Слава Ісусу Христу.
Дозвольте поділитися з вами враженнями з паломництва до Бердичева.
З Мукачева ми виїхали в п’ятницю ввечері четверо дорослих та четверо дітей віком 9-7,7,6 років. В суботу ми приєдналися до групи паломників Шепетівка – Бердичів. Було дуже спекотно і в той же час дуже радісно. Як на мене це дуже велика подія та переживання. Багато років я мріяла поїхати чи піти в паломництво, але діти були маленькі і я все казала: “Боже допоможи, щоб діти виросли і при першій нагоді я поїду куди буде можливість.” Так моя мрія здійснилась.
Приєднавшись до групи було підраховано, що нас є всіх 508 осіб. Ми йшли дорогою та молились. Більше мене вразило, коли нам почали передавати записки-наміри. Я відразу не зрозуміла що це таке, але через мої руки пройшло їх дуже багато. Я спитала що то таке? Відповіли, що то інтенції про молитву, хто бажає, звертається до Діви Марії Цариці Кармелю. Під час ходи без зупинки знайшла ручку, шматочок паперу і так само написала прохання. Це все відбувалося в дорозі з ружанцем у руках. Інтенції наші були зачитані, піднесені до Матері Божої. Через кілька км був привал, де нас чекав смачний обід. Мені дуже сподобалось, що всі були рівні, рідні, як світські, так і духовні отці, сестри. Не було поділу – була одна велика сім’я “508 дітей Божих”. Годину тривав нам відпочинок. Набравшись сил знову вирушили в дорогу. Ми, дві мами, дуже переживали як наші діти витримають таку жару і дорогу, але Господь знав куди ми йдемо і майже сам піклувався про наших дітей. Ніхто з них нам не поскаржився, що вже не може йти, чи жарко, чи ноги болять, то було справжнє чудо Господнє.
Проходивши через населені пункти люди зустрічали нас з посмішками, а деякі навіть із сльозами. Я розуміла ті сльози, сльози радості від того, що ми йдемо, а вони не можуть, бо переважно сльози були у людей похилого віку. Через декілька годин ходи знову був привал останній, було дуже весело, організували конкурс «родини з чотирьох осіб». Нараховано було приблизно 7-8 таких родин і ми також брали участь, але в нас получилася «родина Закарпаття 4-ох діток». Цей конкурс дуже підняв усім настрій. Знову вирушили в дорогу. Знаєте, в мене стільки вражень, що всього не можна описати. Але яка я була щаслива сама по собі і коли побачила щасливі очі дітей, мене ще більше переповнювала радість як Батьки Небесні піклуються за нас. Я була щаслива від того, що в таку спеку я йду, йду і не знаємо скільки ще треба йти, але не було питання від дітей: «Ще довго? Вже скоро?»
Я була щаслива від того, що маю таку велику нагоду в дорозі з тими, кого побачила вперше та знайомими, молитися за них, доручати всіх їх в опіку нашій Небесній Матері.
Коли ми вже підходили до Бердичева нас супроводжували машини ДАІ. Будучи ще далеко в дорозі ми побачили куполи Санктуарія, і тоді вся група паломників стала на коліна і молилась молитву “Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво…”. Не можна передати то відчуття, що тоді відбувається в серці людини. Принаймні, я кажу за себе, не зважаючи на спеку, мороз іде по всьому тілі і сльози навертаються. Я дякую Богу та Діві Марії за те, що вони дали мені таку ласку те відчути. Після молитви встали ввійшовши в місто піснею прославляли Небесну Матір. Зустріли нас душевно з оплесками, коли оголосили паломників Шепетівка – Полонне – Бердичів, наймолодший паломник – дівчинка 2-х рочків, найстарший -64 р. Після привітання ми пішли в санктуарій поклонитися і помолитися перед іконою Матері Божої Бердичівської. Знову я повторююся, але це неможливо передати, що там відбувається, коли дивишся на Марію з подякою, з проханням, а вона відповідає поглядом доброї, лагідної Мами; бачиш в Її очах відповідь: “Все буде добре”, “Довірся, довірся нам – Матері і Сину”. Ви знаєте сльози ллються самі, стримати себе неможливо, сльози радості, сльози подяки, сльози любові до Небесних Батьків.
Після привітання з Марією почалась Служба Божа, була велика кількість паломників. Хоч були ми під відкритим небом, троє наших діток заснули, бо то була 18-а година вечора в суботу. Єпископ Станіслав Широкорадюк, котрий ішов всі чотири дні паломництва, очолив Службу Божу, в проповіді сказав гарні слова: «Перестаньте боятися, довіртесь Богу». Після Служби місцеві жителі запрошували всіх паломників на нічліг.
Нас так само одна сім’я забрала до себе. Спочатку ми думали, що треба буде поділитись, але Господь бачив, що ми хочемо бути разом і нас всіх забрали 4 дорослих, 4 дітей.
Після дороги всі ми мріяли про воду та душ і мрія здійснилась. Потім була вечеря, ліжко. Дуже добрі, турботливі та гостинні люди нас прийняли. Якщо буде воля Божа на другий рік знову з ними зустрітись ми будемо дуже раді.
У неділю 18 липня о 10.30 розпочалась Служба Божа. На початку процесії несли ікону Матері Божої Бердичівської, а після неї йшло багато-багато священиків. Завершення Служби так само з іконою, ми були біля неї зовсім юлизько, відчуття передати неможливо. Після Служби всі роз’їхалися по своїм містам. Ще дуже приємно було величезному натовпі людей зустріти с. Марієту з Середнього, котра зараз у Житомирі; с. Анастасію з Середнього, котра тепер у Києві.
Рушивши з Бердичева, по дорозі ми заїхали у м. Любар до сестер юзефіток, де ми смачно поїли, перепочили. Зайшовши до храму та подякувавши за все, ми поїхали далі у Шепе-тівку. Приїхавши до шепетівського костьолу , ми дуже зраділи, бо вже на нас чекав о. Петро Жарковський. Всі були дуже раді зустрітися з ним.
Я дуже щаслива що Господь дав мені таку нагоду бути там, де я була вперше. Завдячую Богу і всім тим, хто допоміг мені у здійсненні моєї мрії. Щиро ще раз їм дякую, молюся за них, що дали мені та моїм дітям відчути ту радість, ласку, яку ми пережили і відчули. Ще не повернувшись додому діти питали: «Мама, ми поїдемо на другий рік?» Я радо відповіла: «Так».
Дорогі читачі, вірте і Бог покаже вам свої можливості. Те, що неможливо людям, Богу можливе. А головне навчіться Богу і Марії ДОВІРЯТИ.
Завантажується ...