Єпископ Микола Лучок ОР: чотири вказівки на початку Адвенту

У першу неділю Адвенту, якою розпочався новий літургійний рік у Римсько-Католицькій Церкві, єпископ Микола Лучок ОР очолив Святу Месу Мукачівській катедрі.

Під час проповіді він вказав на наш стан «в перспективі сьогоднішньої Літургії, очікуємо другий прихід Христа. Як народ, очікуємо мир в нашій державі». «Церква, як спільнота учнів Ісуса, від часу, коли Він пішов на небеса, живучи і пам’ятаючи Його обіцянку, живе в цій перспективі очікування другого приходу Ісуса і очікує Його не в страсі, а як Того, який веде нас в повноту радості, – наголосив єпископ Микола та продовжив запитанням. – Чи є в нас розуміння цього очікування? Чи ми усвідомлюємо собі цю перспективу, в якій ми живемо?».

Єпископ нагадав присутнім одну просту молитву арамейською мовою: «Марана та» або «Марана фа», що перекладається «Господи прийди». Вказуючи на горизонтальну перспективу, в якій людина може «застрягти», проповідник звернув увагу на 4 вказівки, які дав нам Ісус в недільному Євангелії.

«Перша вказівка – це випростайтесь. Друга вказівка – підійміть голови ваші, наприклад, від телефонів. Третя вказівка – вважайте на самих себе, щоб ваші серця не обтяжилися ненаситністю, пияцтвом і життєвими клопотами. Четверта – пильнуйте, молячись у кожному часі».

Далі єпископ коротко зупинився на кожній.

«Перша і друга вказівки в чомусь подібні. Ісус говорить: випростайтеся і підійміть голови. Що значить випростайтеся? Яка людина ходить випроставшися? Та, яка знає свою гідність. Про що йдеться. Ви є дітьми Божими, ви є Моїми братами, ви є Моїми учнями – випростайтеся, очікуючи Мого другого славного приходу. Випростатися – це про розуміння своєї гідності: ким я є. Не ходжу наляканий, а я ходжу випроставшийся, бо знаю хто мій Батько. Це те, що Ісус у своєму навчанні постійно являв своїм учням, являє нам про те, хто ми є. Що ми є улюбленими дітьми Божими.

Коли це усвідомлюю, що я, можна так сказати, є син Божий; ти є сином Божим, донькою Божою. Тобто це про мою гідність. Дуже часто в нас з цим є трудність, тому що чи нас обзивають, чи ми самих себе обзиваємо, картаємо себе, звинувачуємо себе, звинувачуємо чоловіків, чоловіки звинувачують жінок… Коли живемо в звинувачуваннях, тоді – ми не живемо випроставшися.

В наших серцях має звучати молитва. Це четверта вказівка – пильнуйте, молячись у кожному часі. Тобто благословляйте, моліться, випростайтеся, підніміть голови, шукайте того горішнього – шукайте Христа, шукайте Того, який вознісся, шукайте Того, котрий Воскрес. Його шукайте! Підніміть ваші голови від ваших горизонтальних зосереджень на тому, що відбувається. Щоб ви почули, що говорить до вас Господь, переможець, підніміть ваші голови. Тобто це теж стан розуму – на чому твій розум зосереджується, на чому твої очі зосереджуються. Писання говорить: наші очі на Господі. Тобто це питання зосередженості: «Де твої думки? На чому ти зосереджуєшся?». Випростайся, пізнай хто ти, підійми свою голову, шукай Господа і вважай на самого себе, щоб твоє серце не обтяжилося. А чим серце обтяжується? Перше – це ненаситністю. Все нам мало, все якісь проблеми, щось не доробив, щось не добудував… Дуже часто наші серця зосереджені на ненаситності. Знаєте, оця проста ненаситність, коли починаєте гортати оці маленькі відео: ще одне, ще одне, ще одну картинку, ще одне відео про зайчиків, про котиків, про собачок, про спорт, про віджимання… А звідки ця ненаситність? Вона пов’язана з тим, що я не чую, що Господь говорить до мене.

Вважайте на самих себе, щоб ваші серця не обтяжилися ненаситністю, пияцтвом. Пияцтво – це все, що одурманює розум людини. Можна не тільки алкоголем пиячити, можна бути одурманеним різними іншими речами. Тими ж серіалами, комп’ютерними іграми, їжею тощо. Це форми знеболювання того, що я не знаю хто я і для чого я. Коротко кажучи, коли людина пиячить, то людина заглушає свій біль, який навіть не усвідомлює».

Пригадавши свою участь у засіданні Конференції єпископів України, після якого було видано комюніке, єпископ Микола поділився досвідом власної молитви, що тривала кілька годин, та розповів про одного священника, котрий під час своєї мандрівки на Схід України помолився 17 розаріїв.

Насамкінець єпископ Микола наголосив на важливості сопричастя.

«Набагато краще жити не в очікуванні чогось, що прийде, а в сопричасті з Тим, який вже прийшов. В ідеалі нам потрібно навчитися жити в перспективі життя в стосунку з Ісусом в ‘тут і тепер’, жити в сопричасті. Людина, яка живе в сопричасті, вже не живе очікуваннями, тому що вона кожну мить живе в сопричасті: «Перебувайте в Мені, а Я буду перебувати в вас. Перебувайте в Моєму слові, а Моє слово буде перебувати в вас». Тоді кожна мить є миттю сопричастя і тоді нема страху, що станеться. Той, хто знаходиться серцем з’єднаний з серцем Христовим в Дусі Святому, для того кожна мить і кожний момент добрий, щоби або представитися перед Господом, або зустрітися з Ним в Його славному приході, який Христос обіцяв, що настане».