Боляче… Моторошно… Страшно…

Такі почуття та емоції виникли у більшості з нас після того, як ми почали дізнаватись про насильство, страждання та смерті дітей, жінок, бабусь, дідусів нашого народу. Виникають запитання: – як з цим жити? – як це прийняти? – як побачити сенс та в чому він полягає?

А й справді, де нам шукати відповіді, що робити з емоціями, які часто є сильнішими за нас?

1-й крок — БУТИ, приймати цей біль, БУТИ та приймати ці «руїни», наважитись і торкнутись болю, бути в болю;

2-й крок — ДІЯТИ, що я можу робити тут і зараз, там, де я знаходжусь?

Ці запитання тримають нас в контакті зі своєю Дорослою частиною. Таким важким, але важливим крокам ми можемо вчитись від Діви Марії:

– Вона БУЛА на хресній дорозі, Вона ПРИЙМАЛА абсурд і руїни;

– Вона пішла до гробу свого Сина, тобто робила те, що могла тут і зараз.

Ксенія Тереза Тарнавська,

аналітично орієнтований психолог, кандидат в психотерапевти, активний член ІРСГП, психологічна практика 13 років.

Співорганізатор психологічного ресурсорієнтованого супроводу для постраждалих у наслідок війни “Дерево мого життя” у Закарпатті.

Світлина: Любов Михайлюк