постійно вважати свій релігійних світогляд істинним, а думки інших – помилковими, але толерантність дозволяє релігійній людині знаходити аргументи, що роблять окремі думки логічними (такими, що мають право на існування), незалежно від особистісних переконань. Наприклад, можна приймати атеїстичний гуманізм якоїсь іншої особи, беручи до уваги його позитивні результати, незважаючи на те, що сам я вірю в Бога.
3. Наш намір полягає в тому, щоб створити концепцію, універсальну для всіх людей, незалежно від їхньої релігійної або філософської позиції. Проте ми вважаємо християнський підхід може стати істотним внеском у концепцію толерантності. Християнський підхід до розуміння і практики толерантності є фундаментальним, особливо тому, що християнство та толерантність століттями були пов’язані один з одним. Часто ці стосунки були сповнені напруженості, але їх можна розглядати як своєрідний навчальний процес. Питання толерантності нерідко загострюється в контексті релігії. Теорія толерантності без будь-якого теологічно обґрунтованого зв’язку з твердженнями релігійної істини та її проблематичною стороною випускатиме з уваги реальну історію конфлікту, і тому буде етично незадовільною та неповною. Проте неоднозначна історія християнства, історія толерантності та нетерпимості, веде нас до логічного ядра концепції толерантності. Воно стосується питання співіснування твердих переконань, які часто пов’язані з релігією. Тверді переконання є невід’ємною частиною суспільств, вони ніколи не зникнуть, що позбавило б нас необхідності стикатися з поглядами, переконаннями та практиками, які суперечать нашим. Етично, теологічно та суспільно прийнятна концепція толерантності проявляє себе через те, що робить можливим мирне співіснування окремих твердих переконань у суспільстві, і церкви можуть зробити свій важливий внесок у цю справу. Християнські наративи та принципи можуть сприяти толерантності не менше, ніж світські та гуманістичні перспективи. Мета полягає в тому, щоб досягти, як це називав Е. Левінас, «гуманізму іншої людини». Він лежить в основі біблійної віри і виходить навіть за межі толерантності, оскільки спрямований на радикальну відкритість до інших людей, особливо іноземців, іновірців і тих, хто страждає. Це може бути спільним ідеалом як для християн, так і для гуманістів.
Уточнивши необхідність концепції толерантності, ми переходимо до опису моделі толерантності, яка, на нашу думку, відповідає ситуації в Україні.
B. Систематична розробка терміну
B.1 Диференціація щодо терміну «толерантність»
У своєму первинному значенні – «здатність витримувати фізичні або моральні страждання» – термін «толерантність» мав вузьку сферу застосування. У техніці толерантність означає відхилення від вихідного або кінцевого розміру. Через певний досвід релігійної нетерпимості термін толерантність став одним з найважливіших політичних концепцій епохи Просвітництва. Сьогодні зміст поняття розширився. Тепер воно стосується шанобливого поводження з різноманіттям осіб, груп та організацій у громаді, яка ґрунтується на різних релігійних установках, світоглядах, етнічних групах, мовах, сексуальній орієнтації, думках, традиціях поведінки та цінностях.
Ми вважаємо, що толерантність є ставленням і поведінкою, які демонструє суб’єкт стосовно різних об’єктів толерантності. Як ми вже бачили, об’єкти толерантності можуть варіюватися від характеристик і думок до поведінки іншої особи або групи людей. Це розширене значення висвітлено в Декларації ЮНЕСКО про принципи толерантності (1995), а саме: «Толерантність – це повага, прийняття і розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм вираження і способів бути людиною» (ст. 1 п. 1). Тільки ці характеристики можуть визначати об’єкти толерантності, вони й становлять різницю між індивідуумом, до якого ставляться толерантно, та суб’єктом, що демонструє толерантність.
Толерантність як ставлення і поведінка є складним явищем, оскільки містить два контрастні компоненти. Існує, звичайно, компонент відторгнення, що виражається в тому, що ми не тільки не погоджуємося з чиєюсь думкою або поведінкою, а навіть вважаємо їх помилковими. Однак це відторгнення не заходить настільки далеко, щоб не залишалося місця для прийняття. Можна знайти аргументи для думок або поведінки, які відрізняються від наших, та прийняти ці позиції як такі, що мають право на існування, незважаючи на нашу незгоду з ними (компонент прийняття). На перший погляд це може здатися парадоксальним, але причини прийняття або відторгнення лежать на різних рівнях. У той час як причини відторгнення є частиною індивідуального і специфічного етичного комплексу особистості, причини прийняття належать до загальнолюдської моралі, яка ґрунтується на ідеї взаємності та взаємодії. Етичні установки особистості спираються на культурні аспекти та індивідуальні цінності, які мають приватний характер, тоді як вихідною точкою моралі є універсальний погляд на світ, вона ґрунтується на формальній аргументації, яку кожен може логічно осмислити. Моральні аргументи не будуть змінювати (і не повинні) індивідуальні розбіжності, але дозволять кожному прийняти множинність поведінки і думок.
Толерантне ставлення і поведінка також є складними феноменами, оскільки їх можна диференціювати за мотивацією, яку проявляє суб’єкт толерантності, коли діє толерантно. Ці мотивації можна систематизувати в тристадійній моделі, як показано в наступній таблиці:
пасивна толерантність терпіння
активна толерантність повага
проактивна толерантність розуміння
Толерантність починається з першого пасивного етапу, який полягає в тому, щоб просто миритися з поведінкою, думками, поглядами тощо інших людей і відкидати насильство. Мова йде не про те, щоб знайти позитивні аспекти в думках, які не збігаються, або в різних поводженнях. Суб’єкт, який тільки терпить, має намір просто проковтнути агресію. Причини цієї, в основному, толерантної поведінки прагматичні – необхідність жити разом у спільноті або мирне співіснування різних груп у суспільстві. Цей тип толерантності не даремно називають пасивним, оскільки така поведінка не зосереджена не на взаємодії з людьми, а на мирному співіснуванні з ними.
Наступний рівень толерантності базується на повазі до індивідуумів. Повага до кожної особистості змушує нас надавати обопільні та універсальні причини для обов’язків кожного. Оскільки я розумію, що всі люди мають рівні права, стає очевидним, що кожен обов’язок, якого я хочу, щоб інші дотримувались, змушує мене також виконувати його. Більше того, повага включає в себе и той факт, що претензії етичних установок окремої особистості на істинність не повинні бути ексклюзивними. Вони повинні залишатися достатньо відкритими, щоб думки, з якими ми не погоджуємося, могли сприйматися нами як такі, що мають право на існування. Толерантність відповідає здатності і готовності взяти на себе позицію іншої людини та поважати різний досвід і незалежну індивідуальність кожної людини. Цей етап можна визначити як активний, оскільки він вимагає спілкування між різними групами та окремими особами в суспільстві. У цьому сенсі ЮНЕСКО розуміє толерантність як «активне ставлення» (ст. 1, п. 2).
Нарешті, існує третя концепція толерантності, згідно з якою толерантність дорівнює розумінню. Це означає визнання різних поглядів як вираження плюралістичного суспільства і як багатства для спільноти. Цей етап виходить за рамки концепції поваги, оскільки він визнає не тільки гідність окремої особи, але й цінність різних думок і дій. Цей етап можна охарактеризувати як проактивний, оскільки він перешкоджає зростанню та ескалації конфліктів шляхом побудови довіри між різними групами через спілкування. Комунікацію проактивно толерантних людей визначає не принцип «реакція – конфлікт», а позитивний інтерес до інших.
Ці дві концепції поваги та розуміння вимагають відкритості, щоб змінити власні картини та переконання. З одного боку, це нерозривно пов’язано з розумінням того, що іноді оцінка може бути невірною, а з іншого – з готовністю постійно навчатися. Активну та проактивну толерантність можна охарактеризувати як відкритість до діалогу. Повага може розглядатися як відкритість до необхідного соціального діалогу, який керує тим, як різні люди можуть співпрацювати один з одним, забезпечуючи індивідуальну свободу, рівні права та повагу. Натомість розуміння йде навіть далі, тому що діалог високо цінується народом як форма індивідуального збагачення. Обидва типи толерантності спрямовані на діалог, але для нього не потрібно ані відмовлятися від своєї точки зору, ані вирівнюватити свою думку з іншою. Навпаки, участь у діалозі, який передбачає зміну перспективи та робить можливим процес навчання, вимагає встановленої ідентичності, що не відчуває загрозу через іншу точку зору або несхожу форму поведінки. Більше того, (про)активна толерантність вимагає від нас готовності захищати права на свободу. Тільки (про)активна складова дозволяє відрізняти толерантність від простої байдужості, відсутності принципів або неприхованого бажання уникати рішень та обмежень.
B.2 Етичні припущення та правила концепції толерантності
Після того як ми визначили толерантність як широке поняття, яке охоплює майже всі типи відмінностей між двома індивідами, та описали компоненти та етапи толерантної поведінки, ми хотіли б виділити ті теоретичні посилки та принципи, які покладені в основу нашої концепції.
Наша концепція толерантності базується на трьох етичних посилках:
1. Толерантність є, за влучним висловом Райнера Форста, «терміном конфлікту», оскільки вона є актуальною лише в ситуаціях спору між різними переконаннями, інтересами та практикою. Толерантність не розчиняє ці конфлікти, а обмежує деструктивність суперечки або – у кращому випадку – призводить до позитивної динаміки (саме тому ми говорили про толерантність як засіб запобігання насильницьким конфліктам). Толерантність як термін конфлікту означає, що толерантну поведінку можна проаналізувати лише як контраст до нетерпимості. Саме тому важливо вивчити всі параметри, які визначають нетерпиме ставлення однієї соціальної групи до іншої.
2. Конкретна форма толерантності має бути адаптована до конкретної ситуації, оскільки вона визначається практичними вимогами конфліктуючих сторін. Тому поняття терпимості має сформулювати конкретні рекомендації та імперативи (контекстуальність та опредметнення). Цілком імовірно, що існує цілий ряд можливостей реалізації адекватної концепції толерантності в окремому суспільстві.
3. З точки зору епістемології поняття «толерантність» натякає на толерантність до неоднозначності з точки зору значущої множини реальності. Реальність неоднозначна, тому потрібно приймати цю неоднозначність, щоб діяти відповідно до цього. Християнська толерантність виступає проти наївного і фундаменталістського мислення, що зводить різноманіття світу до однозначності. Цей спосіб мислення практикується, наприклад, рухом ідентитаристів, який загрожує соціальній когерентності. Толерантність потрібна для того, щоб розглядати множинність культур, світогляду та уявлень про людину в суспільстві не як загрозу, а як багатство. Ідентичності самі по собі показують напруженість, вони складні та динамічні, тому часто не можуть бути антагоністичними протилежностями до інших ідентичностей. Боротьба між соціальними групами загострюється, коли ідентичності окремих груп «герметизуються», відокремлюючи себе від багатозначності та зв’язків.
Представлену концепція толерантності містить деякі нормативні правила:
1. Толерантність ґрунтується на принципі реципрокності: я повинен визнати ті права, які я вимагаю для себе, також і для інших. Це відповідає «золотому правилу» моралі, яке можна знайти у більшості культур і релігійних спільнот (наприклад, у Біблії – від Матвія 7:12 і від Луки 6:31). Вирішальним засобом сприяння толерантності є відкритий і щирий діалог. Це означає і право на особисту думку: ніхто не викреслює її автоматично з розгляду на підставі того, що вона помилкова. Без такого права (з обмеженнями) плюралістичне суспільство не може розвиватися. Реципрокність означає, що кожна людина має однакові права, і тому кожна дія або рішення, які можуть обмежувати свободу іншої людини, повинні бути обґрунтовані тим, хто накладає ці обмеження – державою або окремою особою. З іншого боку, кожна особа, свобода якої була обмежена, має право вимагати обґрунтування, а надати його можна, лише відштовхуючись від універсальних моральних аргументів, які відображають рівність людей. Таке обґрунтування не може базуватися на окремих етичних цінностях, і тому лише формальні моральні аргументи на основі ідеї рівності можуть бути переконливими. Якщо хтось заперечує «право на обґрунтування» (Райнер Форст) або релевантність моральних міркувань, то таке розуміння толерантності пусте, а справедливість у цьому випадку знаходиться під загрозою.
2. Толерантність як комунікативне явище можна описати як взаємний процес. Всі учасники спілкування несуть однакову відповідальність за встановлення толерантності. Взаємність пов’язана з ідеєю паритету учасників комунікації, сприяти якій можна, якщо всі комунікативні партнери скористаються можливістю зробити свій внесок у процес. Толерантність ніколи не може бути односторонньою і повинна бути взаємною.
3. Толерантність не означає прийняття без обмежень: соціальна несправедливість не підпадає під сферу толерантності. ЮНЕСКО розглядає порушення прав людини як межі толерантності: «Відповідно до поваги до прав людини, практика толерантності не означає терпимості до соціальної несправедливості або відмови або послаблення переконань» (ст. 1 п. 4).
4. Толерантність повинна розумітися як «фундаментальна вимога справедливості» (Райнер Форст). Це допомагає операціоналізувати часто розмите використання терміна «справедливість», зосереджуючись на критиці несправедливості, яка позбавляє людей прав на свободу та участь. Толерантність набуває соціальних наслідків, коли вона зберігає себе у боротьбі з соціальною несправедливістю адекватними засобами і не веде до байдужості у ставленні до несправедливості. Відповідно до цієї концепції толерантності захист меншин належить до основних принципів справедливості. Ця ідея буде пояснена більш детально в наступному пункті.
Концепція цієї роботи включає поняття толерантності в християнську перспективу встановлення Царства Божого, яка виходить навіть за межі терпимості і пов’язує цю концепцію нерозривно з метою миру. Це означає ще ряд наступних правил:
1. З християнської точки зору толерантність знаходиться на есхатологічному горизонті: відмінності у думках будуть існувати до кінця світу. Тому до того часу всі повинні дотримуватися толерантності. Доки Царство Боже ще не наблизилось і є лише таємно присутнім, толерантність розглядається як найважливіша християнська чеснота. Християнські причини толерантності базуються не на епістемологічному скептицизмі або на партикулярному релятивізмі, а на переконанні в обмеженості інтерсуб’єктного розуму в питаннях етики, в результаті чого набувається простір для обґрунтованих відмінностей (плюралізм). Толерантність як чеснота вимагає здатності віддалятися від власної точки зору і визнавати межі свого судження.
2. Толерантність треба розуміти як незакінчену динаміку та процес з постійною інтенсифікацією. З цієї точки зору стадії толерантності треба розглядати як етапи розвитку. На першій стадії толерантна поведінка практикується як прагматичне правило здорового глузду. Розвиваючись, толерантність еволюціоную до морального обов’язку.
3. З християнської точки зору біблійна етика миру може надати шанс для подальшого розвитку розуміння толерантності. Якщо розглядати етику миру як методику «любові до розвінчання образу ворога» (Пінхас Лапіде), то вона влучно виражає практичний і глибокий сенс толерантності. Вона спрямована на подолання ворожості без розкручування спіралі насильства та зневаги. Ганді – видатний приклад цього. Надаючи мирний опір, він показав світу, що поведінка тих, хто його переслідував, була несправедливою. Його відмова від насильства змусила його переслідувачів вийти за межі бінарної редукціоністської схеми «друг-ворог» і критично переосмислити свою поведінку.
4. Особливо в контексті так званого сценарію зіткнення цивілізацій представлене на розгляд розуміння толерантності може показати її важливість у сфері мирної політики, оскільки допомагає виявити і подолати проблемні моделі мислення (наприклад, вищезгадану схему «друг–ворог»). Деконструюючи мислення (наприклад, концепцію ворога), толерантність підтримує оцінку множинності і прагне до конструктивного вирішення проблем. Результатом є мир всередині спільноти, а також зовні.
C. Практичні міркування
Дискурс не може зупинитися на теоретичному аналізі толерантності, він повинен задаватися питанням практичного застосування. Якщо перейти до застосування, то тут дуже важливим стає контекст специфічної концепції толерантності. Для різних мереж і видів людських відносин, для різних суспільств, ситуацій і часів адекватна концепція толерантності виглядає по-різному.
Для того, щоб адаптувати абстрактне поняття до конкретних вимог певного суспільства, практична концепція толерантності повинна справлятися з чотирма викликами:
1. Вона повинна вказати рамки, які необхідні в суспільстві, щоб толерантна поведінка могла розвиватися. Це, в першу чергу, питання умов дискурсу. У суспільстві повинна гарантуватися свобода слова, а особисті права ефективно захищатися. Окрім цього, толерантність нерозривно пов’язана з деякими основними цінностями, такими як внутрішня безпека, справедливість, мир, а також інклюзія, інтеграція та соціальна згуртованість у поліетнічному, багатоконфесійному та багатокультурному сучасному суспільстві.
2. Базову модель повинна визначати практична концепція толерантності. Тому потрібно проводити опитування про конкретні мотиви, які можуть сприяти у цьому конкретному суспільстві необхідному прийняттю відмінних точок зору, наприклад: чому слід бути толерантним до думок інших? Необхідно проаналізувати причини відмови та розділити їх на припустимі та аморальні (наприклад, расизм, оскільки нехтує людською гідністю). Також слід сформулювати конкретні межі толерантності за допомогою питань на кшталт: які думки або поведінку не можна терпіти, оскільки це (соціально) несправедливо?
3. Концепція повинна вивчити релевантних агентів у суспільстві та задатися питанням, як вони можуть сприяти розвитку толерантності, які обов’язки й завдання вони повинні мати.
4. Концепція толерантності може бути реалізована лише тоді, коли в людини є мотивація поводитися толерантно. Тому концепція повинна мати справу з питаннями, як проходить процес мотивації, які специфічні засоби мотивації можуть бути успішними в конкретному суспільстві.
Останні два аспекти практичної концепції толерантності потребують подальшого пояснення, яке можна знайти в наступному розділі.
C.1 Аналіз агентів
Дискурс застосування толерантності залишиться безформним, якщо не розглянути принципи етики відповідальності, в якій і порушується питання суб’єктів і об’єктів толерантності. Суб’єктами толерантності є будь-які особи як носії певних переконань, а також об’єднання людей, суспільства і держави. Об’єктами толерантності є думки, дії, цілі та переконання. У наступній частині роботи акцент зроблено на різних агентах у суспільстві та їх внесках, обов’язках та правах у контексті толерантності.
C.1.1 Агент держава
Важливим агентом є держава, оскільки вона може гарантувати інституціональні рамки толерантності. Вона повинна діяти з повною відповідальністю, щоб в результаті отримати свободу у суспільстві:
1. Держава повинна бути нейтральною з точки зору релігії та світогляду. Тільки нейтральна держава зберігає право на релігійне і культурне самовизначення народу. Вона робить можливим мирне співіснування у межах плюралістичного суспільства, оскільки за наявності справжнього нейтралітету владою держави не будуть зловживати для дискримінації конкретної меншини. У зв’язку з цим дуже важливо, щоб у державі приймалися тільки такі закони, які враховують принципи реципрокності та універсальності. Це буде запобігати ангажованості та упередженості.
2. Толерантність може існувати лише у світі конфліктів і влади. Владний компонент має велике значення для толерантності. Держава є головним носієм влади, тому вона повинна використовувати її з повною відповідальністю. Законодавчі ініціативи та обмеження повинні бути зведені до мінімуму і лише там, де це необхідно для загального блага та для захисту прав окремих осіб. Тільки якщо влада у державі ліберальна й вільна, толерантність може процвітати.
3. Межі толерантності – це межі справедливості. Тому держава повинна дотримуватися ідеї рівного ставлення. Застосовуючи принцип рівності, треба розуміти, що він не означає зрівнялівку, що диференційний підхід – найкращий: тотожні речі повинні трактуватися тотожно, а нетотожні – ні. Тобто стосовно думок і поведінки, до яких можна ставитися толерантно, треба ставитися толерантно, тоді як неприпустимі речі терпіти не треба (Райнер Форстrst). Маючи це на увазі, держава повинна забороняти дискримінацію та захищати меншини, особливо стосовно політичних прав. Часом вона повинна надавати їм певну ступінь автономності у (федеральному) суспільстві, право на політичне представництво і певну базову підтримку, що дозволило б їм зберегти себе в суспільстві, де панує більшість. Захист меншин – це істотний елемент забезпечення миру.
4. Головне завдання держави полягає в тому, щоб створити інституціональні рамки, необхідні для ліберального і плюралістичного суспільства. В основному це означає, щонайменше, створення можливостей для комунікації між різними групами в суспільстві. Толерантність можна досягнути лише за умови забезпечення мирного співіснування для різних соціальних груп і встановлення між цими групами діалогу. Далі на основі принципу взаємності треба запровадити співпрацю серед усіх соціальних суб’єктів, незалежно від їхніх відмінних рис і позицій у суспільстві. Крім того, держава повинна стежити за політичним процесом, так щоб до інтересів меншин ставилися з повагою.
5. Наступні абстрактні обов’язки держави стають особливо важливими для конкретної законотворчої діяльності: толерантність не можна піднести до рівня детального, зарегламентованого законодавством держави обов’язку, тому що тоді з’явиться загроза знищення індивідуальної свободи. Лише серйозні порушення прав інших можуть викликати санкції з боку держави. Більше того, оскільки толерантність є головною метою мирного плюралістичного суспільства, від держави вимагається, що вона буде сприяти соціальній прихильності до толерантності, створюючи рамки, які будуть дозволяти вивчати і практикувати толерантність. Це включає державне фінансування проектів, які сприяють толерантності.
6. Толерантність – це не все. Толерантність може забезпечити мирне співіснування декількох різних груп у суспільстві, але вона не може досягти політичної, соціальної та культурної інтеграції. Для цього в суспільстві необхідно досягти базового консенсусу щодо справедливості, а також культури спілкування про різні ідеї гарного і змістовного життя. А в цій сфері можливості держави також обмежені. Державі потрібні громадянське залучання і соціальні агенти, такі як церкви, які принесуть зміни у суспільстві. У цьому сенсі можна погодитися з колишнім суддею німецького Конституційного суду Бекенферде, який вважав, що сучасна держава існує за рахунок умов, які вона не може гарантувати власними правовими засобами.
C.1.2 Агент громадяни
У нашій концепції толерантності велика роль відводиться громадянам, оскільки держава само по собі не може гарантувати толерантності. Громадяни можуть взяти на себе виконання чотирьох базових завдань:
1. Громадяни повинні взяти на себе зобов’язання щодо терпимості, особливо якщо є загроза толерантності і ліберальній демократії. Тому толерантність можна розглядати як громадянську чесноту, оскільки вона вимагає від громадян мужньо боротися проти порушень толерантності і брати на себе відповідальність один за одного. Ліберальну демократію треба захищати, коли основи толерантності піддаються сумніву, а нетерпимість і нелегальна поведінка поширюються в тіні толерантності.
2. Громадяни повинні бути відкритими до діалогу. Як ми вже зазначали, толерантність може розвиватися в суспільстві лише тоді, якщо існує щирий і шанобливий діалог між різними індивідами та соціальними групами.
3. Громадяни повинні критично осмислювати свою поведінку і запитувати себе, чи відповідають їхні бажання та очікування щодо законодавства принципові реципрокності. Вони повинні задатися питанням, чи можуть обмеження, накладені законодавчо на свободи окремих осіб, бути виправданими взаємними й універсальними аргументами.
4. Плюралізм у суспільстві ніколи не буде без незгоди. Тому суспільству потрібна не тільки шаноблива поведінка, але й вільний простір для кожної людини. Громадяни повинні звернути увагу на те, що кожна людина потребує певної міри відстані (особливо в урбаністичному оточенні), щоб різні існуючі способи життя могли співіснувати у повсякденному житті (Уве Венцель).
C.1.3 Агент наука
Для застосування концепції толерантності в суспільстві необхідний міждисциплінарний діалог, особливо з політологією, соціологією, соціальною психологією та історією. Наступні питання та пріоритети для наукового діалогу про толерантність є провідними:
1. Необхідно проаналізувати, як суспільство працює з етнічним, лінгвістичним і сексуальним плюралізмом, як розвивається зв’язок між більшістю і меншинами в суспільстві, які історичні події і наративи впливають на толерантність або нетерпимість у суспільстві.
2. Вчені повинні розглянути глибоку структуру нетерпимості. Прихованим джерелом нетерпимості, яке має бути розкритим, є дискримінація у повсякденному житті. Треба врахувати всі соціально-психологічні глибокі явища для того, щоб зрозуміти, чому люди схильні перекладати на когось провину або розвивати концепцію ворога.
3. Найважливіші корені нетерпимості – це страх і нестабільна ідентичність. В умовах загальної соціальної модернізації людства суспільства всього світу борються з різними типами ксенофобії. З огляду на формування ідентичності та особистої поведінки в суспільстві, невпевненість та відсутність орієнтації сприяють формуванню нестабільної ідентичності та, зрештою, зростанню нетерпимості до чужих переконань та поведінки. Практично орієнтована модель толерантності повинна справлятися з цими викликами, щоб ефективно сприяти толерантності в суспільстві.
4. Дослідники повинні зосередити увагу на лімітах та межах толерантності, які визначаються системою цінностей та норм конкретного суспільства. У зв’язку з контекстуальністю толерантності необхідно визначати не тільки конкретні умови та правила, а й певні фактори, стани та властивості суспільства, які або підтримують розвиток толерантності, або перешкоджають цьому. На другому кроці слід додати практичні заходи, які можна вжити в конкретному суспільстві з метою сприяння толерантності.
Для адекватної концепції дуже важливо, щоб вчені співпрацювали з місцевими професіоналами, оскільки лише вони можуть надати специфічні знання про регіональні умови формування толерантності.
C.1.4 Агент церква, релігійні спільноти, теологія
Оскільки культурна ідентичність часто пов’язана з релігійною складовою, існує цілий ряд важливих завдань, які можуть взяти на себе церкви, релігійні громади та теологія.
1. Релігійні лідери повинні пояснювати, що толерантність не слід розуміти як байдужість чи релятивізм. Упередження, що толерантність – це не що інше, як втрата правди, є перешкодою для толерантності у плюралістичному суспільстві.
2. Толерантна поведінка може бути засвоєна лише в діалозі. Тому релігійні спільноти повинні проводити діалоги-форуми на всіх рівнях, від лідерів до членів парафії, для зменшення упереджень між різними релігійними групами. Діалог – невід’ємний елемент (про)активної толерантності.
3. Релігія може допомогти формуванню мотивації для толерантної поведінки. Всі світові релігії претендують на сприяння миру, реалізувати цю претензію можна через проповідування, в якому усвідомлюється ця відповідальність. Для чого потрібна мотивація та як вона сприяє толерантній поведінці, пояснюється у наступному розділі.
C.2 Ресурси і мотивація толерантної поведінки
Практичний вимір концепції толерантності полягає в тому, що вона повинна вписатися в конкретну ситуацію етичного плюралістичного суспільства. Формальній концепції, нормативним обґрунтуванням якої є принципи реципрокності та універсальності, у плюралістичному з точки зору етики суспільстві загрожує небезпека працювати в холосту, оскільки формальні принципи не підтримуються етичними переконаннями різних соціальних груп. Тому педагогічна, релігійна та суспільно-громадянська мотивація толерантної манери поводитися відіграє незамінну роль.
Отже, формальну з точки зору моралі концепцію толерантності необхідно доповнити наративною етикою, яка забезпечить ресурси та мотивацію. Потрібно виробити індивідуальні етичні точки зору, щоб усі люди могли оцінити формальний процес організації справедливого життя в суспільстві та формальні правила толерантної співпраці. Наративна етика може виконувати, в основному, чотири функції: вона може давати причини для етичної поведінки; може привчати до морального сприйняття дійсності; може дати орієнтацію в житті; і, нарешті, відкрити символічний горизонт, що пояснює сенс людського існування (Йоганнес Фішер). Наративна етика може зробити внесок в окреслення емоційної та мотиваційної складової толерантності (особистісний сенс, особистісна орієнтація в житті, цінності), що буде спонукати людей схвалювати формальну моральну концепцію толерантності. Освітні програми, релігійна практика та громадянська відданість можуть підтримувати необхідний процес навчання пасивної, активної та проактивної толерантності.
D. концепція толерантності та ситуація в Україні
Культурне різноманіття в поліетнічному прикордонному регіоні України належить до його сильних сторін. Протягом століть різні етнічні та релігійні групи мирно жили разом. Саме Закарпаття через свою історію стало лабораторією міжконфесійної, міжрелігійної та міжкультурної комунікації. Сучасне джерело мотивації до толерантної поведінки можна побачити в досвіді того, як толерантність формувалася раніше, в результаті чого панував мир у суспільстві.
Тому можна констатувати, що мультикультуралізм має потенціал для формування толерантного суспільства. Ця ідея може послужити основою для вирішення багатьох українських проблем. Плюралізм політичних, конфесійних, етнічних ідентичностей є реальністю в Україні. Злагодженість і мир у суспільстві потребують ефективної концепції толерантності.
Соціальна етика розробила модель в три стадії для вирішення практичних завдань: бачити, оцінювати, діяти.
D.1 Бачити & оцінювати
Необхідно бачити та розуміти конкретні проблеми та виклики, щоб визнати приховані потенціали, які дозволяють нам знайти рішення. Ці рішення можна знайти лише шляхом глибокого аналізу. Проаналізувавши ситуацію, необхідно оцінити результати на основі етичних підстав, представлених нами вище. З огляду на ситуацію Закарпаття та України, ми хотіли б виділити такі аспекти толерантності як шляху до миру:
1. Суспільство потрібує і має право протистояти гібридній війні, яка маніпулює думками та стимулює сепаратизм, внутрішню напруженість, а також військову агресію та зневагу до територіальної цілісності країни. Потрібно враховувати, що війну не можна виграти лише військовими засобами. З внутрішнім почуттям невизначеності потрібно боротися. Зрештою, питання самобутності України лежить між Європою та Росією. Оскільки Україна відзначається східними та західними характеристиками завдяки своїй історії, єдність може переважати лише за умови толерантності до неоднозначності та гібридної ідентичності.
2. Описуючи тему толерантності в Україні в світлі збройного конфлікту між Росією та Україною, потрібно підкреслити як гібридний характер України, так і процес формування негативного іміджу України та українців в очах росіян та навпаки. Практичне вивчення толерантності сприятиме спротиву негативним образам, на яких базується російська пропаганда.
3. Корупція та непрозорі мережі влади та залежності, відсутність стабільних структур у державі та громадянському суспільстві України, а також швидкі економічні, соціальні та екологічні трансформаційні процеси залишають багатьох людей у збентеженні. Толерантність потребує передусім громадянської сміливості у поєднанні з верховенством закону та свободою, а також модернізованої адміністрації, яка дозволяє, на довершення всього, встановити процес діалогу між державою та громадянами. Толерантність не слід плутати з байдужістю, толерантність означає демонстрацію активної прихильності на користь прав людини як ціннісної основи толерантного суспільства.
4. Існує неминуча небезпека, що пропозиція про примирення між Росією та Україною виявиться потьмареним скоєною несправедливістю і може відштовхнути українців, які страждають від протиправних дій, які чинить Росія. У цьому сенсі концепція толерантності для України має підкреслювати межі толерантності: право не повинно поступатися несправедливості. Ворожа агресія, яка загрожує територіальній та політичній цілісності держави, не є терпимою і її слід називати несправедливістю і засуджувати як таку. При цьому кожен повинен простягнути руку людям в Україні, які симпатизують Росії на культурному рівні. Захист меншин – невід’ємний компонент! Відмова від нестерпної поведінки не означає, що людина втрачає повагу до законних бажань інших людей у суспільстві. І, так, це дуже нелегка місія.
5. Аналіз повинен зосередити увагу на важливості етнічних стереотипів та упереджень для зростаючої нетерпимості в Україні. Більше того, дослідження міжетнічних відносин одночасно на різних рівнях в поліетнічному та мультирелігійному Закарпатті, а також порівняння ситуації в Україні (яка сьогодні поділяється ставленням людей до «російського світу») та сучасній Європі (де певні труднощі виникли в процесі створення наднаціональної громади) допоможуть розкрити нові грані проблеми. Росія маніпулює не лише українським суспільством, а й іншими європейськими суспільствами. Російська Федерація підтримує праві партії в Європі. Російська держава має на меті розколоти європейську спільноту та поглибити внутрішні конфлікти, розпалюючи ксенофобію. Ці засоби належать до арсеналу гібридної війни, яка значно перешкоджає толерантності.
6. Як частина громадянського суспільства церкви можуть взяти на себе важливу роль, оскільки вони могли б загострювати увагу громадськості на важливості толерантності. Для виконання цього завдання церкви повинні спочатку подолати внутрішні конфлікти. Більше того, слід уникати нових поділів і вчитися толерантності в умовах конфліктів (наприклад, конфліктів інтересів або конфліктів ідентичності). Оскільки церкви користуються високою повагою та довірою, вони можуть легко стати місцем, де можна виховувати толерантність: наприклад, у проповідях, просвітницькій роботі у школах та ЗМІ, при підготовці медіаторів та створенні ефективних платформ спілкування.
D.2 Діяти: Перспективи реалізації толерантності
Після аналізу та оцінки слід запропонувати конкретні заходи для впровадження моделі толерантності. Ми хотіли б запропонувати освітянський варіант моделі, який можна розглядати як результат проведеного нами аналізу ситуації в Україні. Україні потрібна широка освітньо-педагогічна програма з метою сприяння толерантності. Цей проект повинен зосередитись на чотирьох завданнях:
1. Слід визначити правила соціальної взаємодії. Як ми вже вказували раніше, толерантність потребує відповідного діалогу, який базується на правилах. Ці правила повинні бути взаємними та універсальними. У цьому контексті треба пояснити необхідність загальноприйнятних правил.
2. Учасники цієї програми повинні дізнатися про історичну, соціальну, психологічну та політичну основу нетерпимості. Слід враховувати проблеми окремих етнічних меншин Закарпаття. Це може зробити їх більш стійкими до нетерпимості.
3. Учасники повинні створити власну ідентичність та дізнатися про різні ідентичності. Це дозволить їм сформулювати розумні аргументи, чому вони не згодні з різними думками (компонент толерантності: відторгнення). З іншого боку, надасть їм можливість сформулювати аргументи, чому вони вважають, що суперечлива думка є прийнятною (компонент толерантності: прийняття). Це може зіграти важливу роль у вирішенні питання розбудови ідентичності нації (що, у свою чергу, сприятиме позитивному особистісному становленню), але треба стежити за тим, щоб ідентичність нації не припускала дискримінації.
4. Проект повинен пропонувати різні аргументи та наративи, які можуть запропонувати мотиви для толерантної поведінки, щоб учасники були не лише поінформовані, але й заохочені вести себе толерантно.
Навчальний проект треба розробити як практичну та теоретичну програму для українських вищих навчальних закладів і як програму для сімей, територіальних громад та організацій. Звісно, програма повинна враховувати конкретні потреби цих інституцій.
Запропонована програма освіти – один із заходів, який слід застосовувати для просування толерантності в суспільстві, що знаходиться під тиском. Очевидно, що це лише внесок у складний і тривалий процес, але ми впевнені, що необхідно зробити крок для забезпечення миру.
Джерело – ircef.org
Завантажується ...