Чи насправді потребуємо Рік Милосердя?

В одній школі учні почули притчу про блудного сина. Потім отримали завдання переказати її відповідно сучасного світу. Більшість зрозуміли це так, що багатий батько пробачив синові, але суворо покарав його і змусив важко працювати разом з іншими слугами, щоб навчився цінувати і не марнувати родинні статки.

Милосердя Батька, виявлене у притчі, нелегко правильно зрозуміти. Це стосується також нас і скеровує до високих Божих планів, а не тільки до людських. Тією Божою метою є всеохоплююча любов та єдність “як у небі, так і на землі”.

Протилежністю милосердя є любов до себе – егоїзм. Його прояви нас обтяжують і зустрічаємося з ними на кожному кроці. Ранить нас осуджування і брехня, непокоїть відкинення, ми безпорадні перед корупцією та ще багато іншого є нашим терновим вінком. Але чи ми його не плетемо і не насаджуємо іншим, якщо робимо так само?

Нам не подобається зниження активності та побожності християн, і ми критичні до церковних і державних представників. Але чи самі не попускаємо у побожності та не ігноруємо вимоги, поради та рекомендації Євангелія і Церкви? Чи маємо ми чисту совість перед Богом? Або ніким непомічені чи не кинемо сміття на землю, а при випадковій розмові не розносимо плітки, і, таким чином, не засмічуємо навколишнє середовище? Чи не створюємо і не поширюємо негативну думку про ближніх? Бо чим ясніше бачимо плями братів, громадян, начальників чи підлеглих навколо себе, і чим більше ми говоримо про це іншим (хоча під умовою “тільки правду”), тим густіший туман заважає нам побачити власну руїну.

Так, є малі, великі і смертельні гріхи і помилки. Рік Милосердя хоче всі віддати Богові, щоб їх знищив. Але єдиним правдивим початком є побачити власну гріховність. Визнати себе негідним і грішним – це велика благодать та водночас і допущення милосердя. Зазвичай думаємо навпаки: світ є жахливо поганим, а мій стан задовільний. Але ця поширена духовна шизофренія критики світу і нашої країни не сприймає власний негативний вклад у “гріх світу”, але поширює його.

Якщо ми підемо у Році Милосердя з Христовою Церквою, то, напевно, будемо здивовані і правдою про свою власну гріховність та про необхідність прийняти милосердя. Лише тоді станемо на шлях лікування і одужання. Людина, яка прийме милосердя, сама стає Божественно милосердною і з радістю розповсюджує мир. Прикрашена милосердям людина, парафія, сім’я, семінарія, дієцезія і Церква, звичайно, засяє. Але давайте почнемо це ми, грішники.

о. Антон Конєчні