Відчуття єдності з Богом

Після жарких днів, нарешті пішов дощик. Вже вранці погода налагодилась і саме тоді о сьомій годині ранку патер Йозеф Трунк відправив месу для парафіян Святого Хреста с. Павшина, які вирушали у довгу дорогу до Бердичева. Про паломництво до Божої Матері Бердичівської патер Йозеф з вірниками мріяв давно, але ця подорож все якось відкладалася.

Чи то так здавалося, чи насправді день був довгий, та час який ми провели у дорозі був благодатний. Впродовж цілого дня в автобусі лунали молитви святого розарію та до Божого Милосердя.

Мабуть тому на свято Петра і Павла ми, з волі Божої, мали можливість святкувати ще одну святкову месу, на яку і не сподівалися встигнути. Коли ми увійшли у храм Босих Кармелітів, де знаходиться Чудотворна ікона Божої Матері Бердичівської, то були приємно вражені чудовим церковним співом, акустикою. Церква була переповнена вірянами, де панували піднесений настрій та чудова тепла атмосфера. Святкова літургія закінчилася вітаннями священика Петра з іменинами. Аж сльози наверталися від благодаті Божої.

Начебто дорога виснажила, але чомусь ввечері ми не могли заснути, довго обговорювали день, насичений цікавими подіями.

Другий день розпочався о восьмій годині ранку Божою Службою, яку провадив наш священик разом із трьома отцями-поляками. На ранішній літургії не було багато вірників, але незважаючи на невелику кількість людей, Служба Божа пройшла дуже піднесено, відчувалось повне умиротворення. Після адорації Пресвятих Дарів, коли літургія закінчилась, наша програма на день продовжувалась. Саме другого дня молитов до Божої Матері Бердичівської я отримала добру новину від сина, тому я вірю, що Божа любов та милосердя є великими, особливо для тих, хто надіється та вірить. Як говорить наш патер Йозеф у своїх проповідях: треба довірити Богові все своє життя з його проблемами, болями, переживаннями, треба дякувати Всевишньому за все, що є у нашому житті, бо тільки Він може змінити наше життя на краще.

Наша невелика групка мала можливість відвідати музей на території храму, та дізнатись багато цікавого про походження храму Босих Кармелітів. Виявляється, що київський воєвода Януш Ташкевич передав свій замок під монастир і костел на честь Матері Божої як подяку за чудо звільнення з татарського полону. Це було у 1630 році, а в 1634 єпископ київський Андрій Шолдрський закладає наріжний камінь під будівництво костелу. У 1642 році відбулося освячення храму, встановлення ікони Матері Божої Бердичівської. Тоді й розпочалося монастирське життя. Станіслав Заремба, єпископ київський, у 1647 році оголошує ікону Матері Божої Бердичівської чудотворною. На протязі багатьох років: війни, руйнування, втечі монахів, вивезення ікони до Львова… Потім будівництво та освячення верхнього костелу та найбільше вражає подія 1926 року – верхній храм перетворюють на музей атеїзму. Дуже багато цікавих подій відбувається на протязі чотирьох століть, та найголовніше те, що Божа Милість і Любов перемагають. У 1997 році Іван Павло ІІ у Кракові освячує нову ікону Матері Божої Бердичівської. 19 липня 1998 року єпископ Ян Пурвінський коронує ікону папськими коронами. Всі ці історичні події, які вирували навколо храму босих Кармелітів вражають, а також надихають на роздуми про вічність, Божу любов та милосердя.

Після смачного обіду наша група на чолі з священиком вирішили трохи ознайомитись з містом. Не буду кривити душею, місто Бердичів я собі трошки не так уявляла. Воно невелике і цікавого у ньому небагато. Ми пройшлися до річки, яка називається Гнилоп’ять. Назва ні про що не говорить, вона виявилася досить чистою, тут було багато відпочиваючих. На невеличкому пірсі ми попили каву з тістечками, поспілкувалися, зробили цікаві фото. Ще відвідали парк імені Т. Шевченка. Після вечері ми пройшлися нічним містом. Порівнюючи, можна відзначити, яке наше рідне місто Мукачево гарне, облаштоване, квітуче.

Третій день розпочався теж із Служби Божої. Чи то так здалося, чи справді так є, але час проведений у дорозі з молитвами, піснями пролетів дуже швидко. Та ці дні, які ми провели у Бердичеві будемо згадувати з радістю і вдячністю патеру Йозефу. Якби не він, ми не відвідали б ще один куточок в Україні, де побачили та почули чимало нового та цікавого. Час проведений разом, швидко промайнув, та крім нових знань, вражень та піднесеного настрою ми отримали значно більше – відчуття єдності, єдності насамперед з Богом.

О. Глухан, с. Павшино