Літо… Мабуть, кожному це слово асоціюється з відпочинком, канікулами або відпусткою. Люди заздалегідь планують, як проведуть цей час. А коли літо закінчується, розповідають один одному про свої пережиття, цікаві історії, нові знайомства… Мене звати Євген Фізер, я семінарист, навчаюсь у Вищій Духовній Семінарії в Городку, Хмельницької області, а родом з м. Сваляви, Закарпатської області. Хочу поділитися, як я прожив один місяць своїх літніх канікул.
З 1 по 31 липня я перебував у спільноті Cenacolo в Словаччині. Це спільнота в Католицькій Церкві, до якої належать хлопці і дівчата, які мають проблеми з наркотиками, алкоголем або іншими залежностями, чи молоді люди, які не можуть знайти сенс життя. Засновником цієї спільноти є с. Ельвіра з Італії. Спільнота має біля 60 домів у цілому світі. Більше інформації про спільноту можна знайти на сайті www.cenacolo.org.ua
Познайомився я з Cenacolo, коли був у Меджугор’ї, там в їхньому домі ми слухали свідоцтво двох молодих хлопців. Також з о. Мироном Петенко ми їздили в Австрію і на нічліг зупинилися саме в цій спільноті. Тоді я був неймовірно вражений, як хлопці з вулиці, наркомани, які у своєму житті втратили всі цінності, можуть жити ось так. Вам цікаво, як саме? Про це я розповім далі…
Ввечері ми були на молитві Розарію, адорації, Святій Месі, а зранку поїхали. Але прихильність до цього способу життя, бажання пізнати спільноту залишилась в мені. Відтак, плануючи свої канікули, я вирішив прожити місяць в Cenacolo.
Усе розпочалося 1 липня… Коли ми з о. Мироном приїхали до місцевості в Словаччині, де знаходиться їхній дім (Kralova pri Senci), я зрозумів, що незабаром залишуся тут сам. Не встиг я випити каву (тоді я був там ще як гість), як мені дали “ангела-охоронця” (добре, що він із Польщі, і ми з ним могли спілкуватись) – і до роботи…
У той момент я ще не усвідомлював, скільки буде цієї роботи кожного дня… У той перший день ми працювали на городі, “ангел-охоронець” розповідав мені правила життя в спільноті, і так я помаленьку входив у ритм тутешнього життя. У деякі речі я взагалі не міг повірити. Ангел-охоронець був зі мною два з половиною тижні 24 години на добу. Він був зі мною всюди і завжди. Ми з ним дуже подружились (просто іншого виходу не було), постійно розмовляли (одне з правил: ніколи не можна бути самому і постійно потрібно розмовляти). Дуже часто треба було себе переконувати говорити, ділитися, чим живеш, про що думаєш. Цей момент для мене дуже важливий. Адже коли людина закривається в собі, тоді диявол має більше можливостей скерувати її до зла. Ніколи не бути самому! Цього постійно вчить спільнота. Чому хлопець починає вживати наркотики? Бо він залишився сам зі своїми проблемами. Але це не тільки наркотики, така сама ситуація з кожним людським гріхом. Хоч це і було для мене важко, але вчило слухати іншу людину і відкривати їй своє серце.
Я не буду в цій статті описувати всі правила спільноти, бо їх можна прочитати в інтернеті. Хочу розповісти тільки про ті, які мене глибоко вразили. Одне з них – вчитися працювати добре. Не будь-як, а старанно, сум-лінно, вкладаючи в будь-яку, навіть найменшу працю, всього себе. Один приклад, який я особисто досвідчив. Раз на якийсь час в спільноті робиться так звана “ревізія життя”, під час якої кожен отримує певні обов’язки. Я також отримав завдання – одне з найпростіших (принаймні, я так думав). Воно полягало у тому, щоб написати на двох аркушах, хто який обов’язок отримав (це було приблизно одне слово) і яке завдання мав виконати (наприклад, в мене було: “якнайкраще використати час, який залишився перебувати у спільноті”). У домі – близько 33 хлопців, кожен отримав обов’язок і завдання. Це все треба було написати італійською мовою. На перший погляд- нічого важкого. Я теж так думав, поки не дізнався умову: якщо зробиш одну помилку, навіть найменшу (наприклад, замість “о” напишеш “е”), то потрібно переписувати ВСЕ заново. Я писав це до першої години ночі (два аркуша), щоб не помилитись. Коли я вже був дуже злий через бажання спати і просто не розумів, чому не можна зробити навіть одну помилку, то почав говорити з одним хлопцем, який ще чомусь не спав. Він вже кілька років у спільноті. Дав мені таку відповідь: “Я у своєму житті зробив одну помилку. Після цього 12 років життя можна перекреслити”. Він говорив про наркотики. Він припустився однієї маленької помилки – взяв у руки шприц… Після його пояснення я заспокоївся і, роздумуючи над цією відповіддю, зосереджено писав далі. Те, що робиш, – роби добре. Часто у своєму житті я роблю щось, аби лише зробити і забути. Але в житті так не можна… Спільнота допомагає це зрозуміти.
Також мене зворушило, як спільнота вчить цінувати те, що маєш. Адже все є даром Божим. Як каже св. Павло: “Що маєш, чого б ти не одержав?” (І Кор 4,7). Це проявляється майже в кожному правилі, яке панує в спільноті. Для більш ясного розуміння наведу деякі приклади. Все, що тобі дали в тарілці ти повинен з’їсти. Про це я знав і раніше, але це була тільки теорія… Коли настав обід, який мені не смакував, я зрозумів, що означає це правило: їсти треба все, нічого не можна викидати, адже всі продукти харчування спільнота отримує як Боже Провидіння. Спільнота вчить: для того, щоб ти міг їсти, хтось повинен був працювати, поважай цю працю. Те саме стосується всіх матеріальних речей. Як важливо навчитися цінувати те, що маєш, а не нарікати і просити більше… Спільнота Cenacolo готує до справжнього життя, де ми, християни, повинні давати приклад.
Якщо подивитися на спільноту ззовні, то можна описати її у двох словах: “ora et labora” (“молися і працюй” – гасло св. Бенедикта). Ще хочу трохи розповісти про духовне життя у спільноті. Чи ви бачили колись групу з тридцяти трьох наркоманів і алкоголіків, які йдуть по вулиці, молячись Розарій, або які кожного дня на колінах адорують Ісуса в Пресвятих Дарах? Дехто плутає спільноту Cenacolo з реабілітаційним центром для наркоманів. Це зовсім різні речі. Тут БОГ зцілює людину. У спільноті людина шукає Бога, просить Його допомоги, бо в світі не знайшла підтримки. Я зустрів людей, які стали для мене прикладом молитви. Мене дуже вразило, коли я бачив, як хлопці о другій годині ночі встають із власної волі на поклоніння Пресвятим Дарам…
Про життя в спільноті можна писати багато, але найкраще це пережити… Для мене спільнота – це “інший світ”, де кожного дня вчаться боротися за своє життя. Я не можу сказати, що після перебування в Cenacolo я став святим. Але я побачив, над чим повинен працювати. Спільнота показала мені, як можна жити. Не випадково її називають школою життя. Дякую Богу за дар спільноти Cenacolo.
Євген Фізер
Завантажується ...