Інтерв’ю з о. Антонієм Зіембою SDS, який кілька років служив у римсько-католицькій парафії Успіння Діви Марії в Сваляві, оприлюднило інформаційне агентство «Центр новин».

Отче Антоні, хочемо пригадати перші дні повномасштабної війни. Багато українців тоді втікали за кордон. Хочемо запитати, чому Ви тут? Чому тоді не повернулись до Польщі?

Я мав тоді вибір. Напередодні повномасштабної війни, 22 лютого 2022 року я був в Кракові і розмовляв з настоятелем сальваторіянином о. Йозефом Фігіелем. Він мене попереджав, що маєш свої роки, і не потрібно їхати до України. Він рекомендував мені залишайся в Польщі, бо в Україні розпочнеться війна. Я тоді відповів настоятелеві, що я не залишу людей самих в Україні, їм потрібна духовна опіка, духовна підтримка та таїнства, яке вони приймають – Святу Месу, Святе Причастя і всі молитви, відвідини хворих. Це мій обов’язок, а також і радість, що можу ще служити. Після такого рішення, я приїхав до України. 24 лютого – війна. Тоді наш архієпископ Мечислав Мокшицький звернувся до всіх священників, сестер і братів монахів кажучи, що хто має бажання виїхати, може не перебувати під час війни в Україні. Майже ніхто не виїхав, всі залишилися. Я зрозумів, що моє рішення було правильним, і вже четвертий рік повномасштабної війни я живу, працюю наскільки можу і допомагаю людям.

Ви є священник-волонтер. До Вас також приїжджають делегації з Польщі,  Чехії.  Вони допомагають Україні. Розкажіть детальніше.

Як священник я працюю в Жидачеві з 2019 року, і це моє постійне місце перебування життя. Я навіть кажу, що Україна – це моя батьківщина по вибору. Я тут хочу працювати наскільки можу, наскільки потрібна моя допомога. Як священник, я не можу взяти зброю і піти на передову, але можу допомогти благодійним внеском, чи об’єднати тих людей, які бажають допомагати Україні. Три роки тому знайшлася група в Чехії з місцевості Вершовіце, і вони шукали таке місце, де можна привезти гуманітарну допомогу. Там працював наш сальваторіянин, священник о.Андрій і він подзвонив до мене, і сказав, чи можна привезти гуманітарну допомогу до Жидачева. Я йому сказав, що тут все можна купити, нічого не треба, але якщо бажають привезти допомогу, то тільки на передову. І там з’явилася думка, щоб завезти благодійну допомогу в Полтаву, а далі нашим хлопцям військовим на передову. З того часу вони приїжджають систематично, і були в нас вже п’ятнадцятий раз. В Чехії є група, яка збирає гроші, продукти, купує все, що треба під замовлення. В Полтаві діє волонтерська група офіційно зареєстрована благодійна організація «Крила Полтави».

Вони офіційно все перевозять, оформляють, передають на передову. Це для мене є певність, що гуманітарна допомога йде, куди треба. Чеська група в себе розповіла про потреби України, і про їхню діяльність дізналась Католицька телевізія з Острави називається «Ноє» і приїхали до нас в Жидачів, зробили програму, передали на телебачення і багато людей почали допомагати Україні. І тому можна спільно багато зробити для українців, якщо зробити все разом мирно, і з любов’ю.. Хочу подякувати нашим благодійникам з Польщі та Чехії, що допомагають Україні.

Зараз у християн розпочався Великий піст, як духовно приготуватися до Воскресіння Господнього?

Від попільної середи почався великий піст, тобто приготування до Воскресіння Господнього. Його мета – Воскресіння кожної людини. Щось в своєму житі змінити. Є підказка для нас –  Святе письмо. Євангелія нам говорить, що такою можливістю перемінити себе є молитва, піст і милостиня. Три дороги, які ведуть до переміни людського життя, особистого мого, твого і всіх інших людей. Що молитва знаємо, що піст знаємо, що милостиня знаємо. І це головні вказівки на великий піст. Крім того, Римсько-Католицька Церква в Україні проголосила 2026 рік – Роком Пресвятого Серця Ісуса.

Нас вчить історія, якщо Україна буде близькою до Ісусового Серця, то не буде війни, закінчаться усі війни. І тепер вирішили єпископи Римсько-Католицької Церкви, щоб відновити Україну, потрібно через додаткову молитву – до Пресвятого Серця Ісуса. І це ми робимо через дві справи через відвідини образу Серця Ісуса в родинах. Та інтронізація – виставлення образу самого Ісуса на високий рівень особистого, сімейного життя. Через таку переміну буде особиста переміна, сімейна, і остаточно цілої України. Якщо всі приймуть Пресвяте Серце Ісуса до себе, до сім’ї, до суспільства, то буде фактично переміна. Бо звідки беремо любов – із серця. Серце Ісусове – повнота любові! І з того джерела можна черпати любов для себе, для родини, для суспільства, для держави і для цілого світу.

Отче Антоні, ми усі потребуємо молитви. А як правильно молитися за наших захисників?

По-перше молитву ми зобов’язані спрямувати до Бога тому, що вони нас захищають, дбають про нас, щоб ми жили. Їхні усі імена записані у Бога на небі. Особливо тих, які віддали своє життя за Україну. За них потрібно постійно молитися, щоб Бог відкрив для них брами вічного щастя. Особливо, коли о 9 годині вшановуємо полеглих захисників хвилиною мовчання, потрібно не просто зупинитись, а в цей час молитися.

Чи варто молитися за наших ворогів ?

Цей обов’язок, який випливає з Євангелія. Ісус сказав молитися за всіх, особливо за ворогів наших. Чому? Адже тяжко молитися за когось, хто для мене є ворогом. І багато людей не може з тим змиритися. Але якщо я буду молитися за ворогів моїх, то передусім я переміню себе, бо в мою свідомість йде думка, щоб його перемінити, не вбити, не знищити, а щоб його перемінити і себе перемінити, і остаточно переміняю когось. Божа Матір Фатімська сказала більше сто років тому до малих дітей, щоб відмовляти розарій за ворогів, за тих, які не вірують, живуть без Бога. Бо можна було б їх знищити, і матимемо гріх, а як будемо молитися і цілий світ буде молитися за них, то переміна буде. А сьогодні я заохочую, як дитина Марії, щоб всі прийняли таке рішення, хоч воно тяжке, бо легко проклинати ворогів, ненавидіти, але це нас нищить. Але якщо я позитивний до кожного, до всіх людей то мене це радує, не нищить, а навпаки відкриває душу, себе для інших. На жаль багато людей втрачає віру через те, що кажуть, ну де є Бог, адже війна, стільки смертей. А я кажу їм, а це Бог робить? Це людина робить! І все починається з родини. В моїй родині, ваших родинах, якщо там є агресія. Над тим треба працювати, не проклинати нікого, тільки допомагати один одному через молитву.

Що Ви побажаєте Україні та українцям ?

Коли я приїхав до України, я бачив людей, які постійно ходили і дивились на низ, перед собою в землю. Думаю собі, який сумний народ. Чому їм так сумно? Але коли я пошкодив собі ногу, тоді час від часу дивлюсь на землю, бо в Україні немає доріг, нема тротуарів (сміється – ред.). Друге, на що я звернув увагу, раніше традиційне привітання було: «Слава Ісусу Христу!», а тепер: «Добрий день!». Дехто взагалі нічого не скаже. Тому що сумний народ. Треба обов’язково вітатися з людьми. Бачу біжить безпритульний песик Бобі, він при зустрічі так радіє, хвостиком махає, тішиться. А ми чому маємо сумувати? Навіть якщо в Україні війна, ми усі Божі діти, а не підкинуті кимось. Маємо бути позитивними. А Україні – бажаю перемоги! Не тільки такої, щоб була перемога над війною, ворога вигнати, бо це мало, а перемоги – особистої. Щоб ми перемогли гріх. Кожний українець має перемогти особистий гріх, гріхи сімейні, їх багато. Не хочу міряти, але кожна сім’я, родина має перемогти гріх у сім’ї, містах, селах, в державі. Це можна зробити тільки з любов’ю, не зброєю, не агресією, а любов’ю. Тому є рік Пресвятого Серця Ісусового, щоб я себе переміг, щоб всі перемагали себе, а тоді переможемо усіх наших ворогів, бо вони перед нами стануть беззбройними.

Дякуємо отче Антоні за розмову та Вашу велику працю на благо України і Ваших парафіян.

Розмову вела Галина Витак