Сьогодні, 5 березня, виповнюється п’ять років від щоденної адорації Пресвятих Дарів у каплиці біля Мукачівської катедри.

З цієї нагоди у неділю, 3 березня, відбулася зустріч учасників адорації. Проводив її мукачівський вікарій отець Євген Фізер.

До участі в адорації Пресвятих Дарів, котра триває щодня від ранкової до вечірньої Меси, залучені україномовні та угорськомовні віряни парафії. Загалом понад 60 осіб, які мають визначений час, коли приходять на годину-півтори.

Учасники ювілейної зустрічі насамперед поєдналися у молитві Коронки до Божого Милосердя, що відбулася у каплиці святого Йосифа та створила відповідну атмосферу. Після цього перейшли у конференц-зал курії, де о. Євген виголосив конференцію про молитву, про те, яка є моя адорація, про зосередженість та розпорошення, про те, які є рівні заглибленості в молитві і чи насправді з Ним зустрічаємося під час молитви, більш того – чи взагалі знаємо Хто Він. Після конференції відбулося ділення про свої стосунки з Ісусом і власний досвід адорації. Зустріч як почалася, так і закінчилася – у каплиці. На завершення була адорація з роздумами, під час якої линула подяка Господу за 5 років щоденної адорації в каплиці.

Цей час був нагодою зустрітися з людьми, які мають велике бажання бути з Ісусом, з Ним проживати своє життя, жити за Його порадами, з тими, які дозволять Ісусові сісти за кермо своєї машини – свого життя. Це були ті особи, які навіть щоденно запрошують Його до свого життя, відкривають Йому своє серце, душу своє єство; діляться з Ним із своїм успіхом,  радощами, досягненнями, але також і своїми проблемами, труднощами, смутком, падінням….. все Йому віддають в руки, коли на колінах стоять перед Пресвятими Дарами.

«Для мене це був корисно прожити час, – розповідає сестра Лідія Тімкова ОР. – Хоча нас не було багато, але було дуже приємно. Насправді я відчувала, як ми би були одним тілом і однією душею – Тіло Христа – спільнота, бажаюча послужити другим, бо і інші приходять впродовж дня до каплички, але є люди, бажаючі вдосконалювати своє життя та іти цім земним шляхом разом з Ісусом. Під час зустрічі торкнулася одна практична річ. Ми отримали картинку, де було декілька людей і басейн з водою. Ми мали вибрати людину, яка відображає, де я є. Люди були в різних позиціях: у воді і біля басейну. Ця вода – наша молитва – наша зустріч з Ісусом. Де я знаходжуся?»

Власним досвідом адорації поділилося з нами кілька учасників недільної зустрічі.

«Перші мої Адорації – це суботні зустрічі з Ісусом після вечірньої Меси з роздумами від о. Петра Жарковського, – розповів Юліан Седлецький. – Коли почув про намір започаткувати щоденні Адорації, то подумав, що це малоймовірно… але у Бога нема нічого неможливого! Знав і бачив, що у Вінниці у парафії Пресвятої Діви Марії Ангельскої щоденні адорації існують давно. Записався одразу. Минуло 5 років. Скільки всього пережили ми за цей час! А Ісус той самий – любить і чекає нашого навернення. ‘Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас’. (Мт 11, 29)

Мій день – субота, бо це вихідний і я вільний від робочих моментів. Люблю моменти, коли крім мене і Ісуса в капличці нема нікого, можу молитися вголос і навіть співати. Дякую Ісусу за все що маю: за дар віри, можливість вільно приходити на такі зустрічі, за хліб щоденний, за батьків, за сім`ю, за тих, хто поглибив мою віру, за людей, які моляться за мене. І звичайно прошу Його: про милосердя, про мир, про навернення ворогів, за наших захисників, за дітей, за зцілення хворих, за померлих рідних і знайомих…про прощення гріхів. І півтори години проходять швидко. Дякую організаторам зустрічі, особлива подяка о. Євгену! Нас було дванадцять, хоча могло б бути і більше. Спілкування, ділення досвідом, спільна молитва – це важливо».

Семінарист Ярослав Стегней каже: «Адорація – це час, коли я можу бути в присутності Ісуса. Можу з ним ділитися тим, що у мене на серці. Коли маю годину адорації я наповнююсь любовʼю, яку можу нести іншим. Ісус заспокоює моє серце, яке у вирі буденності».

«Адорація – час, який стараюся  інтенсивно пережити з Богом, бути в Його присутності, в слухані Його голосу, який до мене промовляє під час розмови, яка є між нами. Буває це і час, коли я не тільки говорю, слухаю, мовчу та просто дивлюся на Нього… Деколи і сперечаюся з Богом, протестую, але в кінці кінців, доходжу до висновку, що Він правий, і з миром в серці, разом з Ісусом виходжу з каплички, з оази миру та спокою – до світу, щоб продовжувати зустріч з Ісусом та нести Його людям, з якими зустрічаюся. Не кажу, що це завжди вдається мені, бо я слаба, але Ісус завжди підбадьорює мене, допомагає вставати, скільки раз би я не впала. Ісус, присутній в Євхаристії, є для мене джерелом, де можу набирати нову силу, підтримку, радість і наново починати життя. Адорація є для мене великим даром від Бога, який багато разів зупиняє бурю моєї душі, розуму чи моїх емоцій. Це оаза тиші, час очищення та наповнення Божою силою, Його світлом та спокоєм.

Від коли я знову почала практикувати Ісусову молитву, мій досвід такий, що коли заходжу до каплички, де є Пресвяті Дари, то деколи відчуваю усмішку Ісуса в мені – ніби Він вітається у відповідь, коли я стаю на коліна.

Це для мене найкращий час дня, коли можу зайти до каплички та адорувати Ісуса, бути в Його присутності, відчувати Його обійми, чути Його солодкий голос, коли промовляє, навіть бачити Його болючий вираз обличчя, коли у мене дещо не так. Але те милосердя, яке випромінює з Нього, мене наповнює щастям та вдячністю. Вдячністю за превеликий дар, який ми одержали – присутність Ісуса між нами в Пресвятій Євхаристії», – щиро розповіла сестра Лідія.