Уже стало доброю традицією у Великодній піст для жителів села Ключарки проходити Хресну дорогу вулицями рідного села. Цьогоріч вона знову зібрала разом тих, для кого віра, молитва і єдність мають особливе значення.
Хода розпочалася від римсько-католицького храму Доброго Пастиря. На самому початку настоятель парафії, генеральний вікарій Мукачівської дієцезії о. Петро Жарковський оголосив наміри, у яких жертвувалася ця Хресна дорога. Найголовнішою серед усього була молитва за мир в Україні — молитва щира, глибока, вистраждана кожним серцем.
Крок за кроком, зупинка за зупинкою, процесія рухалася вулицями села. Хрест несли всі: діти, молодь, чоловіки й жінки, дідусі й бабусі. У цій простій, але такій сильній зміні рук відчувалася жива спільнота, де кожен готовий розділити тягар — і духовний, і життєвий.
Особливо зворушливим стало те, що до Хресної ходи долучився і настоятель православної парафії о. Василь Криванич разом із своїми вірниками. У своєму зверненні він наголосив на силі Любові — тій силі, яка єднає, зцілює і веде вперед навіть у найважчі часи.
Завершилася Хресна дорога біля греко-католицького храму Покрову Пресвятої Богородиці. Настоятель парафії о. Іван Ваш підсумував пройдений шлях, підкресливши глибокий символізм: хрест починали нести діти — і вони ж завершили цю ходу. Адже саме в їхній щирості й безпосередності живе справжня віра.
На завершення всі присутні єдиним голосом заспівали духовний гімн України «Боже Великий, Єдиний», вкладаючи у слова надію, біль і віру в майбутнє. Опісля о. Петро Жарковський уділив усім благословення.
Окрема подяка старості села Аннімарії Фехтел, яка подбала про безпеку прочан, організувавши супровід поліції.
Такі моменти залишаються в серці надовго. Вони нагадують, що справжня сила — у єдності, у спільній молитві, у взаємній підтримці. І найголовніше — у тій живій Любові, яка об’єднує християн різних конфесій у одну велику родину.
