Сестра Іванчіца Фулір, місіонерка з Беніну, пояснює, чому важливо розповідати історії католицьких місіонерів, які служать у всьому світі. «Так багато добрих справ залишаються прихованими. Якби більше людей знали про них, можна було б зробити набагато більше», – ділиться вона.

Про це пише Vatican News.

Сестра Іванчіца Фулір, яка народилася і виросла в Хорватії, з раннього дитинства мріяла стати місіонеркою. «Коли мені було лише сім років, я висловила бажання одного дня поїхати в Африку і допомагати тамтешнім дітям. Але я була хворобливою дитиною, і моя мама сказала мені, що я не витримаю в Африці і двох днів», – згадує вона. Не зважаючи на застереження родичів, одна черниця запевнила її, що Бог захищає тих, кого Він посилає на місію, і сказала, що з нею не станеться нічого поганого. Того ж дня дівчина вирішила, що з Божою допомогою присвятить своє життя місіям.

Сестра Іванчіца, за фахом економіст, працюючи менеджером проєкту, допомагала збирати кошти на будівництво дитячого будинку в Беніні. Це привело її до волонтерської діяльності в цій країні, де вона протягом дев’яти місяців жила з Маріїними сестрами Чудотворного Медальйона.  Досвід служіння в Африці змінив її життя. Повернувшись до Хорватії, вона вступила до цього Згромадження, однак її серце залишилося в Африці. Після закінчення початкової формації Боже Провидіння замість Беніну повело черницю в Україну, де Маріїні сестри, які належать до Вінкентійської родини має два осідки: в Києві і на Закарпатті. В Україні її служіння тривало три роки. Згодом, після неодноразових прохань, у 2020 році її настоятелька нарешті дала їй дозвіл повернутися до Беніну.

Служіння 3 800 дітям у Беніні

На даний момент с. Іванчіца працює в столиці Беніну Порто-Ново над програмою, яка забезпечує фінансування, закуповує і розподіляє продукти харчування, а також контролює приготування і роздачу гарячих обідів для 3800 дітей у п’яти початкових школах. Вона допомогла налагодити зв’язки між добродіями з рідної Хорватії та сестрами в Беніні, щоб допомогти в будівництві третьої медичної клініки в селі Банігбе-Гаре, яке розташоване на відстані майже 60-ти кілометрів на північ від Порто Ново. Ще одна її апостольська діяльність –допомога сиротинцю для дівчаток у селі Аффаме, яким опікуються черниці. «У місіях ніколи не бракує роботи, – каже вона. – Але коли наші серця залишаються відкритими для дітей і людей навколо нас, Бог дає нам неймовірні сили, щоб виконати те, що потрібно».

Фото: Saša Ćetković

Місіонери повинні розповідати свої історії

Сестра Іванчіца зрозуміла важливість поширення інформації про місіонерську діяльність ще під час волонтерської роботи в Беніні. «Я була шокована тим, як мало люди в Хорватії знають про своїх місіонерів. – ділиться вона. – Так багато добрих справ залишаються прихованими, і якби люди знали про них, це б надихало їх робити більше добрих справ. Як сказав один місіонер: “Те, про що не говорять, так і залишиться невідомим”». Вона вважає, що місіонери повинні ділитися тим, що вони переживають і відчувають у своєму серці. «Ці історії заохочують людей ставати нашими помічниками, бо ми не можемо зробити це самотужки. Як говорить африканське прислів’я: “Хочеш йти швидко – йди один. Хочеш йти далеко – йдіть разом”».

Фото: Маріїні сестри в Україні

Все це спонукало с. Іванчіцу писати про місіонерське життя, спочатку для католицького видання, а потім ділитися своїм повсякденним життям у соціальних мережах. «Коли я поїхала в Україну як місіонерка, – пояснює вона, – я побачила, як багато волонтерів відчули бажання приїхати і допомогти просто тому, що прочитали ці історії».

Соцмережі – дієвий помічник для місіонерів 

Історії, якими діляться місіонери, за словами черниці, є дуже потрібною противагою переважаючій кількості негативних новин у ЗМІ. «Добра Новина – це протиотрута від смутку, відчаю та негативу, – розповідає вона. – Я намагаюся ділитися нашим повсякденним життям з позитивної перспективи, відкриваючи Божу присутність у наших зустрічах і переживаннях». Хоча розповіді з місіонерського життя часто висвітлюють страждання, черниця бачить їх з іншої перспективи: «У кожній дитині, у кожній хворій людині присутній Христос, і часто це страждаючий Христос, але ми повинні зосереджуватися не лише на самих стражданнях, а на житті з Ісусом, на переході з труднощів у радість Воскресіння». Сестра Іванчіца зазначає, що соцмережі дозволяють тисячам людей підтримувати зв’язок з місіонерами і молитися за них та людей, яким вони служать. « Усвідомлення того, що так багато людей підтримують нас у молитві, має величезне значення. Я знаю, що я не самотня», – додає вона.

Виклики, пов’язані з поширенням інформації в соцмережах 

Черниця розповідає про те, що спілкування з допомогою соцмереж – нелегке завдання для місіонерів. «Це займає багато часу, й іноді люди цього не розуміють, але плоди виправдовують зусилля», – додає місіонерка. Починається все з технічних проблем, таких як часті несправності обладнання через кліматичні умови, перебої в електропостачанні та ненадійний доступ до інтернету. Але ще більші труднощі виникають через культурні та традиційні відмінності між Африкою та Заходом. «Іноді, коли я ділюся моментами повсякденного життя в Африці, я публікую щось, чого не розуміє західна аудиторія, і вона ці моменти може суворо засудити, – пояснює сестра Іванчіца. – Тут по-іншому працюють, виховують дітей і святкують свята. Якщо ці відмінності ретельно не пояснити, вони можуть бути неправильно сприйняті і навіть зашкодити».

Незважаючи на ці виклики, с. Іванчіца продовжує ділитися історіями про «свою Африку», висвітлюючи повсякденну реальність місіонерів у всьому світі. «Якщо мої розповіді про місіонерське життя торкнуться хоч одного серця, – підсумовує вона, – то це вже Божий дар».