“Наше життя зміниться, але не припиниться”

Кожну чутливу людину переповнює біль, коли зустрічає страждаючих, або коли живе, працює з страждаючими. Біль збільшується, коли думаємо, що вже не має надії, і наша дружина або чоловік, батько або мати, сестра чи брат помре.

Пробуджує співчуття у кожному доброму другові, якщо хтось помирає передчасно. У таких ситуаціях часто питають “чому?”, іноді навіть негарно, гірко обвинувачуючи інших, навіть Бога. Це дуже боляче для Небесного Отця, про котрого знаємо, що саме через нас послав свого Сина, щоб розповісти нам добру новину: є спасіння! Навіть з найбільших бід, із найсмертоноснішого тиску Сатани! Так, Божий Син, Ісус із Назарету прийшов на землю, розповів про Боже Царство, і про умови, які необхідно виконати для того, щоб увійти туди: той, хто вірить у Сина, має вічне життя, і того Він воскресить останнього дня (див. Йн 6,40). Він навчив своїх учнів, як потрібно жити з допомогою восьми блаженств. Той, хто приймає хрест разом з Ним, того Він вже протягом земного життя поведе до духовного блаженства. Це бачимо й на прикладі вірних наслідників Ісуса, святих, відколи прийшов Святий Дух і переповнив благодаттю серця людей. Ніщо не може взяти від нас цей небесний мир, радість, навіть найболісніша смерть, бо разом з святим Павлом сповідуємо: “Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави” (2 до Коринтян 4,17).

Ісус часто підбадьорював слухачів, кажучи, що останнє слово не за смертю. Це гарно сформульовано у тексті святої меси: «наше життя зміниться, але не припиниться, а коли починається розпад нашого смертного тіла, нашу душу чекає вічна домівка у Небесах». Ісус довів це воскресінням мертвих. Кожен раз здивування було величезним, хоча Вчитель вчив, що ще більшим чудом є духовне воскресіння, з якого на Небі більша радість, ніж зі всіх інших вірних. Про це розповідається у притчі про Блудного Сина.

Старші люди часто помиляються кажучи, що всі молоді є блудними синами, і що їм більше хочеться, щоб кругом них були вірні сини. Бажання можна зрозуміти, але бачимо старшого сина: навіть у такій ситуації нас може очікувати розчарування. Сьогодні молоді люди не потребують більше прочуханів, вони більше потребують допомоги. Поміркуймо: хто винен у тому, що вони блукають: ті ТВ-шоу, небезпечні та грішні пропозиції інтернету, аморальність розважальної промисловості і т.д. А цим керують дорослі! Можливо, більшість ляпасів, які вдома дістають діти, заслуговують батьки, вихователі?! Гріх батька передається синам через поганий приклад. Це те, що Старий Завіт називає покаранням, яке передається до третього, сьомого покоління.

Але маємо хорошу новину: цей ланцюг гріхів можна розірвати! Щоправда, не людською силою. “Дух допомагає нам у немочі нашій”, і якщо ми співпрацюємо, то Сатана мусить відпустити нас, бо Ісус вже викупив нас. Він заплатив за нас своєю кров’ю. Настільки важливими є ми для нього. Всі без винятку. Священик, робітник, домогосподарка, безпорадна старша людина – всі однаково. Навіть не дивлячись на наші заслуги: ми всі – і добрі, і грішні, і ті, кого зневажають, і ті, кого засуджують – дуже важливі для Нього. Він не прийшов судити світ, а щоб спасти світ. І щасливий той, хто вважає себе такою людиною, якій необхідне спасіння, бо приймає страждання Ісуса з вдячністю, тому буде присутнім у радості Воскресіння.

Бажаю всім вірникам дієцезії і Тобі, дорогий читачу, щоб ти наважився винести свою слабкість, темноту гріхів з свого “підвалу”, щоб вони знищилися у світлі Воскресіння, і таким чином радість Милосердного Бога сповнить твоє серце!

Антал Майнек
єпископ