Новенна у Ювілейному році

Вступ

Дорогі брати і сестри! Папа Франциск проголосив Ювілейний святий рік Роком Надії. Нам, паломникам надії, цей освячуючий час дає можливість відважитися жити по-іншому, наважитися змінити своє життя, свій світогляд, світосприйняття. Маємо нагоду досягти нового бачення, навчившись вбачати можливості, а не застрягати у труднощах та своїх страхах, вчитися сприймати земне життя з перспективи, яка чекає на нас.

Уривок з папської булли    

1. «Spes non confundit» («Надія ж не засоромить») (Рим 5, 5). На знак надії апостол Павло вселяє відвагу у християнську спільноту Рима. Надія також є головним посланням майбутнього Ювілею, який за давньою традицією Папа проголошує що 25 років. Я думаю про всіх прочан надії, які прибудуть до Рима, щоб досвідчити там Святий рік, і про тих, хто, не маючи змоги прибути до міста апостолів Петра і Павла, святкуватиме його в помісних Церквах. Нехай для всіх він стане моментом живої та особистої зустрічі з Господом Ісусом, «дверима» спасіння (див. Ів 10, 7, 9), із Тим, кого Церква має місію звіщати завжди, скрізь і всім як «нашу надію» (1 Тим 1, 1).

Кожна людина має надію. У серці кожного живе надія як бажання та очікування добра, навіть якщо невідомо, що принесе прийдешній день. Непередбачуваність майбутнього, однак, породжує інколи суперечливі почуття: від довіри до страху, від спокою до зневіри, від впевненості до сумнівів. Ми часто зустрічаємо розчарованих людей, які дивляться в майбутнє зі скептицизмом і песимізмом, ніби ніщо не може принести їм щастя. Нехай же Ювілейний рік стане для всіх нагодою відродити надію. Боже слово допомагає нам віднайти причини для цього.

2. Надія народжується з любові і ґрунтується на любові, яка випливає із простромленого серця Ісуса на хресті: «Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям» (Рим 5, 10). І Його життя виявляється в нашому житті віри, яке починається із Хрещення, розвивається в послуху Божій благодаті і тому надихається надією, яку завжди оновлює та робить непохитною діяння Святого Духа.

Насправді саме Святий Дух, із Його постійною присутністю на шляху Церкви, випромінює на віруючих світло надії: Він тримає його запаленим, мов смолоскип, який ніколи не згасає, даючи підтримку та наснагу нашому життю. І справді, християнська надія не обманює і не розчаровує, бо ґрунтується на впевненості, що ніщо й ніхто ніколи не зможе відлучити нас від Божественної любові: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? […] Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8, 35.37–39). Ось чому надія ця не відступає перед труднощами: вона ґрунтується на вірі й живиться милосердям, а отже, дає змогу рухатися вперед у житті. Святий Августин із цього приводу пише: «Яким би не було життя людини, але вона не живе без цих трьох схильностей душі: вірити, сподіватися, любити».

Псалом 72.

Ти – моє все на небі, * і тут, на землі, ти – моє спасіння.

Який добрий Бог до Ізраїля, до тих, які щирі серцем!

Бо чим я володію на небі й чого, крім Тебе, я бажав на землі?

Моє серце і моє тіло виснажені, Боже мого серця; Боже, Ти моя частка навіки.

Ось загинуть ті, які віддаляються від Тебе; Ти повністю вигубив кожного, хто покинув Тебе.

Мені ж любо пристати до Бога, покласти на Господа мою надію,

звіщати всі хвали Твої при брамах дочки Сіону.

Ти – моє все на небі, * і тут, на землі, ти – моє спасіння.

Молімося

Небесний Отче, коли Франциск, наш Папа Римський, оголосив Ювілейний рік, то запросив весь християнський народ і всі народи світу ступити разом на шлях надії, в особливий спосіб у той в час, коли майбутнє непередбачуване і викликає емоції: довіру, спокій і впевненість тільки у Бозі, а водночас – страх, знеохочення і сумнів. Господи, приносимо Тобі наше життя!

Глянь, Господи, на тих, хто вирушає в дорогу з надією на краще майбутнє: на паломників, що моляться в наших церквах у цей святий рік, на туристів, які прибувають до нас, на гостей, які приїжджають до нас, а особливо на наших переслідуваних братів і сестер, які тікають від війни. Покажи нам, Господи, шлях зміцнення нашої надії, щоб ми не переймались тривогою, а стали відчутними знаками надії. Дай, щоб наші святі місця, особливо місця нашого людського служіння, для кожного стали винятковим простором прийняття та зародження надії. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Вступ

Дорогі брате і сестро! У буллі Папа Франциск звертає нашу увагу на досить особливу властивість сучасної людини, зазначаючи те, що ми нетерпеливі та поспішні один до одного та до створеного світу. У своєму повчанні Папа з мудрістю приводить нас до думки, що зі страждань ми можемо навчитися терпеливості, без якої ми є поспішними. Терпеливість, яка тримає надію живою, формує у нас новий життєвий стиль, нову мораль. Просімо сьогодні Бога, щоб з наших страждань поставала така терпеливість, яка може подолати всяку необдуманість, і необхідна для того, щоб жити розважливо й мудро; і нехай терпіння творить нас подібними до Христа.

Уривок з папської булли

Погляд святого Павла дуже реалістичний. Він знає, що життя складається з радощів і печалей, що любов зазнає випробування, коли труднощі зростають і здається, що надія руйнується перед обличчям страждань. Проте пише: «Ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію» (Рим 5, 3–4). На думку апостола, скорбота і страждання є типовим станом тих, хто проголошує Євангеліє в умовах нерозуміння та переслідування (див. 2 Кор 6, 3–10). Але в таких ситуаціях крізь темряву прозирає світло: ми бачимо, як євангелізацію підтримує сила, що випливає із хреста і воскресіння Христа. А це веде до розвитку чесноти, тісно пов’язаної з надією, – терпеливості. Ми звикли хотіти всього і негайно у світі, де поспіх став константою. Ми більше не маємо часу на зустрічі, часто навіть сім’ям важко зібратися разом і спокійно поговорити. Поспіх витіснив терпеливість, завдаючи людям великої шкоди. Гору беруть нетерплячість, нервозність, іноді безпричинна жорстокість, породжуючи незадоволення і замкнутість.

Ба більше, у добу інтернету, де замість простору та часу маємо «тут і тепер», для терпеливості нема місця. Якби ми ще могли споглядати творіння з подивуванням, то зрозуміли б, наскільки вирішальне значення має терпеливість. Чекати на зміну пір року з їхніми плодами; спостерігати за життям тварин і циклами їхнього розвитку; перейняти просте бачення святого Франциска, який у своїй «Пісні створінь», написаній рівно 800 років тому, сприймав створений світ як одну велику родину і називав сонце та місяць «братами». Відкрити для себе терпеливість дуже корисно як для нас самих, так і для інших. Святий Павло часто згадує терпеливість, щоб наголосити на важливості витривалості та довіри до того, що обіцяв нам Бог, але передовсім він твердить, що Бог довготерпеливий до нас, Він – «Бог терпеливости й утіхи» (Рим 15, 5). Терпеливість, яка також є плодом Святого Духа, підтримує надію і зміцнює її як чесноту та спосіб життя. Тому навчімося часто просити благодаті терпеливості, яка є дочкою надії і водночас підтримує її.

Псалом 50

Створи в мені, Боже, чисте серце і віднови праведного духа в моєму нутрі.

    Помилуй мене, Боже, з великої милості Своєї,
    і через велике Своє милосердя очисти беззаконня моє.

Особливо обмий мене від мого беззаконня і очисти мене від мого гріха.

    Бо я знаю своє беззаконня, і мій гріх постійно переді мною.

Проти Тебе єдиного я згрішив і вчинив негідне перед Тобою, щоби Ти виявився праведним у Своїх словах, і переміг, коли судитимешся.

    Я ж народився в беззаконнях, – у гріхах моя мати мене зачала.

Ти ж, однак, полюбив правду й об’явив мені приховані й таємничі глибини Своєї мудрості.

    Відверни Своє обличчя від моїх гріхів і зітри всі мої беззаконня.

Створи в мені, Боже, чисте серце і віднови праведного духа в моєму нутрі.

    Не відкинь мене від Свого обличчя і не забери від мене Свого Святого Духа.

Поверни мені радість Свого спасіння і зміцни мене Духом могутнім.

Створи в мені, Боже, чисте серце і віднови праведного духа в моєму нутрі.

Молімося

Господи Ісусе, дякуємо Тобі, що приніс нам добру новину про Боже царство. З тих пір, як гріх заволодів світом, у серцях людей бракує справжнього щастя. Дякуємо, що повертаєш нас до джерела та мети нашого життя. Дякуємо, що показуєш нам, що таке справжнє щастя. Не влада, не слава і не багатство приносять щастя, а чисте серце, милосердя, лагідність, перенесені за справедливість утиски, перенесені за Твоє Ім’я страждання. Господи, дай усім нам силу шукати щастя дорогою Твоїх заповідей і дай нам витривалості іти з Тобою дорогою, якій не бракує страждань, але яка єдина веде до життя, до повного, нескінченного щастя.

Отче! Ісус Христос застерігає нас, щоб наше слово було «так-так, ні-ні». Чого так бракує у нашому світі, так це прямолінійної мови. Дякуємо Тобі за те, що словами Твого Сина Ісуса навчаєш нас дбати про чесність нашого життя. Ісус прийшов не скасувати закон, а виконати його. Дякуємо, що Господь попереджає нас про чистоту серця: що важать не тільки вчинки, але й думки та наміри серця. Дай нам, Боже, чисте серце, дай нам готовності волі, щоб ми завжди виконували закон, даний Тобою. Твій закон – не правило, існуюче задля самого себе, але служить життю. Дякуємо, що Твій Син розпочав нову еру в цьому світі. Якби ж тільки ця нова ера – чистіша і правдивіша за стару – була присутня в нашому житті! Утримуй нас від усякої злості, ненависті, злоби… Дай, щоб наші бажання були чистими, дай, щоб ми могли жити поруч і один для одного на цьому світі, як справжні брати. Господи, нехай допоможе нам заступництво Пресвятої Богородиці, милосердної покровительки українського народу!

Вступ

Дорогі брати і сестри! Святий рік через відкриті у Ватикані Святі Двері запрошує нас усвідомлено переступити через брами власного храму, не лише символічно, але по-справжньому перейти із зовнішнього світу у внутрішній, святий простір. Присвяти один день цієї новенни тому, щоб просто увійти через головний вхід костелу, але не шаблонно, за звичкою, коли поспішаємо на Месу. Після того, як символічно переступиш поріг храму зі стрункою поставою, з поглядом, спрямованим на табернакулюм, зупинись біля входу, і тоді – принаймні духом – підніми руки у формі чаші до неба, глибоко вдихни і впусти Бога до себе. Промов: «Прославлятиму Тебе, Господи, від усього мого серця, співатиму Тобі перед ангелами, бо Ти вислухав слова моїх уст» (Псалом 137).

Акцент ставиться на перехід. І щоб наш перехід «звідси» «туди» був справжнім переходом, щоб з нами могли статися справжні хороші переміни, повтори цю послідовність рухів або у себе в кімнаті, або в церкві. Спитай себе: що ці двері означають для мене? Які євангельські уривки пригадуються? Що привертає твою увагу у церкві? Про що це тобі говорить? Коли глянеш на чудові арки і споглядатимеш балки, що підтримують стелю, то запитай себе: що тримає мене, на кого можу покласти свої тягарі? Дивлячись на стовпи, що впевнено простираються у височінь, запитай, чи можу я піднятися над турботами повсякденності, чи ще маю глибину, яку не приховав намул прожитих років?

Браття! У ці дні багато думаймо про те, яких змін та переходів ми потребуємо.

Уривок з папської булли

Святий 2025 рік – продовження попередніх благодатних подій. Під час останнього Звичайного ювілею було перейдено поріг двотисячоліття народження Ісуса Христа. Відтак, 13 березня 2015 року я проголосив Надзвичайний ювілей із метою виявити і дати можливість людям зустрітися з «Обличчям Милосердя» Бога, яке є найголовнішим звіщенням Євангелія для кожної людини в кожну епоху. Настав час нового Ювілею, коли ми знову широко відчиняємо Святі двері, щоб запропонувати живе досвідчення Божої любові, яка будить у серці достеменну надію на спасіння у Христі. Водночас цей Святий рік вкаже шлях до іншої фундаментальної річниці для всіх християн: у 2033 році виповниться дві тисячі років відкуплення, здійсненого через страсті, смерть і воскресіння Господа Ісуса. Так, ми стоїмо на шляху, що складається з великих етапів, на яких Божа благодать веде і супроводжує людей, що крокують, старанні у вірі, працьовиті в милосерді й наполегливі в надії (див. 1 Сол 1, 3).

Нехай світло християнської надії досягне всіх людей, як послання Божої любові до кожного! І нехай Церква буде вірним свідком цієї звістки по всьому світу!

Псалом 90

Ти будеш у безпеці під Його крилами: Його правда,
наче щит, оточить тебе звідусіль.

Хто живе під захистом Всевишнього, той перебуватиме під покровом Бога небесного.

    Він скаже Господу: Ти – мій помічник, мій притулок, мій Бог.

Я на Нього покладатиму надію, бо Він визволить мене від пастки мисливців і від тривожної справи.

    Своїми плечима Він закриє тебе, – ти будеш у безпеці під Його крилами:
    Його правда, наче щит, оточить тебе звідусіль.

    Ти не злякаєшся нічного страхіття, ні стріли, що летить удень,

ні того, що підкрадається в темряві, ні напасті чи злого духа, який приходить опівдні.

    Адже Ти, Господи, моя надія. Всевишнього зробив ти своїм пристановищем.

На тебе не найде зло, і лихоліття не наблизиться до твого поселення.

    Адже Своїм ангелам накаже про тебе, щоби берегли тебе на всіх дорогах твоїх.

Ти будеш у безпеці під Його крилами: Його правда,
наче щит, оточить тебе звідусіль.

Молімося

Небесний Отче, цей звичайний Ювілейний рік Папа Франциск розпочав відкриттям Святих Дверей базиліки Святого Петра. Відкриття величної брами базиліки є тим прекрасним символом переходу і входу у святий Ювілейний рік, який заслуговує на нашу особливу увагу. У ці дні благодатної новенни сподіваємося, що Ювілейний рік стане початком нашого оновлення. Особливо просимо визволення від влади зовнішніх сил, які загрожують нам. Нехай нарешті між нами запанує любов і мир! Зішли Свого Святого Духа, і все оживе, і Ти оновиш лице Землі!

Господи, ми схильні вірити у те, що наше життя – в руках наших кривдників, агресорів, ворогів, які нам загрожують. Дай, щоб ми не потрапили в пастку цієї хибної думки; у Твоїх руках усі, також і ті, хто посягає на наше життя. Нехай прийдешній час стане для нас справжнім переходом від смерті до життя, таким як Пасха. Відчуймо всю повноту пасхальної таємниці: веди нас зі страждань до смерті, зі смерті до воскресіння і від воскресіння до життя! Нехай у цій дорозі нас супроводжує Пресвята Богородиця, Цариця миру.

Вступ

Дорогі браття! Перед тим, як відкрити Ювілейний Святий рік у соборі Святого Петра в Римі, папа Франциск прагнув звернутись до народів світу у листі, і промовив до нас через буллу, якій дав ім’я «Spes Non Confudit», тобто «Надія не засоромить». Повчання доброго Папи багато людей почули і втілили в життя те, на що він звертає увагу чи застерігає. Якщо тебе торкнули його слова, то відкрий серце на заклик Папи до миру, адже, згідно з його повчанням, перша ознака надії для світу, який потонув у трагедії війни, – це мир. У благодатні дні цієї новенни багато розмірковуй про мир, запитай себе, у чому твоя відповідальність у творенні миру і як в особистому житті, і як члена суспільства?

Уривок з папської булли

Перший знак надії має перетворитися на мир для світу, який знову занурюється у трагедію війни. Забувши трагедії минулого, людство переживає нове важке випробування, у якому так багато народів пригноблені жорстокістю насильства. Чого ще бракує цим народам, чого вони ще не зазнали? Як так сталося, що їхній відчайдушний крик про допомогу не спонукає лідерів держав до бажання покласти край численним регіональним конфліктам, у результаті усвідомлення наслідків, які можуть виникнути на всесвітньому рівні? Може ми забагато хочемо, коли мріємо про те, щоби зброя замовкла і перестала нести руйнування та смерть? Ювілей має нагадати нам, що ті, хто стануть «миротворцями, синами Божими назвуться» (Мт 5, 9).

Дивитися в майбутнє з надією також означає мати погляд на життя, сповнений ентузіазму, який можна передати іншим. На жаль, мусимо констатувати, що в багатьох ситуаціях такого погляду бракує. Перший наслідок цього – втрата бажання передавати життя далі. Через шалений темп життя, страхи перед майбутнім, брак гарантій зайнятості та належного соціального захисту, а також з огляду на соціальні моделі, у яких порядок денний диктує гонитва за прибутком, а не плеканням стосунків, ми є свідками тривожного зниження народжуваності в багатьох країнах.

Готовність до життя, у якому є відповідальне материнство і батьківство, – це проєкт, що його Творець вписав у серця та тіла чоловіків і жінок, місія, яку Господь покладає на подружжя та їхню любов. Украй важливо, щоб, окрім законодавчого зобов’язання держав, не бракувало переконливої підтримки віруючих громад і всього громадянського суспільства в усіх її складових, адже бажання молодих людей народжувати нових синів і дочок, як плід їхньої любові, дає кожному суспільству майбутнє і є питанням надії – воно залежить від надії і породжує надію.

Тому християнська спільнота може бути неперевершеною в підтримці необхідності соціального єднання заради надії, яке має бути інклюзивним, а не ідеологічним, і працювати для майбутнього, позначеного усмішками багатьох хлопчиків та дівчаток, які мають заповнити занадто численні порожні колиски в багатьох частинах світу.
Але насправді всі повинні повернути собі радість життя, бо людина, створена на образ і подобу Божу (див. Бут 1, 26), не може задовольнятися виживанням чи животінням, пристосовуватися до сьогодення, дозволяючи собі задовольнятися лише матеріальними речами. Це замикає людину в індивідуалізмі і роз’їдає надію, породжуючи смуток, який таїться в серці, роблячи людину уїдливою й нетерпимою.

Псалом 33

Мир залишаю вам, * Мій мир Я даю вам.

Величатиму Господа повсякчас, – хвала Його постійно на моїх устах.

      Господом буде хвалитися моя душа. Хай почують лагідні й розвеселяться.

Підійдіть до Нього і просвітіться, і ваші обличчя не будуть засоромлені.

      Господній ангел отабориться навкруги тих, які бояться Його, – і визволить їх.

Прийдіть, діти, послухайте мене, і навчу вас Господнього страху:

      Хто та людина, яка бажає жити, якій любо бачити добрі дні?

Тож утримай свій язик від зла і свої уста, щоб не говорили лукаве.

      Відвернися від зла і роби добро, шукай миру і постійно прямуй до нього.

Мир залишаю вам, * Мій мир Я даю вам.

Молімося

Отче, Джерело Миру, мрія, щоб замовкнула зброя і ракети масового знищення не спричиняли більше руйнувань та смерті, часто здається надто сміливою. Шукаючи Твого погляду, стаємо перед Твоїм батьківським обличчям і запитуємо тебе: як це можливо, що відчайдушні крики народів про допомогу не спонукають політичних лідерів до співчуття, а ворогуючі сторони країн – до розсудливості покласти край збройним конфліктам, бачачи численно завдані болі та безнадійність, безперспективність і страх за майбутнє підростаючих поколінь? Звідки вони черпатимуть надію на те, що є сенс передати життя далі?

Всемогутній Отче, просимо Тебе, дай, щоб на нашій землі панувала справедливість, щоб Твій народ міг насолоджуватися спокоєм миру. Нехай Твоє царство прийде до усіх народів, щоб всі люди отримали спасіння. Царе миру, вилий Свого Духа на тих, хто керує народами, щоб вони звернули свій погляд на бідних і нужденних, адже саме вони відчувають найчастіше, що в них забрали майбутнє, і змушені підростати без перспектив. Дай нам бути творцями миру там, де живемо. Дай, щоб ми вірили словам Ісуса, словам, які ми почули від Нього в Заповідях блаженства: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть». Нехай Мати Народів, яка своїм материнським покровом вкриває дітей усіх народів, супроводжує нас у цій дорозі та допомагає своїм благословенним заступництвом – і тут, на Закарпатті!

Bступ

Дорогі браття! У п’ятий день новенни звернімо увагу на найважливіше послання Папи Франциска: будьмо відчутними знаками надії. Це покликання не є завжди легким: бути знаком надії. Ті, у кому цей Богом даний дар є живим, можуть бути знаками надії для інших. Роздумуймо над словами нашого доброго Папи і шукаймо способи бути знаками надії в нашому суспільстві.

Уривок з папської булли

У Ювілейний рік ми будемо покликані стати відчутними знаками надії для багатьох братів і сестер, які живуть у скрутних умовах. Я думаю про ув’язнених, які, позбавлені волі, щодня, крім суворості ув’язнення, відчувають емоційну порожнечу, страждають від накладених на них обмежень і, в багатьох випадках, зазнають неповаги. […] Хворим треба давати знаки надії як вдома, так і в лікарні. Нехай їхні страждання знаходять полегшення у близькості людей, які їх відвідують, і в любові, яку вони отримують. Діла милосердя – це також діла надії, які пробуджують у серцях почуття вдячності. І вдячність ця нехай досягне всіх медичних працівників, які в нерідко складних умовах здійснюють свою місію, дбайливо піклуючись про хворих і немічних. Не повинно бракувати інклюзивної уваги до тих, хто, перебуваючи в особливо складних життєвих умовах, відчуває власну слабкість, особливо якщо вони страждають від патологій чи інвалідності, які значно обмежують їх особисту автономію.

Знаків надії потребують і ті, хто її уособлює, – молодь. Молоді люди на жаль часто бачать, як руйнуються їхні мрії. Ми не повинні їх розчарувати – майбуття ґрунтується на їхньому ентузіазмі. Приємно бачити, як вони вивільняють свою енергію, наприклад, коли, закотивши рукави, добровільно беруть на себе зобов’язання в ситуаціях стихійних лих і соціального сум’яття. Але сумно бачити молодих людей, позбавлених надії; водночас, коли майбутнє невизначене і несприйнятливе до мрій, коли навчання не дає перспектив, а відсутність роботи або достатньо стабільного заняття знеохочує, сьогодення неминуче проживатиметься в меланхолії та нудьзі. Ілюзія, яку дають наркотики, ризик переступу і гонитва за ефемерним більше, ніж в інших, породжують у них сум’яття та приховують красу та сенс життя, кидаючи їх у темні провалля і штовхаючи на саморуйнівні вчинки. Тому нехай Ювілей стане для Церкви нагодою простягнути їм руку: з новим запалом дбаймо про дітей, студентів, заручені пари, про молоде покоління! Будьмо ближчими до молоді, адже це радість і надія Церкви та світу!

Гімн любові (1Кор 13)

Якщо не маю любові, * то жодної користі не матиму

Коли я говорю людськими й ангельськими мовами, але любові не маю, то став я дзвінкою міддю або гучним кимвалом.

      І коли я роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення, але любові не маю, то жодної користі не матиму.

Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться,

      не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого,

не радіє з несправедливості, а радіє з істини;

      усе переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить.

Любов ніколи не минає. Хоч існують пророцтва, та припиняться; хоч є мови, та замовкнуть; хоч є знання, та зникне.

      Адже ми знаємо частково й пророкуємо частково.

Коли ж настане досконале, [тоді] припиниться часткове.

      Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям до обличчя. Тепер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний.

      Тепер залишаються ці три: віра, надія, любов; та найбільша з них – любов.

Якщо не маю любові, то жодної користі не матиму

Молімося

Господи, Боже наш, Ти велиш сонцю сходити над усіма людьми, даєш плідний дощ однаково і добрим, і лихим, даєш можливість усім обирати між добром і злом. Євангеліє Твого Сина, Ісуса Христа, вчить нас, щоб ми відкинули всю ненависть і були досконалими/святими, як Ти, наш Небесний Батько, досконалий. Дай усім нам відкрите серце, щоб ми прийняли добру новину про твоє Царство, Євангеліє царства, в якому немає місця ненависті. Дай усім нам сили, щоб ми могли своїми вчинками жити згідно з євангельським ідеалом, який вчить любити ближніх так, як ми любимо самих себе. Дай, щоб ми не тільки слухали Твоє Слово, але й виконували його, щоб ми стали тими, хто зупинить поступ ненависті, і житиме у братерській любові з усіма людьми. Господи, зроби нас знаряддям Твого миру!

Нехай допоможе нам заступництво Пресвятої Богородиці, милосердної покровительки українського народу!

Вступ

Дорогі браття! У своїй буллі «Spes non confundit» Папа Франциск нагадує нам, що наші християнські предки провели перший великий Вселенський собор – Нікейський – 1700 років тому. У той час часто проводилися собори, метою яких було збереження єдності Церкви. Релігійні дебати точилися навколо божественності Ісуса Христа та Його єдності з Отцем. На соборі, скликаному імператором Костянтином у 325 році, було прийнято віровчення, яке сповідують християнські громади і нині. У цьому символі віри брати і сестри, які належать до різних спільнот Христової Церкви, разом свідчать про Триєдиного Бога.

Уривок з папської булли

1. Повторюючи давні слова пророків, Ювілей нагадує нам, що земні блага призначені не лише для привілейованих, а для всіх людей. Ті, що володіють багатством, повинні бути щедрими, вміти розпізнати обличчя своїх братів і сестер у потребі. Я думаю, зокрема, про тих, кому бракує води та їжі: голод – це ганебна виразка на тілі нашого людства, яка спонукає кожного пробудити своє сумління. Якщо ми справді хочемо прокласти шлях до миру в усьому світі, візьмім на себе зобов’язання усунути першопричини несправедливості, скасувати несправедливі та неплатоспроможні борги і нагодувати голодних.

2. На прийдешній Ювілейний рік припадає дуже важлива для всіх християн річниця. Виповниться 1700 років від часу святкування першого великого Вселенського Собору, Нікейського Собору. Варто пам’ятати, що ще з апостольських часів пастирі неодноразово збиралися разом, щоби вирішувати доктринальні питання та дисциплінарні справи. У перші століття віри Синоди часто відбувалися як на християнському Сході, так і на Заході, що показує, яким важливим було збереження єдності Божого люду та вірне проголошення Євангелія. Ювілейний рік може стати важливою нагодою для конкретизації цієї синодальної форми, яку християнська спільнота сьогодні сприймає як дедалі необхідніший вираз для кращої відповіді на нагальну потребу євангелізації: всі охрещені, кожен із яких має власну харизму та власне служіння, співвідповідальні за те, щоб численні знаки надії свідчили про Божу присутність у світі.

 Нікейський Собор – важлива віха в історії Церкви. Річниця його проведення запрошує християн об’єднатися у прославленні та подяці Пресвятій Тройці і, зокрема, Ісусу Христу, Синові Божому, «єдиносущному з Отцем», який об’явив нам цю таємницю любові. Але Нікея також є закликом до всіх Церков і церковних спільнот далі йти шляхом до видимої єдності, не втомлюючись шукати належні форми, які б повністю відповідали молитві Ісуса: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йо 17, 21).

Псалом 55

Благословення і хвала * Пресвятій Тройці, єдиному Богу!

Помилуй мене, Господи, бо по мені пройшлася людина,
весь день гнітила мене, ворогувала зі мною.

    Мої вороги весь день нападали на мене з погордою,
    адже безліч тих, які нападають на мене від світанку.

Вдень [не] буду боятися, бо на Тебе покладаю надію.

    Перед Богом увесь день віддаватиму хвалу своїми словами.

На Бога покладаю надію. Не матиму страху, бо що заподіє мені людина?

    Того дня, коли я закличу до Тебе, мої вороги втечуть геть.
    Ось пізнав я, що Ти – мій Бог.

Перед Богом віддаватиму хвалу Слову, у Господі віддаватиму хвалу Слову.

    На Бога я покладаю надію, тож не буду боятися! Що заподіє мені людина?

Адже Ти визволив мою душу від смерті, а мої ноги
– від спотикання, щоб я у світлі живих був Богові до вподоби.

Благословення і хвала * Пресвятій Тройці, єдиному Богу!

Молімося

Господи, Боже наш, Ти приготував ювілейний рік для Твого християнського народу, для всіх послідовників Христа з різних спільнот. У Символі віри Вселенської Церкви – нашому Кредо – ми сповідуємо віру в Триєдиного Бога, яка є спільною вірою для всіх християнських спільнот. Благословенним є пізнати, Господи, що в центрі нашої віри стоїть Особа Бога і Його конкретна діяльність. Господи, Ми величаємо і прославляємо не наші людські діяння, а Твої великі дії, які виявляють нам Твою любов і спасіння. Господи, Ти закликаєш нас, Твій народ, який хоче бути вірним Тобі і любить Тебе, до спільноти. Цей святий рік, ця 1700-та річниця є для нас роком надії. Ми покладаємо нашу надію на Тебе, бо Ти є тією силою, яка тримає наше життя. Ти не відпустиш наших рук навіть у хвилину сумніву, але збережеш наші життя.

Нехай допоможе нам заступництво Пресвятої Богородиці, милосердної покровительки українського народу!

Вступ

Дорогі брати і сестри, в Ювілейному Святому році, проголошеному Папою Франциском, Богом дана надія є центром нашої уваги. Ми наполегливо запрошені запитати себе та один одного, чи маємо ми в нашому тимчасовому земному житті мрії, плани, бажання та надії, що виходять за межі земного життя? Ця надія, згадана у вченні нашого доброго Папи, дає нам можливість розширити наше земне життя до обрію вічності. У чудовій духовній мандрівці цієї новенни ми ставимо собі та один одному питання: чи серед численних цілей ми маємо ту ціль, яка перевершує усякі уявлення, щоб сповнилась обітниця «чого око не бачило й вухо не чуло»? Чи допомагають нам довіра до обітниці нашого Господа Ісуса і надія подолати сумнів і страх, які забирають у нас дану Богом надію?

Уривок з папської булли

Апостол Павло закликає нас бути «веселими в надії, в горі терпеливими, в молитві витривалими» (Рим 12, 12). Так, нам потрібно «збагатились у надії» (див. Рим 15, 13), щоб нести вірогідне і привабливе свідчення віри та любові, які ми носимо в наших серцях; щоби віра була радісною, а милосердя — сповненим запалу; щоб кожен міг подарувати навіть просто усмішку, жест дружби, братерський погляд, щиро вислухати, надати безоплатну послугу, знаючи, що в Ісусовому Дусі це може стати плідним насінням надії для тих, хто його отримає. Але що є основою нашої надії? Щоб це зрозуміти, корисно зупинитися на причинах нашої надії (див. 1 Пт 3, 15).

«Вірую у вічне життя» – так проголошує наша віра, і християнська надія знаходить у цих словах фундаментальну опору. Вона є, власне кажучи, «Божою чеснотою, через яку ми прагнемо … нашого щастя – Царства Небесного». Другий Ватиканський Вселенський Собор стверджує: «За відсутності Божої основи й надії на вічне життя гідність людини порушується, як сьогодні це часто буває, а загадки життя і смерті, провини і страждання залишаються без вирішення, тож люди нерідко впадають у зневіру». Ми ж, завдяки надії, у якій були спасенні, дивлячись на плин часу, маємо певність, що історія людства і кожного з нас не прямує до сліпої плями чи темної безодні, але спрямована до зустрічі з Господом слави. Тож живімо в очікуванні Його Пришестя і в надії жити в Ньому вічно. Саме в цьому дусі повторюємо зворушливий заклик перших християн, яким закінчується Святе Письмо: «О, прийди, Господи Ісусе!» (Од 22, 20).

Ісус померлий і воскреслий – це серце нашої віри. Святий Павло, виклавши цей зміст кількома словами, використовуючи лише чотири дієслова, передає нам «серцевину» нашої надії: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що зявився Кифі, потім дванадцятьом» (1 Кор 15, 3–5). Христос помер, був похований, воскрес, з’явився. Заради нас Він пройшов через драму смерті. Любов Отця воскресила Його в силі Духа, зробивши Його людськість первістком вічності для нашого спасіння. Християнська надія полягає саме в цьому: перед обличчям смерті, де, як здається, все закінчується, ми отримуємо впевненість, що завдяки Христові, Його благодаті, переданій нам у Хрещенні, «життя не відбирається, але преображається» назавжди. Адже у Хрещенні, поховані разом із Христом, ми отримуємо в Ньому воскреслому дар нового життя, який руйнує стіну смерті, роблячи її переходом до вічності.

І якщо перед обличчям смерті, болючої розлуки, яка змушує покинути наших найдорожчих, ніяка риторика не допускається, то Ювілей дасть нам змогу з величезною вдячністю наново відкрити для себе дар нового життя, який ми одержали у Хрещенні і який здатний преобразити цю драму.

Псалом 27

Щасливий той, хто живе в Господі * і довіряє Йому!

Господь – моє світло і моє спасіння. Кого мені боятись?
Господь – захисник мого життя. Кого маю лякатись?

    Коли підуть на мене злочинці, аби пожерти моє тіло,
    то мої переслідувачі й вороги спотикнуться й попадають.

Хоча би взяв мене в облогу ворожий табір, моє серце не злякається.
    Навіть якщо підуть проти мене війною, то й тоді я не втрачатиму надії.

Одного прошу я в Господа, й одного прагну, аби протягом усього мого життя я міг перебувати у Господньому Домі, – оглядати Господню красу і віддаватись роздумам у Його Храмі.

    Почуй, Господи, мій голос, коли я волатиму,
    помилуй мене і дай мені відповідь.

Під Твоїм натхненням моє серце почуло: Шукайте Мого обличчя.
Тому я, Господи, справді шукатиму Твого обличчя!

    Я ж сподіваюсь побачити Господні блага на землі живих.

Тож надійся на Господа! Будь мужнім і нехай зміцняється серце твоє!
Покладайся на Господа!

Щасливий той, хто живе в Господі * і довіряє Йому!

Молімося

Небесний Отче, ми, Твої діти багатьох національностей та різних конфесій, тут, на Закарпатті, у цьому Ювілейному році надії з вдячним серцем схиляємося перед Тобою, і дякуємо, що нас єднає не тільки доля, але й єдність віри. Як діти єдиного Отця, просимо від Тебе сповнення нашої надії на те, що досягнемо твого царства, в якому перебуватимемо з Тобою у повній єдності. Сповідуємо, що як добрий Отець, Ти не даси загинути нашому народу. Господи наш, Тобі віддаємо наше життя!

Згадай, Господи, тих, що живуть у розпачі й безнадії, кого мучить страх і тривога смерті. Вони особливо потребують міцного якоря надії. О, якби тільки вони змогли обрати надію з такою довірою, яка була у твоєї улюбленої Матері! Нехай вони знайдуть притулок у Христі, тримаються надії – надійного якоря – і черпають з неї. Через нашого Господа Ісуса Христа, який живе і царює навіки вічні. Амінь.

Вступ

Дорогі браття! Папа Франциск у 22 розділі булли „Spes non confundit” звертає нашу увагу на особливий вимір наших стосунків із Богом-Творцем, а саме: на Божий суд. Він формулює це, як «інша реальність». Якщо тільки можливо, нехай кожен здійснить паломництво до Риму або хоча б подивиться на фрески Сикстинської капели через Інтернет, щоб відчути величність і страх, які автор цих творів – Мікеланджело – прагнув викликати у глядачеві. На чому ґрунтується Божий суд? Суд Бога, який любить людину. Чи сумісні суд і любов, чи можуть вони існувати разом? Маємо розуміти: суд нашого Бога походить з Його безмежної любові.

Уривок з папської булли

Інше явище, пов’язане з вічним життям, – це Божий Суд, як наприкінці нашого існування, так і в кінці часів. Мистецтво часто намагалося зобразити його (згадаймо хоча б шедевр Мікеланджело в Сикстинській капелі), приймаючи богословську концепцію часу і передаючи глядачеві почуття благоговіння. Слушно дуже свідомо й серйозно готуватися до моменту, який підсумовує існування, але водночас ми завжди повинні робити це у вимірі надії, богословської чесноти, яка підтримує життя і дає змогу нам не впадати у страх. Суд Бога, який є любов (див. 1 Йо 4, 8.16), може ґрунтуватися лише на любові, особливо на тому, наскільки ми виявляємо чи не виявляємо її щодо найбільш потребуючих, у яких присутній сам Суддя, Христос (див. Мт 25, 31–46).

Як писав Бенедикт XVI, «в момент Суду ми відчуваємо і вітаємо цю перемогу його любові над усім злом у світі і в нас самих. Біль любові стає нашим спасінням і нашою радістю» Отже, Суд стосується спасіння, на яке ми сподіваємося і яке Ісус здобув для нас своїми смертю та воскресінням. Тому він має відкрити нас до остаточної зустрічі з Ним.
І оскільки в цьому контексті не можна думати, що вчинене зло залишається прихованим, його варто очистити, щоб дати змогу нам остаточно ввійти в Божу любов. У цьому сенсі розуміється необхідність молитви за тих, хто завершив свій земний шлях, солідарності в молитовному заступництві, що знаходить свою дієвість у сопричасті святих, у спільному зв’язку, який об’єднує нас у Христі, що є первістком створеного світу. Так, Ювілейне відпущення гріхів, через молитву, призначене в особливий спосіб для тих, хто відійшов перед нами, щоби вони могли одержати повне милосердя.

Псалом 1

Блаженна людина, що ходить Господніми шляхами.

Блаженний чоловік, який не бере участі у раді нечестивих,
не стає на дорогу грішників і не сидить у зборищі кепкунів,

    але він насолоджується Господнім Законом,
    і над Його Законом він роздумує вдень і вночі.

Він буде, як дерево, посаджене біля потоків води, яке приносить свій плід у належну пору і листя якого не в’яне. В усьому, що тільки він робить, матиме успіх.

    Не так з нечестивими, – вони наче полова, яку розносить вітер.

Тому-то й не встоять (не виправдаються ) нечестиві на суді,
ані грішники на зібранні праведних.

    Адже Господь дбає про дорогу праведних, а дорога нечестивих – загибель.

Блаженна людина, що ходить Господніми шляхами.

Молімося

Дякуємо Тобі, Боже, що укріпляєш нас, боязких і несміливих людей. Дякуємо, що і сьогодні промовляєш до нас: не бійтеся! Адже у нас так багато приводів для хвилювання: життя крихке, на нас тиснуть з усіх боків, часто здається, що ми пропали. Відчуваємо небезпеку як народ, як нація, відчуваємо небезпеку для сім’ї та й окремо, в індивідуальному житті. Навчи нас єднатися: тримати один одного за руки, Господи!

Господи, Ти – Бог життя. Дякуємо, що через Ісуса Христа відкриваєш нам очі, щоб ми були зрячими. Так багато речей може засліпити нас: блиск тимчасових насолод, світло порожніх, ілюзорних благ. Дай, щоб у Твоєму Синові Ісусі Христі ми побачили правдиве світло, Світло світу. Адже Він хоче вивести всіх людей із темряви до світла життя. Наше бачення часто затьмарене нашим егоїзмом, нашими амбіціями, нашою зарозумілістю: дай, щоб ми бачили ясно і не плутали фальшиве зі справжнім, потворне з прекрасним, погане з добрим. Зроби нас, Боже наш, правдивими людьми, провадженими світлом віри на правильний шлях. Дай кожній людині благодать зустріти Христа, правдиве Світло, Який є Дорогою, Правдою і Життям для всіх нас, Який не хоче нас осудити, але хоче спасти.

Нехай допоможе нам у цьому заступництво Пресвятої Богородиці!

Вступ

Дорогі брати і сестри, коли наш Папа Франциск оголосив Святий рік для народів світу, він пригадав гарне вчення про звичаї Ювілейного року, коли, згідно із законом Мойсея, кожен п’ятдесятий рік у житті вибраного народу був часом для звільнення від великих боргів. Це практично означало звільнення від облікованих, реєстрованих боргів. Це нечувано великий визвольний вчинок, який уможливлює людині звільнення і новий початок. Папа Франциск пов’язав цей ювілейний звичай із відпущенням гріхів, тобто прощенням, і бажає, щоб Божий паломницький народ не зрікався таїнства зцілення та радості, тобто Сповіді, але наново відкрив її святість і красу.

Уривок з папської булли

Відпущення гріхів, по суті, дає нам змогу зрозуміти, наскільки безмежне Боже милосердя. Не випадково в античності термін «милосердя» (misericordia) був взаємозамінним із терміном «відпуст» (indulgentia), бо покликаний виражати повноту Божого прощення, яке не знає меж.

Таїнство Покаяння запевняє нас, що Бог прощає наші гріхи. Згадуються слова псалма, сповнені потіхи: «Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги. Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою та милосердям. […] Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий. […] Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив Він нам. Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться. Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас злочинства наші» (Пс 103,3-4.8.10-12). Таїнство Покаяння – це не тільки прекрасна духовна нагода, а й вирішальний, важливий і необхідний крок на шляху віри кожної людини. У ньому ми дозволяємо Господу знищити наші гріхи, відновити наші серця, підняти нас і обійняти, відкрити нам своє лагідне й милосердне обличчя. Бо немає кращого способу пізнати Бога, ніж дозволити Йому примирити себе з Ним (див. 2 Кор 5, 20), досвідчуючи Його прощення. Тож не відмовляймося від Сповіді, а відкриймо для себе наново красу таїнства зцілення і радості, красу прощення гріхів!

Однак, як ми знаємо з особистого досвіду, гріх «залишає свій слід», він приносить зі собою наслідки: не тільки зовнішні, як наслідки вчиненого зла, а й внутрішні, оскільки «будь-який гріх, навіть легкий, викликає нездорове прив’язання до творінь, яке потребує очищення, чи тут, на землі, чи після смерті у стані, який називається Чистилищем». Отже, у нашому слабкому і схильному до зла людському єстві залишаються «рештки гріха». Їх усуває відпущення гріхів, і воно завжди здійснюється благодаттю Христа, який, як писав святий Павло VI, є «нашою „індульгенцією“».

Псалом 103

Славитиму милосердну доброту Господа * і благословлятиму його повіки.

Благослови, душе моя, Господа і все моє єство, – святе Ім’я Його!

    Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх Його благодійств.

Він прощає всі провини твої, зціляє всі твої хвороби.

    Він рятує твоє життя від могили, – коронує тебе милосердям і щедротами.

Співчутливий і милостивий Господь, довготерпеливий і сповнений доброти.

    Він не чинить нам відповідно з нашими гріхами, – не відплачує нам за нашими провинами.

    Як далеко є схід від заходу, так віддалив Він від нас наші беззаконня.

Як батько любить дітей, так Господь виявляє милість до тих, котрі Його бояться.

Славитиму милосердну доброту Господа * і благословлятиму його повіки.

Молімося

Небесний Отче, в Ювілейному році надії, у ці дні новенни, прагнучи очистити серце і душу, звертаємось до тебе з визнанням своєї провини. Визнаємо, що наше серце не належить неподільно тільки Тобі. Слова блудного сина – це наші слова: «Я не гідний зватися Твоїм сином», бо ми не могли любити ближнього так, як Ти. Ми з покаянням визнаємо, що ми слабкі, знеможені, пошарпані, бо багато разів слухали Твоє слово, але не виконували його. Помилуй нас і навчи нас щирого послуху, щоб ми охоче чинили Твою волю. Ми жаліємо, що зловживали твоєю ласкою: нехтували твоїм закликом і не слідували за твоїм словом. Зціли нас своїм словом: зроби наші вуха чуючими, а серця – слухняними, заради Господа Ісуса Христа. Ти знаєш, скільки болю та смутку ми завдали своїми гріхами собі та нашим ближнім, а особливо твоєму батьківському серцю.

«Створи в мені, Боже, чисте серце і віднови праведного духа в моєму нутрі.  Поверни мені радість Свого спасіння і зміцни мене Духом могутнім» (Псалом 50). Отче наш Небесний! Змилуйся над нами, онови і виховай нас своєю любов’ю, щоб ми були справжніми Твоїми дітьми, – просимо через Господа Ісуса Христа. Амінь.

Згадай, Господи, тих, хто схиляє коліна перед Твоїм милосердям у сповідальницях. Згадай також про тих, хто не має мужності благати про прощення, і стати перед престолом твоєї благодаті. Пам’ятай також про тих, добрий Господи, хто піддається слабкості свого серця і несе покарання за гріхи інших. Господи, дай нам пам’ятати, що Кров Ісуса очищає всіх, тому що ця дорогоцінна Кров була пролита за нас, тому що святість очищення походить від Його Крові. «Він прощає всі беззаконня твої, оздоровляє всі твої хвороби. Він визволяє твоє життя від тління, Він вінчає тебе милосердям і щедрістю» (Псалом 103, 3-4).

Господи, Таїнство Сповіді дає нам надію, що Ти зітреш наші гріхи… Таїнство прощення гріхів запевняє нас, що повинен бути дім, який є нашим вічним домом… що є двері, відкриті для нас, і є рука, простягнута нам, і є щедрий батько, який без міри витрачає на нас свою любов. Як блудні сини, ми просимо, Отче Небесний, вислухай нас через Господа Ісуса Христа. Амінь.

 Молись за нас, Мати милосердя, захист і притулок грішників!