Історія покликання до Згромадження Марійних сестер Чудотворного Медальйона

Марія супроводжує мене ціле моє життя вже від моменту зачаття. Коли мама дізналась, що вагітна, то не мала ні відповідних умов, ні підтримки для того, щоб прийняти цю дитину. Ще й на роботі колеги намовляли на аборт. Тому з часом мама піддалася переконанням, і роздумувала про те, що можливо й дійсно так буде краще. Саме тоді Марія з’явилась у моєму житті. Коли ці думки кружляли в голові мами, їй з’явилась дуже гарна жінка, посміхнулась і сказала: «Не переживай, у неї все буде!». Мама прислухалась до слів цієї прекрасної Пані і народилась я. Коли ще дитиною я почула цю історію, в моїй дитячій голові зародилась думка: «Якщо Марія зберегла мені життя, тоді я присвячу своє життя Їй!». І я росла з цією думкою. Щонеділі, і по можливості серед тижня, я ходила на Святу Месу, але всі мої молитви були звернені лише до Марії. Я завжди знала, що лиш Вона мене може вислухати і зрозуміти, бо ж Вона є моєю Мамою.

Коли я вже досягла підліткового віку, мене сестри гоноратки запросили на перші реколекції для дівчат, які відбувались в монастирі сестер в нашому місті. Хоча мені ще бракувало одного року для дозволеного віку, але сестри мене прийняли. І тоді я вступила в аспірантуру до них, бо ж вони Малі Сестри Непорочного Серця Марії. Відтоді я щороку по три рази їздила на їхні реколекції, пізнавала Марію, Бога і життя святих, які присвятили себе Йому. На одних з таких реколекцій, присвячених св. Франциску, під час Адорації почула ніби голос: «Хочу, щоб ти йшла цими слідами!». І тоді я зрозуміла, що Бог мене кличе до служіння Йому. Відтоді я почала молитись про розпізнання свого покликання, частіше була на Святій Месі і полюбила адорації, де могла просто бути перед Ісусом.

Після закінчення школи я поступила в Бердичівський педагогічний коледж і протягом навчання жила в сестер гонораток, які мали гуртожиток для дівчат. Яка велика радість для мене була жити в місті так близько до Марії і мати можливість  щодня бути біля Неї на Святій Месі або просто на молитві в каплиці перед чудотворною іконою. І там я просила Марію, щоб провадила мене, щоб вказувала шлях. Після закінчення навчання я повернулась в своє місто, влаштувалася на роботу і заочно навчалась в Києві. Під час однієї з сесій, коли я приїхала до Києва, моя подруга запропонувала піти в гості до одних сестер зі словами: «Я знаю таких класних сестер! Вони тобі точно сподобаються!». І ми пішли. Думали, що ми прийшли на Месу, але переплутали дні, виявилось, що в той день Меса була зранку, а ми прийшли ввечері. Але сестра нас гарно прийняла, (бо інші служили в цей час в лікарні), напоїла нас чаєм і в слухала. Але при цьому була дуже серйозна. Коли ми попрощалися і пішли, я подрузі сказала, що я б до таких сестер не пішла, бо вони дуже серйозні і не витримають зі мною. Як я помилялась.

Через рік після цієї зустрічі я переїхала в Київ, влаштувалася там на роботу і почала приходити на Святу Месу до отців лазаристів, бо там відчувалася така домашня атмосфера. Ближче познайомилась з сестрами і побачила, що не такі вони серйозні, як було при першій зустрічі. Влітку, коли я мала відпустку,   я напросилась до сестер, щоб  пожити з ними тиждень, щоб побачити їх життя. І під час перебування в них, коли одного вечора ми грали в гру на комунікацію, с. Йожіца запитала мене: «А що б ти порадила дівчині, яка є  в подібній ситуації, коли роздумує про покликання, йти чи не йти?». Я не роздумуючи відповіла: «Звісно, хай йде!». Таким чином я відповіла сама собі на свої запитання і свої сумніви. Вже восени на Закарпатті, коли відбувалось благословення на будівництво нашого монастиря в с. Тур’я Ремета, я мала розмову з сестрою провінціалкою про вступ до Марійних Сестер. То ще була окрема історія. Але мене прийняли і найголовніше, що в день, коли я переїжджала з одного району Києва в інший, у свій новий дім, моя мама подзвонила і поблагословила мене.

Цього року, 31 травня, у свято Відвідин Пресвятої Діви Марії я склала довічні обіти в Згромадженні Марійних Сестер. З чим висловила своє «Так!» Богу і що хочу служити Йому і вбогим, як Марія. З благословенням моєї мами, відчувала також благословення Боже і Маріїну опіку. Такого миру в серці і ззовні, який супроводжував мене в цей день, я ще ніколи до цього не відчувала. Знаю, що Марія і далі провадить мене і має мене в своїй опіці. Нехай так буде! Богу подяка за все!

с. Катерина Василенко, МС