Серце батька

Кожен священик покликаний до батьківства. Має бути добрим, духовним батьком. А для цього потребує мати серце батька. Насамперед батьком має бути єпископ – як для священиків, так для всієї дієцезії. Наш єпископ Антал Майнек є батьком, бо має серце батька. Я біля нього почуваюся як син, і цілком природнім для мене є звертатися до нього “отець єпископ”. Навіть не зміг би інакше йому сказати.
У сьогоденні часто можемо почути слово “криза”. Говоримо про кризу фінансову, кризу цінностей, кризу авторитету, кризу сім’ї… Також говориться про кризу батьківства. Оскільки батько часто відсутній у сім’ї, через свою роботу, то діти виростають без батька. Він їм однозначно бракує, особливо синам. Станеться, що ті, хто залишається дома звикають до такого життя без батька. У пошуках роботи їдуть далеко, навіть у Москву, і на довший термін часу. Домашні ведуть свою систему життя, а ця система функціонує без батька. Коли ж батько приїжджає додому – це радість, але це порушує сталу систему. За короткий час батько відчуває себе чужим, непотрібним; не задіяний стає подразливим елементом. Це стається мимоволі, хоч мама і тато стараються, але в принципі ніхто з них за це не відповідає. На жаль, це одне з негативних явищ нашої прогресивної епохи.
Для дієцезії є дуже важливим, щоб отець єпископ був присутній, щоб не відлучався далеко на довгий час, але щоб був тут. Дієцезія без єпископа це те саме, що сім’я без батька. Ми мали можливість пережити таке у часи комунізму, коли церковна ієрархія була зруйнована і дієцезійна сім’я була без батька. Старші священики та вірячи могли б розказати, як дуже їм не вистачав. На щастя і слава Богу, отець єпископ Антал, постійно присутній між нами і для нас. Має хороші батьківські здібності: завжди знайде час, хоча має багато обов’язків; вміє вислухати і порадити; просто має серце люблячого батька. Думаю, що цей дар отримав від Бога для свого послання(своєї місії). Дар батьківського серця є необхідним для єпископа і для кожного священика. Важко хтось буде добрим священиком, якщо не здатен бути добрим батьком. Тому цілком не вірно, що священиками стають ті, хто не може бути батьком. Навпаки, той має йти вчитись на священика, хто є здатен бути батьком. Щоправда, мусить мати покликання. Священик є батьком у духовному сенсі, тому говоримо про духовного отця. Він через палке проповідування Євангелія дає життя багатьом духовним синам і дочкам, а потім постійно їх супроводжує любов’ю свого батьківського серця.
 “Боже, навчи мене бути батьком. Допоможи мені жити так, щоб я був для свого єпископа сином, а для своїх парафіян батьком. Дай. Щоб я був добрим сином, бо тільки так зможу бути добрим батьком. Прошу, переміни моє серце, щоб стало подібним до Твого серця; щоб було сповнене порозумінням, щоб було лагідним, привітне, милосерде і покірне.”