Кожен рік, сповнений щирими емоціями, незабутніми подіями, непередбачуваними рішеннями, сюрпризами, залишає свій слід у нашому житті. Особливо важливими моменти радості та задоволення є для нас, дітей, адже важкий навчальний рік, непорозуміння з однолітками, тимчасові проблеми і стреси впливають не лише на внутрішній стан, але й на самопочуття. Тож, коли на екрані телефону чи у календарі  з’являється дата “1 червня”, світ стає трохи щасливішим.
Літня пора – незабутній період дитинства будь-кого з нас. Можливість вільного спілкування з друзями, відсутність домашніх завдань та й просто байдикування збільшують рівень ендорфінів у наших організмах.

Відпочивати можна по-різному, залежно від можливостей і вподобань. Проте чудовим способом комунікації і веселощів є літній християнський табір, де ти можеш побути з Богом наодинці, присвятити йому весь свій час.

З 1 по 14 червня на території села Яблуниця славнозвісного Яремчанського району, Івано-Франківської області для дітей віком до 14 років нашої парафії Успіння Пресвятої Діви Марії м. Сваляви було організовано відпочинок.

Насамперед, варто відмітити зусилля о. Томаша, сестри Йоани, а також Могорити Наталії, адже це люди, завдяки яким літо для 30 дітей було б не таким цікавим.

Щоденні ранкові вправи, спортивні ігри, незважаючи на спеку, добре вплинули на здоров’я всіх відпочиваючих. Екскурсії на Буковель, катання на підйомниках, відвідини села Криворівня, а саме літературно-меморіальний музей Івана Франка, елемент якого був задіяний у зйомках фільму “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського, неабияк вразили дітвору.

Утомлені 5-ти кілометровим тріпом, проте підбадьорені молитвою, ми підкорили гору Хом’як, заввишки 1542 метри, та Маковиця.
Що стосується розваг – вони були незрівняними. Проте більшу увагу я хотіла б приділити нашому духовному відпочинку. Під час навчального року ми мали можливість бути на св. Месі один раз в тиждень а в таборі Ісус нас запрошував щодня переживати Його жертву.

Тому  варто назвати ці канікули “канікули з  Богом”. Щодня роздумували  по Блаженства Ісуса, який дуже прагне щоб ми були щасливі.

Найкращим моментом, як на мене, було складання листів до Ісуса. Подяка, прохання про прощення і все, що ми написали було дійсно щирим. На очах виступали сльози, а серце гріла неосяжна любов.
Як каже Ісус: “Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться”.

Виступаючи із сценкою про Святого Вікентія, багато речей стали зрозумілими навіть для мене, здавалося б, не такої дорослої людини. Віра – це те, що мотивує, що дає тобі впевненість і духовну свободу.
Ісус вчить нас бути щасливими. І тому ми повинні віддячувати йому за ці неоціненні уроки своїми молитвами і щирою вірою у серцях.
Чисте сумління після щоденної молитви, незабутня атмосфера останнього вечору, багаття, друзі, які два тижні тому були лише знайомими, подарунки за зібрані наліпки – свідчення неймовірного відпочинку.  Бо як-то кажуть: “Усе найкраще – родом з дитинства”.
Присутність Бога в серцях кожного з нас подарувала справжнє щастя. І все це завдяки перебуванню з Ним у молитві і вірі. Не помилився той, хто сказав: “Те, у що ти віриш – стає твоїм світом”.

 

Полончик Аніта, с. Драчино