Винятковий Ювілейний рік Милосердя

Традиція виняткових років виникла ще у Старому Завіті і походить з Божої любові до нас – людей, котра завжди дивуюча і радісна як спів ангелів у Вифлеємі.

Саме слово “милосердя” вживається у Святому Письмі багатогранно і часто, а в літургії Служби і таїнств, наприклад у Триденському месалі, використано аж 412 разів. У візантійській літургії є багато тропарів, які висловлюють вдячність, що воскреслий  Христос  виявив світу велике милосердя.

Папи Римські в останні десятиліття багато говорять про Боже Милосердя. Святий Йоан ХХІІІ, який відкривав останній собор, сказав, що Церква прагне насамперед вживати ліки милосердя замість зброї строгості. Блаженний Павло VІ сформулював основу духовного життя словами св. Августина: “Моя убогість – Боже Милосердя”. Святий Йоан Павло ІІ обдарував Церкву енциклікою “Бог багатий милосердям”, запровадженням свята і певної духовності Божого Милосердя. Також Бенедикт ХVІ додав до цього напрямку повчанням, що воно є ядром Євангелія, милосердя є власним іменем Бога.

Святіший Отець Франциск наголошує Церкві важливість виняткового року у тому, щоб навчилася вибирати собі тільки те, що найбільше подобається Богу. А до цього належить пробачати своїм дітям, бути до них милосердними, щоб так і вони зі своєї сторони могли пробачати своїм братам, променіючи як посланці Божого Милосердя у світі. Це саме те, що Богу найбільше подобається. Святий Амвросій  у одній теологічній книзі, яку написав про Адама, виходячи з історії створіння світу, говорить як щодня, після того як Бог створив дещо – місяць, сонце чи тварини – у Біблії написано: “І бачив Бог, що воно добре”. Та як створив чоловіка і жінку, Біблія пише: “І воно було дуже добре”. Святий Амбросій запитує: “Чому ж так каже – дуже добре? Чому Бог так тішився після створіння чоловіка і жінки?” Бо нарешті мав когось, кому може пробачати. Радістю Бога є пробачення, буттям Бога є милосердя. Тому маємо відкрити наші серця, щоб нас ця любов, ця радість Бога наповнила всіх милосердям.

Люди, церква і світ стоять перед стількома нерозв’язними проблемами. Папа Франциск порівнює Церкву до польового шпиталю, де лікуються насамперед ті найскладніші рани. Де пропонуються знаки Божої присутності і близькості. Де споглядається Боже милосердя, котре перевищує будь-яке людське обмеження та посвічує темноту гріха. Енцикліка св. Йоана Павла ІІ про Боже Милосердя закликає, що  Церква має право і обов’язок взивати Боже милосердя у всіх випадках фізичного і морального зла та при всіх загрозах, які затемнюють майбутнє сучасного людства. Сьогодні живемо саме у такий час.

Милосердя не є однією з духовних тем, але є найважливішою.

о. Антон Конєчні