19 грудня 2024 року Дикастерія у справах визнання святих повідомила про дату та місце урочистої беатифікації (проголошення блаженним) отця Петра Павла Ороса, священника Мукачівської греко-католицької єпархії, який був вбитий радянським міліціонером.

Про це повідомляє сторінка МГКЄ.

Урочиста беатифікація Слуги Божого Петра Павла Ороса відбудеться 3 травня 2025 року у c. Білки. Урочистість очолить Його Еміненція Кардинал Ґжеґож РИСЬ, архієпископ та митрополит Лодський (Польща), член Дикастерії Божественного культу та дисципліни Святих Тайн. Це буде перше в історії Закарпаття проголошення блаженним саме на нашій Срібній Землі. Деталі урочистостей будуть повідомлені згодом.

Нагадаємо, що 5 серпня 2022 року Папа Франциск прийняв на аудієнції кардинала Марчелло Семераро, Префекта Дикастерії в справах визнання святих, під час якої затвердив для проголошення декрети цього відомства, що стосуються деяких беатифікаційних процесів, серед яких на першому місці був Слуга Божий Петро Павло Орос.

Біографічна довідка

Слуга Божий Петро Орос народився 14 липня 1917 р. у с. Бірі (Угорщина) в сім’ї греко-католицького священника. Втративши батька в 1919 році разом із братом Іваном та мамою, переїхали в с. Березники Свалявського району, де проживав дідусь, отець Кирило Раковський. У 1921 році родина Оросів переїхала в Керецьки. В 1926 році, маючи 9 років Петро Орос залишився круглим сиротою — померла мати. Невдовзі Петра забрала на виховання родина о. Сабова із Скотарського. У 1937 році Петро закінчив гімназію у Хусті і цього ж року вступив до Хустської Духовної семінарії, яку успішно закінчив у 1941 році.

28 червня 1942 р. прийняв ієрейські свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав сотрудником у с. Великі Ком’яти Виноградівського району. 19 грудня 1944 р., за свідченням о. Стефана Бендаса, Владика Теодор Ромжа передбачаючи наступні утиски з боку радянської влади та розуміючи необхідність переходу єпархії у підпілля, в якому може загинути й сам, таємно висвятив Петра Ороса на єпископа. 1946 р. призначений на вільну парафію у с. Білки Іршавського району.

У 1948 р. місцеві органи влади вдаються до різних методів впливу, щоб схилити о. Петра на перехід до російського православ’я. Йому, як і всім іншим священникам, які не поступилися своїми переконаннями, заборонили виконувати душпастирську працю. Але він залишився вірним своєму покликанню, продовжував підпільно зі своїми вівтарними братами оо. Іваном Маргітичем, Іваном Романом та Іваном Ченгері таємно обслуговувати греко-католицьких вірників Іршавщини й Виноградівщини.

Непокірність священника дратувала можновладців. На початку 1953 р. його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні. Влітку 1953 р. поблизу Імстичівського мосту міліціонер намагався заарештувати отця Петра, але йому пощастило зникнути між верболозом. Повертаючись з Імстичівського монастиря, в якому підпільно відправив Службу Божу, біля мосту на річці Боржаві, вперше пролунали за ним два постріли. Та цього разу мимо. У постійній небезпеці, без відпочинку, сну та надійного притулку для отця Петра наближався трагічний день мученицької смерті.

Напередодні празника Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1953 р., в с. Великі Ком’яти він відслужив велелюдну Святу Літургію, сповідав, причащав. Того самого дня вирушив пішки на залізничну станцію в с. Сільце. Тут його заарештував міліціонер і повів у напрямку с. Заріччя. Поблизу хреста пролунали два постріли — о. Петра було вбито. Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, через кілька днів потай від людей закопали між терням поблизу с. Кам’янське Іршавського р-ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави.