Розмова на Veritas з серії «Піти на глибину». Відповідає на питання єпископ Миколa Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії.

Цитати з розмови:

Боже Провидіння – це довіра у Божу турботу. Ми, якщо довіряємо Його Провидінню, маємо це досвідчувати.

У Божому Провидінні йдеться про турботу про кожну людину. Бог має свою благодать для мене на кожну хвилину мого життя. Якщо я відкритий на Боже Провидіння – кожне «тепер» записане у Його Провидінні, як спеціальна благодать для мене.

У Божому Провидінні є провидіння для зрозуміння – пізнання Правди, Істини, як нам жити, як поводитися, як приймати Боже Провидіння, співпрацювати з ним, турбуватися про інших Бог, знаючи потребу кожного турбується про кожного.

Моє завдання полягає у тому, як кожну мить бути відкритим. Вся трудність людей пов’язана з тим, що вони не вміють бути відкритими на Божу турботу. Якби ми були всі відкриті на Боже Провидіння – це був би рай на землі.

Як залишатися відкритим на Боже Провидіння?

Це – вибір. Стосунок людини з Богом – це як стосунок людини з повітрям. Ми постійно дихаємо. Щоб навчитися бути відкритим на Божу любов – це вибір. Свідомість постійної присутності Бога: все починається з ранку, з першої миті. Перше, що роблю вранці – скочуюсь з ліжка на коліна. Через тілесну поставу приймаю дар життя… Через знак хреста приймаю рішення, що я встаю в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. А ім’я – це сила. Роблячи знак хреста роблю вибір, що хочу жити у силі Божій, у Його благословенню, у Його благодаті..

День потрібно починати з молитви, з занурення у Божу присутність – це мистецтво.

Отці пустині поділяли дорогу монаха на три частини: практики духовні, пізнання та єдність.

Неможливо вибудувати відкритість на Бога, якщо людина не практикує. Людина, яка не настроюється на Бога, по ідеї, вона встає з порожнечею.

Панічні атаки є показником, що людина не вміє довіряти, не вміє, довіряючи, приймати турботу Божого Провидіння. Людина, яка вміє приймати, досвідчує. Це мій особистий досвід і в цій війні, в якій ми знаходимось, що на кожний день Бог дає мені відповідь, розуміння як мені поступати, яку мені робити дію. Часами це боротьба, часами потрібно з чимось походити, молитися, подивитися на Ісуса: коли Він не розуміє чогось, то іде на молитву.

Щоб відкритися на Боже Провидіння, потрібно пройти етап боротьби: що важливіше для тебе – здобути хліб, чи почути Слово Боже у твоє життя, як тобі здобувати цей хліб, і чи він тобі потрібен, і який тобі потрібен хліб, і чи реально твоє завдання накормити тих всіх, які плачуть, що їм потрібен цей хліб.

Ми не можемо влити в іншу особу те, що ми самі вже зробили. Ми можемо показати, що ми робили. І тут важливо, щоб ми були практиками, а не теоретиками. Одна з трудностей сучасного християнства: мало вимогливих вчителів.

Ісусе, ти реально знаєш мене? Ти реально знаєш що мені потрібно? Ти реально краще знаєш мене, ніж я сам? А Ісус говорить: «Так! Я знаю!» Коли реально починаєш вибудовувати з Ісусом стосунок, розумієш, що Він все знає! «Як Бог дасть!», «На все Божа воля!» – це не про Провидіння. Це про скидування відповідальності з себе, і перекладання на Бога. А де відповідальність людини?

У кожній події є кілька учасників: мені Бог дає все, що потрібно, але мені потрібно вкласти свої зусилля, щоб це потрібне прийняти. Але є ще обставини, у яких знаходжуся. Тому, що люди закриті на Бога, і відкриті на диявола – відбувається насилля.

Бог спеціалізується на тому, щоб «розгрібати» все те, що ми з вами зіпсували. Людина шукає відповідей. Але коли вона робить зусилля, і вкладає, щоб досліджувати, як вчить Ісус, вона почне щораз більше розуміти.

Заохочую наших глядачів і слухачів взяти відповідальність за себе і на себе, щоб розвивати цей стосунок з Ісусом і, щоб розвиваючи цей стосунок, навчитися слухати і досвідчувати, що Він говорить і як піклується про людину.

Дуже важливою є спільнота, дуже важливим є простір. Я вірю, що Господь Ісус приведе людину до спільноти так як колись мене привів до Церкви. Але дуже важливим є аспект – це приналежність до якоїсь спільноти.

Джерело – Veritas