Свята Мати Тереза з Калькутти

Вона стала «ангелом бідних», однією з чудових харизматок турботливого Господа. У бездуховному й самозадоволеному ХХ столітті вона – попередження, знак оклику для всього світу: необхідно знайти Ісуса Христа, любити Його й служити Йому в покинутих суспільством людях. Коли Мати Тереза померла, її оплакував весь світ.

Народилася у Скоп’є в албанській родині. Звали її Агнесою, сім’я виховувала трьох дітей. Навчалась у державній школі, пізніше стала членом монашої конгрегації сестер-лоретанок. У душі відчувала, що хоче бути місіонеркою в Індії, яка в той час знаходилась під протекторатом Британії. В Індію вона потрапила як новіціатка. При складанні вічної обітниці обрала ім’я Терези з Лізьє.

Між 1929 і 1948 роками у школі черниць викладала географію для дівчат із заможних індійських сімей. Декілька років була директором цієї школи. Вікно її кімнати виглядало на бідний квартал, тож день у день вона ставала свідком сірих буднів найбідніших верств населення. Так зріла у душі думка, що зі становищем вбогих, яких спостерігала щодня, треба боротись. Оскільки покликанням монахинь було навчання і виховання, вона вирішила йти самостійним шляхом. У душі відчула поклик до присвяти свого життя злиденним і покинутим, адже Христос назавжди довірив нам не тільки Свої Тіло і Кров, Матір і Церкву, а й разом зі своїм вченням і бідних, хворих, всіх, хто потребує допомоги і любові.

У серпні 1948 року з дозволу Папи Пія ХІІ залишила обитель, вчилась доглядати за хворими і переселилась до бідного кварталу Калькутти. Так почалось те чудове життя, про яке Мати Тереза казала: «Робити щось гарне для Господа». Цю роботу і життєвий стиль, що відомі і визнані у всьому світі, нині продовжують її сестри. Мати Тереза заснувала нове згромадження під назвою Сестер Місіонерок Любові. В якості чернечого одягу вона обрала традиційне індійське сарі білого кольору з синьою каймою, на плечі з маленьким хрестиком. Головною метою поставила спасіння і турботу про найбідніших, найзанедбаніших, найслабших і найголодніших. Мати Тереза зауважувала: «Бідні потребують любові і співпереживання». Незабаром вона організувала школу й аптеку для нужденних. Проте ніколи й нічого не приймала ні для себе, ні для сестер. Разом з бідними голодували і вони. Багато молились, все необхідне отримували у Христі в Євхаристії. Крім щоденної Меси сестри проводили годину на адорації, а четвер повністю присвячували молитвам та адорації.

Для людей при смерті, яких збирали з вулиць, Мати влаштувала будинок, в якому ці люди гідно помирали на чистих простирадлах у колі дбайливих сестер. У той час Мати казала: «Нині найпотворніша хвороба не проказа чи туберкульоз, а те відчуття, що хтось є небажаним на цьому світі, і ніхто не турбується про нього, усі відмовились. Найбільше зло – нестача доброзичливої і благочинної любові, жахлива байдужість, недбалість по відношенню до братів і сестер на околиці дороги, яких мучить лихварство, корупція, бідність і хвороба».
«Калькуттський ангел» жила спартанським життям: вставала на світанку о четвертій, промовляла вранішню молитву, потім разом із сестрами ходила через бідні квартали у дельті Гангу. Збирала сиріт і вельми строго виступала проти абортів, кажучи: «Якщо комусь не потрібна власна дитина, прошу, віддайте її мені».

Сестер вчила і підбадьорювала таким чином: «Будьте ввічливими і милосердними, нехай ніхто не приходить до вас так, щоб не став кращою і щасливішою людиною. Будьте живим виразом Божої привітності. Нехай ваше обличчя випромінює милість: милість в очах, милість в усмішці, милість у привітанні. У бідних кварталах ми є світлом Божої благодаті. Звертайтесь до дітей, вбогих, усіх стражденних і самотніх завжди з щасливою усмішкою. Пропонуйте їм не тільки турботу, а й своє серце».

Не тільки Індія, а й весь світ звернув увагу на жертовне і героїчне життя, апостольську діяльність Матері Терези і її сестер; вони вразили однаково всіх: і віруючих, і невіруючих. Про Конгрегацію Місіонерок Любові стало відомо досить швидко, сама ж Мати стала прикладом християнської любові. У 60-х роках Місіонерки Любові відкривали свої будинки у Венесуелі, Цейлоні, Танзанії. За даними 1998 року сестри провадили діяльність у 126 країнах світу, нараховуючи 4400 членів. Заради Христа усюди виконували і виконують найбруднішу роботу з радістю, щиро. Засновують безкоштовні кухні, щоб голодуючі щодня мали хоча б одну страву. Мати Тереза і її сестри – це сумління сучасного світу.

Хоч Свята ніколи не прагнула визнання, в Індії й у світі стала досить популярною. Найбільше визнання, яке отримала за життя, – Нобелівську премію миру – їй присудили 18 жовтня 1979 року. Грошову винагороду разом з Премією Бальцана використала для побудови нових будинків милосердя.

У безперервній діяльності здоров’я Матері підірвалось. У 1989 році їй вживили кардіостимулятор. У 90-х роках декілька разів бажала скласти свої обов’язки настоятельки, однак на прохання тодішнього папи Йоана Павла ІІ продовжувала керувати місією. Лише у березні 1997 року наступницею обрали індійську сестру Нірмалу.
Цей земний скарб – Матір Терезу – Господь покликав до себе 5 вересня 1997 року, ввечері п’ятниці, щоб гарною душею вона ще більше скрасила небесний Єрусалим. 9 жовтня 2003 року Йоан Павло ІІ беатифікував Матір Терезу у Римі.

4 вересня 2016 року Папа Франциск проголосив Матір Терезу святою.

*26 серпня 1910, Скоп’є
+5 вересня 1997, Калькутта

“Життя святих”
Видавництво “Св. Геллерта”, Будапешт
Автор: Іштван Катона,
єпископ помічник Егерської Дієцезії Римсько-католицької Церкви

Переклад: Андрея Іштвані
спеціально для Slovo.Today

Джерело – Slovo.Today