Ми сьогодні стоїмо під хрестом, де розпинається наша країна… Марія, яка стоїть під хрестом, у великому стражданні товаришує останнім хвилинам смерті свого Сина. Від неї вчимося стійкості і витривалості. Це перше і друге: Ісус, безсилий, розіп’ятий на хресті, помираючий, передає турботу про свою Матір своєму другові. Турбота про інших – це наше завдання.

Про це роздумував у проповіді єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії, яку виголосив на відпустовій Святій Месі у Санктуарії Матері Божої Летичівської 6 липня цього року.

Марія стоїть під хрестом свого Сина. Ми з вами сьогодні стоїмо під хрестом, де розпинається наша країна, де помирають невинно вбиті так як Ісус невинно був вбитий.

Марія стоїть під хрестом безсила. У якомусь сенсі Вона не може змінити ситуацію. Багато з нас, більшість з нас стоїмо безсилі змінити цю ситуацію – це розіп’яття, це вбивання, яке відбувається… Ми не можемо ловити руками ті ракети, які посилаються… Марія не могла перемогти римських воїнів, побігти і зняти Ісуса, а водночас Вона є для нас образом стійкої жінки, яка стоїть під хрестом Свого Сина. Єдиного Сина. Невинного.

Як багато сьогодні таких людей, які втратили своїх синів, чоловіків, братів, сестер, друзів… І можуть запитувати: за що? Що я таке зробила/зробив? Кому він зашкодив? Та нікому.. А Ісус? Кому зашкодив? Кого скривдив? Нікого…

Нам не потрібно заламуватись від того, що є стільки зла в світі. Зрештою, це зло робить все, щоб нищити Божий світ, і це буде відбуватись до Другого пришестя Ісуса Христа…

Якщо ми віримо Слову Божому, яке говорив Ісус,  якщо ми віримо Одкровенню, яке прийшло до нас через апостола Йоана, – це зло буде переможене остаточно лише Другим Пришестям Ісуса Христа! Тому нам потрібно бути стійкими! Стійкими не тільки до завершення війни, про яку прагнемо, щоб вона завершилась в Україні. Нам потрібно бути стійкими до нашого останнього подиху і до останнього подиху наших близьких і рідних.

Пригадую мою маму Марію, яка виходила мою бабку, яка була важко хвора у ліжку. Якою стійкістю моя мама виходила свою маму. Якою стійкою потрібно бути! Щоб не як десь вже на заході придумують, що людину усипляють – це боягузтво, це конформізм. Коли хтось собі хоче легке, комфортне життя створити тут на землі. Можливо навіть ця війна багатьох людей потрясла, що тут на землі комфорту і багатства не шукай, це ілюзія: набудували собі, на планували собі.

Багато хто, можливо, втрачає довіру до Бога: «Боже, я ж нічого поганого не зробив!» Ти не мусиш робити нічого поганого. Ми живемо у світі, де достатньо багато злих людей, які впустили диявола у цей світ, які дозволили йому керувати і через них діяти.

Таємниця Ісусового Хреста, Його стійкої Хресної Дороги, Його смерті і перемоги та стійкої присутності Марії є джерелом нашої сили.

Коли ми бачимо Марію, яка в своєму безсиллі сильна.. ось це сила! Багато-хто з нас відчуває це безсилля, не раз руки опускаються… А потім що? Беремо розарій, включаємо Радіо Марія, дивимось якусь молитву через Credo, єднаємось з нічним чуванням через Veritas з мукачівського кафедрального собору і відчуваємо як Бог дає нам силу. На кожний день дає нам силу! Ідемо на святу Месу – отримуємо силу, у паломництво – отримуємо силу. Силу вистояти кожне страждання.

Мама, яка бачить насильство над своїм Сином і Його розіп’яття… Марії могло бути максимум 50 років, якщо Ісусу було 33. Адже традиція говорить нам, що вона мала років 14, коли зачала Ісуса. Вона, бачачи цю смерть, стоїть стійко і показує нам витривалість.

Ісус говорить: «Не бійтеся тих, які вбивають тіло!» Не бійтеся! Можна у стражданні знайти велику силу і сенс.

Сенс страждання – якщо ми не зламаємось з вами! Нема такої людини в Україні, яка б тепер не страждала. Навіть у найдальших куточках, навіть на Закарпатті, тому, що всі ми тепер співстраждаємо.

Якщо ми відкриваємось на силу Божу, і приносимо цей біль у жертву: «Господи, прийми цей біль, нехай цей біль стане місцем твого благословення!», тоді страждання має сенс, тоді є сила його винести.

Коли людина ламається, говорить: «Для чого я живу? Для чого я народила сина, якого тепер вбили? Для чого я живу після смерті свого чоловіка? Для чого!?» Слушно: для чого ти живеш – потрібно почути, що Ісус говорить у твоє життя. Потрібно почути, що Господь говорить у нашому стражданні. Дивлячись на Марію, ми бачимо величезну силу, як Вона витривало, стійко переживає це страждання, бачимо її віру, тобто довіру у Божу обітницю: «Я не залишу вас. Я з тобою. Я з вами. Я воскресну. Життя не завершується тут землею. Іду до Отця Небесного. Іду приготувати місце вам»… – все, що Ісус говорив. Тобто всі ми, що тут втратили близьких, рідних знайомих – ми дивимось далі, з довірою, наша перспектива не є лише земна. Ми прагнемо земного миру, але мир може дати лише небесна присутність у серці людини. Дивлячись на Марію, ми з вами отримуємо відвагу і маємо надію, що це страждання має сенс. Наше тут з вами маленьке, можна сказати, страждання – ці незручності, спека… і це має сенс. Кожна жертва має сенс, якщо вона принесена свідомо.

Це одне, одна ікона, образ, який я хотів, щоб вам запам’ятався – Марія, яка стоїть під хрестом, у великому стражданні товаришуючи останнім хвилинам смерті свого Сина. Звідти черпаємо свою силу.

І друге: Ісус, безсилий, розіп’ятий на хресті, помираючий. Одні з останніх його слів є до учня – Йоана потурбуватися про маму. Він говорить: «Ось мати твоя», тобто передає турботу про свою Матір своєму другові.

Згадався мені такий момент у часі війни, особливо у перші тижні, мій друг ділився зі мною, що в його брата, який на фронті. Одного вечора він мені говорить, що брат сказав: «якби щось, то потурбуйся про мою жінку і про моїх дітей». Наскільки це так як Ісус, віддаючи своє життя, передає свою рідну маму, а цей передає свою жінку і дітей своїм близьким…

Інший мій друг ділився як його товариші дзвонили до нього і просили це саме. І вже багато маємо таких ситуацій, де ця турбота стала нашим завданням. Одне з наших завдань – це турбота про тих, від кого забрали найдорожче.

Чого забрали? Ісуса теж забрали від Марії. Наших братів і сестер теж забирає ця війна. Тому ми, які залишаємось тут жити далі на землі маємо стійко прийняти на себе це завдання – потурбуватися про тих всіх, від котрих забрали найдорожчих. Кожному Бог покаже хто це. Тому ми потрібні стійкими і сильними, тому ми потрібні у нашій країні всім тим, які повертаються і повертатимуться. Нам потрібно готуватись до цього, щоб коли повертатимуться зранені, покалічені наші брати і сестри, щоб ми не були байдужими, щоб ми зробили все для того, щоб потурбуватися про них.

Бог на всі наші страждання дає відповідну силу. Я впевнений, що ви це досвідчуєте, і я це досвідчую, але хочу вас запевнити, що нема такого страждання, на яке би Бог не дав відповідну силу. Не має такого болю, що не мав би сенсу, коли ти єднаєшся з Ісусом і Марією. Плачмо, ридаймо, але не даймо себе зламати. Готуймось, зміцнюймось. Все, що переходить до нас як турбота, – це наше завдання і треба далі лікувати, виховувати і піклуватися про наших братів і сестер, від яких забрали найдорожчих.

“Дякуємо Тобі, Господи, за Твоє Провидіння, у якому ти даєш всю відповідну благодать. Просимо Тебе, Маріє, випроси для нас благодаті стійкості, віри, відваги і відкритості на небесну благодать. Амінь”.