«Сила Божої любові, яка поширюється через наші серця, є сильнішою за будь-які деструктивні сили», – наголосив в інтерв’ю для ватиканських медіа очільник Конференції єпископів Латинського обряду в Україні єпископ Віталій Скомаровський.

У Римі від 7 до 14 жовтня 2026 р. відбувалася зустріч «Десять років Amoris laetitia: звіщати Євангеліє разом із сім’ями сьогодні», яка зібрала представників єпископських конференцій з усього світу. Участь у події взяв голова Конференції єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні, ординарій Луцький єпископ Віталій Скомаровський. В інтерв’ю для ватиканських медіа владика поділився роздумами про те, який досвід українських родин у часі війни є цінним для Вселенської Церкви, як суспільству зберігати мудрість та взаєморозуміння в умовах інформаційних атак, а також розповів про молитву біля гробниці святого Йоана Павла ІІ за мир в Україні та одужання Святішого Отця.

Ваше Преосвященство, як очільник Конференції єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні, протягом тижня Ви брали участь у зустрічі «Десять років Amoris laetitia: звіщати Євангеліє разом із сім’ями сьогодні». На Вашу думку, яким досвідом могли би поділитися в цьому ключі українські сім’ї?

Цей документ Amoris laetitia, виданий 10 років тому, присвячений подружній любові та сімейному життю з погляду Церкви. Попри те, що минуло вже десятиліття, під час цієї зустрічі виразно відчувалося: його актуальність сьогодні, мабуть, навіть більша. Адже загрози, труднощі та переживання, з якими стикаються родини по всьому світу, за цей час лише зросли, а також з’явилися зовсім нові виклики – зокрема пов’язані з інтернетом, ґаджетами й залежностями, що особливо вражають дітей. Представники єпископатів мали змогу поділитися тими труднощами, яких досвідчують сім’ї на місцях. Щодо України, то багато наших сімей змушені жити розділено: чоловік залишається вдома, працює або служить на фронті, а дружина з дітьми через війну виїхала за кордон. Ми бачимо, як це випробовує подружнє життя і наскільки складно зберегти родину. У сучасному світі, де цінність і саме існування сім’ї нерідко ставляться під сумнів, зберігати цю цілісність вкрай важко. Проте Церква прагне послужити кожній родині, аби допомогти зберегти її єдність. Окремий виклик – це труднощі та страждання, спричинені війною: втрата близьких, втрата майна, вимушене переселення та необхідність починати життя з нуля. Це надзвичайно важкий досвід. Водночас ми можемо поділитися тим, як саме віра дає нам сили. Вона є тією опорою, яка дозволяє людям розпочинати все спочатку на новому місці й у нових обставинах, не втрачати надії та довіряти Богові навіть у найдраматичніших ситуаціях. Наша Церква має багатий досвід такої підтримки, адже ми постійно опікуємося жінками, які втратили чоловіків, дітьми, які залишилися без батьків, і людьми, що позбулися домівок. І ми бачимо, що саме у вірі вони черпають наснагу для подолання усіх цих випробувань.

Що особисто Вам дала ця зустріч?

Для мене це час відкриття всієї повноти Вселенської Церкви, адже тут були представлені єпископські конференції з усього світу: з Африки, Азії, Америки, Австралії – з усіх континентів. Це моя перша зустріч у такому широкому форматі, і мені надзвичайно цікаво слухати про досвід як єпископів, так і мирян та родин з інших куточків планети. Європейський контекст мені більш знайомий, а от дізнаватися про те, як живуть віруючі сім’ї, наприклад, у Непалі чи країнах Африки – це надзвичайно цінно. З одного боку, вони мають чимало досвіду, у якого ми можемо навчитися. З іншого ж боку, ця зустріч дає чітке усвідомлення: ми живемо в час, коли більшість проблем, з якими стикаються родини, є спільними. На землі не має місця, де б ці виклики оминули сім’ї, – у більшій чи меншій мірі вони присутні всюди.

Якщо говорити про безпекову ситуацію в Україні, протягом останнього часу посилилися обстріли Києва, Харкова, Одеси та інших міст. Особливо інтенсивними стали атаки дронів. Якою є ситуація в Луцьку, де розташована Ваша резиденція як ординарія Луцького?

Обстріли у нас є так само, як і по всій Україні. Звичайно, інтенсивність їхня, можливо, менша, адже головними цілями залишаються Київ та інші великі міста. Проте від цього нам не легше: тривоги й обстріли лунають постійно, люди тривожаться за власне життя і здебільшого – за життя своїх дітей. Це постійні перерви в роботі, знищене майно, і, на жаль, також загиблі. Але ми вчимося жити з цим уже не перший рік. Це біль і страждання, але це той біль, який ми навчилися переносити й нести далі з вірою.

Попереду зима, яка через пошкоджену енергетичну інфраструктуру, напевно, буде ще важчою за минулу. Як Ваша дієцезія допомагає або планує допомагати мешканцям готуватися до зими та долати цей складний період?

Є надія, що ми й цю зиму переживемо, як і попередні, адже це вже не перше подібне випробування для нас. Багатьох речей ми навчилися за минулі роки: як опалювати домівки за відсутності електроенергії, які альтернативні засоби використовувати, яке паливо заготовлювати. Гадаю, кожен на своєму місці вже думає про це, адже зима не є для нас несподіванкою. Зрозуміло, що ворог робитиме все можливе, щоб завдати шкоди, – як він чинив і раніше. Можливо, й ця зима буде нелегкою, але ми її вистоїмо. Я щиро сподіваюся, що з Божою допомогою та завдяки підтримці людей, які не припиняють молитися за нас і допомагати у різний спосіб – передаючи генератори чи фінансуючи закупівлю пального, – ми зможемо пережити цей період. А як усе буде – побачимо. Якщо ж виникнуть якісь неочікувані виклики, ми також намагатимемося їх вирішувати та звертатися по допомогу.

Часом окремі події у медіа викликають напругу та гострі дискусії між українцями й поляками, попри міцну підтримку з боку сусідньої країни. Як, на Вашу думку, зберігати розсудливість і взаєморозуміння у таких ситуаціях?

Сучасні війни та конфлікти точаться не лише на полі бою. Окрім того фронту, де лунають постріли, є ще інший, не менш важливий фронт – інформаційний.  Тут я маю на увазі саме медіасередовище. Те, що відбувається в суспільстві та в інформаційному просторі, – це не завжди природний перебіг подій. Часто це результат цілеспрямованого впливу зовнішніх сил, які прагнуть роздмухати наявні проблеми, перебільшити їх і спровокувати конфлікт. Сьогодні існує чимало концепцій так званих гібридних війн. Це не лише «гаряча» війна, де наші захисники тримають оборону й мужньо борються. Ворог намагається діяти й в інші, часом непомітні для людського ока способи. А сучасна людина, на мою думку, проводить навіть забагато часу в медіапросторі. Щодо трагічного нападу в Ярославі – це справді болюча подія, у якій загинув священник і постраждали інші люди (24 вересня 2026 р. громадянин України вчинив напад із ножем на території монастиря у польському містечку в Підкарпатському воєводстві – ред.). Ми як єпископат направили лист співчуття, запевнивши у своїй молитві та солідарності. Але наше завдання – постійно працювати, проголошуючи Євангеліє любові, прощення та взаєморозуміння. Християнин покликаний дивитися на кожну людину як на особистість: не можна судити про когось за кольором шкіри, мовою чи місцем проживання. Кожна людина має безцінну гідність у Божих очах. Ми отримуємо прощення від Бога і прагнемо ділитися ним з іншими. І ця сила Божої любові, яка поширюється через наші серця, є сильнішою за будь-які деструктивні сили.

Ваше Преосвященство, перебуваючи у Ватикані Ви молилися під час Святої Меси біля гробниці святого Йоана Павла ІІ. З якими намірами Ви прийшли на цю Євхаристію?

Сьогодні я звершив Святу Месу біля гробниці Йоана Павла ІІ, молячись за його заступництвом за нашу країну та про дар миру. Символічно, що сьогодні перед Євангелієм ми чули акламацію зі словами про те, що Христос є дорогою, правдою і життям. А це ж були слова-гасло паломництва святого Йоана Павла ІІ до України у 2001 році! Він відвідав нашу країну, добре знає наш народ і дуже його любить. Тому через його заступництво я просив, аби він допоміг нам випросити й осягнути мир.

Цими днями Святіший Отець переніс операцію. Перебуваючи тут, у Римі, ми разом з іншими єпископами з усього світу молилися про його здоров’я. Знаю, що в Україні віряни також пам’ятають про нього. Під час кожної Святої Меси лунає молитва за нашого Папу – про дар здоров’я та якнайшвидше повернення до своїх пастирських обов’язків.