Куди Ти скажеш, Господи, піду…

Завжди мені хочеться у житті іти дорогою любові, правди, віри і добра. Та дуже часто на цій дорозі я спотикаюсь і падаю. Але Ти, мій Пастире, мене підіймаєш і я знову йду за Тобою.
11 серпня 2012 року у Ключарках в парафії Доброго Пастиря маленька спільнота францисканців-терціарів з шести чоловік, після періоду постулату, у присутності старшої західного регіону сестри Люби, розпочала період новіціату. Хочеться з вами, наші улюблені читачі, поділитися своїми враженнями і думками за прожитий цей день.
Як на мене, цей день був переповнений страхом, сумнівами, різні думки не давали мені спокою, серце моє було стривожене… А для чого тобі це потрібно?… Що тобі це дасть? – бриніло в мене в голові, коли я йшла до храму. О, Боже мій, що робити? –  спитала я. «Іди за Мною, Я завжди з тобою, не бійся»…- почула у серці я відповідь Христа.
Розпочалась Свята Меса. Цей день був присвячений ушануванню св. Клари з Ассізі, яка усе своє земне життя  прожила в убогості і строгій покуті так, як жив св. Франциск з Ассізі. Після проповіді всі терціари ознайомилися з життям св. Клари, яка у своєму житті слухала тільки голос Господа, наслідувала Христа і говорила Йому завжди: “Так. Хай буде Твоя воля”. Ця історія зворушила моє серце. І в ту хвилину я почула голос Небесного Отця. Він сказав мені: “Дитино моя, Я знаю чому ти сумніваєшся, Я знаю чому ти боїшся… Тому що, до тепер ти шукала як іти слідом за Мною, а від нині ти не будеш боятися, бо Я візьму тебе за руку і буду завжди біля тебе, буду іти поруч з тобою і не залишу тебе ніколи на дорозі життя позаду Себе…” Ці слова наповнили моє серце благодаттю і спокоєм, і я відповіла: “Так, мій Отче, хай буде Твоя воля.” І я з миром і покорою у серці, разом із своїми братами і сестрами, виконала волю Отця.
Урочисто, кожен з нас, поіменно зачитав перед вівтарем обітницю наслідувати Ісуса Христа, виконувати заповідь любові до ближнього за прикладом св. Франциска. Не передати словами, який був щасливий за нас о. Андрій OFM. Усмішка і радість на його обличчі говорили: “Дітоньки, ви все зробили правильно”.
Після вступу у період духовної формації нові-ціату, ми принесли Небесному Творцю дари, отримані від Нього. Мабуть, так було Господу до вподоби, щоб кожен приніс той дар, який був призначений саме йому. Приймаючи від нас дари, біля вівтаря, о. Андрій OFM несподівано кожного запитував: “Що для тебе означає цей дар?” Я була щаслива з того, що несла квіти, які для мене є красою душі людини і мого Небесного Творця. Для мене квіти на нашій землі – це наші діти, краса і чистота їхніх сердець. Квіти, які я несла, були жовті, як ясне сонечко – мій улюблений колір. Для мене жовтий колір – це любов, і я сьогодні принесла Отцю моєму свою любов і своє життя… А ось, що сказав брат Мирослав о. Андрію, коли приніс свій дар до вівтаря та ще й отримав щедрий поцілунок від о. Андрія, нікому не відомо… Та всі зрозуміли, що то були слова любові, миру, віри і добра, від яких серце нашого духовного пастиря наповнилося радістю і теплом.
Я дуже щаслива, що в моєму житті є люди, яких я люблю і поважаю, які у нашій спільноті несуть радість і любов кожному: брати Йосиф, Мирослав і Василь, сестри Марія і Тереза – це “квіти” св. Франциска – квіти нашої парафії.
Сестра Люба, на прощання сказала нам: “Тримайтеся завжди разом, підтримуйте один одного, завжди моліться, бо вам буде нелегко…” Багато-хто в парафії нас  не підтримує, багато-хто не розуміє можливо тому, що ми ще не мали досвіду такої спільноти у селі. Та я вірю, що наш Господь Бог, який розпочав у нас це діло, допоможе долати усякі перешкоди, укріпить віру, щоб ми за прикладом св. Франциска, намагалися жити справжньою любов’ю.
Не можу не написати ще одну маленьку історію, яка є частинкою життя спільноти Францисканського Ордену Світських (ФОС). Подія нашого вступу у новіціат дуже переплітається з подією, яку згадуємо ось уже 4 рік, 12 сепрня.
Жила дівчинка, яку звали Ріточка – “квіточка” св. Франциска. Кожен наш парафіян знав цю диво дівчинку, згадує про неї з любов’ю, пам’ятає про неї завжди. Було їй 22 р., коли Господь сказав їй: “Ти закінчила своє земне життя і житимеш у Моєму Царстві”. Залишила рідних, друзів, рідну церкву Доброго Пастиря і тепер дуже щаслива у вічності. Минуло 4 роки, як її немає з нами, як казав о. Андрій – вона народилась для Небесного Царства. Щасливі всі ми – як батьки, так парафіяни, які знали цю побожну, простодушну, життєра-дісну дівчинку. Ця дівчинка зуміла прожити своє коротке земне життя завжди з усмішкою на обличчі, ніколи не нарікаючи, завжди залишалася сама собою. Не було в ній ніколи лукавства, хитрості, злоби, заздрості, був вогник щирої любові, який вона несла всім людям. Вона дуже сильно любила св. Франциска, з гордістю носила символіку францисканців – знак «Тау». Дуже приємно, що ідеали дочки не померли з нею, а стали ідеалами, за якими живе тепер її батько – знаний нам брат Василь Секереш.
Життя коротке, спіши його прожить.
Але чи знаєш ти як потрібно жить?
Для чого я живу на цій землі Господній?
Або, можливо, для когось я живу на ній?
Як зможу я збагнути серцем до кінця,
Як я повинна прожити своє земне життя?
Щоб не зійти з дороги правди і добра
І жить з любов’ю до ближнього і нашого Творця?
Я потребую завжди Твоєї, Пастир, мудрості,
Щоб життя прожити у мирі, у любові й щирості.
Не змарнувати кожен день свого життя –
Тебе, мій Господи, благатиму про це щодня…