Кажуть, що у Меджугор’є  люди приїжджають не самі по собі: їх Марія кличе.

Так ми, 51 паломник, у травні 2021 року вирушили у паломництво під керівництвом отця Мирона Петенко.
Дорога виявилась непростою. Можу впевнено стверджувати, що темні сили досить-таки випробовували нас. Чи справді ми хочемо туди потрапити, чи відступимо? Чи можемо довіритись опіці Святого Духа, щоб Він вів нас? Саме тепер, у день П’ятидесятниці?

Гнітючі враження від епідемічної ситуації враз розсіялися, як тільки ми прибули до маленького села. Імовірно, ми прийшли у найкращий момент. Можливо, цей час був приготований саме нам: нас зустріло яскраве сонце і – тишина: усюди.

Кожного дня ми відвідували певні місця, зустрічались з людьми, чиї слова знов і знов спонукали нас, паломників, усвідомити, що прийшов час змін. Думаю, від імені багатьох з нас можу стверджувати, що ми мали одне життя до Меджугор’я, і розпочалось нове – після нього.

Побували ми у Ченаколо, вийшли на гору Подбрдо, молились хресну дорогу на горі Кріжевац. Були на зустрічах, де ми почули свідчення від тих, кого залежності, брак любові та злидні зіштовхнули до найглибшого страждання. Також зустрілись ми і з тими, у кого було все (та навіть більше), але вони зрозуміли, що обіцянка Ісуса вартує більше, ніж усі земні блага.

У нас була єдина обов’язкова програма – розарій, меса і адорація. Правда, як комічно звучить слово «обов’язково»? Маю на увазі, це виглядає так, ніби матуся пояснює маленькому синочкові, що морозиво буде тоді, якщо дитя з’їсть спочатку суп, а потім другу страву.

Дорогою додому кожен розповів, з яким «морозивом» повертається додому. Ось декілька «смаків»:

«Мене вразила вся подорож, а особливо той вечір, коли ми вийшли на гору. Було і таке, коли ми відкрили Біблію, і її слова влучили до мене. З тих пір я не відчуваю своїх кісток, ніби літаю на крилах… Думаю, моє життя розвернулось на 180 градусів».

«Що мене вразило? Коли ми були біля статуї Христа і чекали своєї черги, я дивилася на цю високу статую, вона виглядала якось інакше… І враз бачу, що Він там стоїть один – нема хреста. Наче блискавка, промайнула думка: Він живий, Ісус живий!»

«Я відчуваю, що зі мною сталось чудо. Для мене все було новим. Здається, Марія вимила мозок, Ісус відкрив серце, і Бог з’явився у моєму серці. Додому повертаюсь з Богом».

«Я був тут (у Меджугор’ї – прим. авт.) місяць тому, але не відчував того, що тепер. Сьогодні вранці під час Меси відчув надзвичайний спокій. Ця тиша… Вдома хочу молитись більше, набагато більше, ніж дотепер».

«Дуже вразила мене хресна дорога. Там я залишила свій величезний біль, і змогла попросити пробачення. З цим їду додому, хочу практикуватись у цьому. Я зрозуміла, що мало читаю Святе Письмо, хочу змінити своє ставлення до цього».

«Я зрозумів, що молюся, але не достатньо…»

«Відверто кажучи, я вперше молилась так багато, і зрозуміла, що це саме те, чого бракувало у моєму житті: молитви. Я здивовано бачила, як багато людей молиться, вони прийшли сім’ями – батьки, діти. Я зрозуміла, що і я хочу таку сім’ю, у якій молиться тато, мама, батьки вчать молитися дітей, разом ідуть до церкви, читають Біблію. Під час хресної дороги відчула присутність Бога, у серці розкаялась за всі гріхи, тому під час богослужінь багато плакала, згадуючи те, як жила досі. Далі у моєму житті буде більше молитви, миру та любові».

«Мене вразила історія життя Ґорана, а особливо – сміливість його дружини, у серці котрої вже змолоду був Бог, і вона змогла сказати «так» на життя такої людини. Везу додому велику-превелику любов, мир у душі і примирення, а також вирішила, що буду активнішою в житті церкви».

«З тих пір, як вперше тут побувала, я почала спілкуватись більш сміливо. Особливо радію, що у цю дорогу я вирушила з чоловіком, і ми молилися разом. Раніше мені завдавало суму, якщо хтось докоряв мені через мою побожність, але відтепер я буду сміливою, не турбуватимусь, чи висміють мене. Сюди треба прийти обов’язково. Я теж не вірила, що це за місце, поки не прийшла сама».

«Я знав, що дива трапляються. Все ж, у мені було щось таке… Мене запросила Діва Марія, я прийшов до Неї, а тепер я запрошую Її до нас, щоб Вона завжди була з нами».

Ноемі Повніц