Дванадцята річниця обрання Папи Франциска, яку він зустрічає госпіталізований у лікарні ім. Аґостіно Джемеллі.

Про це на Vatican News написав Андреа Торнеллі, редакційний директор Дикастерії у справах комунікації.

Дванадцята річниця понтифікату припадає цього року на особливий період в житті Папи Франциска, який вже майже місяць перебуває у своїй лікарняній палаті на десятому поверсі лікарні Аґостіно Джемеллі. Новини, що надходять з останніх медичних бюлетенів, є обнадійливими, прогноз покращився, є надія, що він незабаром зможе повернутися до Ватикану, але, без сумніву, те, що Папа переживає в ці дні, є дуже особливою річницею понтифікату. Саме цей рік, позначений найдовшою міжконтинентальною подорожжю (Індонезія, Папуа-Нова Гвінея, Тимор-Лешті та Сінгапур), завершенням Синоду про синодальність та відкриттям Святих Дверей, яким розпочався Ювілей, тепер проходить через цей делікатний етап. Наступник святого Петра, хворий серед хворих, страждає і молиться за мир, супроводжуваний спільною молитвою великої кількості людей в усьому світі. Він, який за ці дванадцять років ніколи не завершував зустрічі, катехизи чи молитви «Ангел Господній», не сказавши: «І, будь ласка, не забувайте молитися за мене», сьогодні відчуває обійми великої кількості віруючих і невіруючих, які хвилюються за нього.

Це час, який розкриває серця. Це час, коли не марно ставити питання про природу Церкви та місію Єпископа Риму, яка дуже відрізняється від місії генерального директора транснаціональної корпорації. Дванадцять років тому тодішній кардинал Берґольйо виступав під час загальних зборів кардиналів перед Конклавом, покликаючись на те, що Анрі де Любак вважав «найгіршим злом», яке може спіткати Церкву, тобто, «духовне зісвітчеття». Вказував на небезпеку Церкви, яка «вірить, що має власне світло», розраховуючи на власні сили, власні стратегії, власну ефективність, таким чином перестаючи бути «mysterium lunae», тобто віддзеркалювати світло Іншого, жити і працювати, спираючись лише на благодать Того, Хто сказав: «Без Мене не можете нічого зробити».

Згадуючи ще раз ці слова, сьогодні ми з любов’ю і надією дивимося на вікна десятого поверху лікарні Джемеллі. Дякуємо Папі Франциску за цей магістеріум уразливості, за його ще слабкий голос, який цими днями долучився до молитви Розарію на площі Святого Петра. Слабкий голос, який продовжує благати про мир, а не війну, про діалог, а не утиски, про співчуття, а не байдужість. З річницею, Святіший Отче, ми ще дуже потребуємо твого голосу.