Цього року у червні виповнилося 100 років з дня смерті Метта Телбота, покровителя залежних від алкоголю.

Слуга Божий Метт Телбот народився в 1856 році в Дубліні, Ірландія, в католицькій родині. Його шлях від алкоголізму до життя, наповненого святістю, надихає багатьох, хто бореться із залежністю. Католицька Церква визнала його Слугою Божим  в 1975 році, і тепер за його заступництвом досліджується чудо, щоб його можна було беатифікувати.

Метт Телбот понад п’ятнадцять років свого життя прожив як алкоголік, а потім знайшов силу в церковних таїнствах Євхаристії, Сповіді та в молитві Розарію. Це зміцнювало його, щоб дотриматися обітниці, яку він дав у віці 28 років, утримуватися від будь-якого алкоголю. Водночас у нього розвивалося глибоке внутрішнє духовне життя.

Отець Томас Селва, один із салезіанських священників, які служать у церкві Богоматері Лурдської в Дубліні, де похований Талбот, сказав для CNA, що багато людей, які борються з алкоголізмом чи наркоманією, приходять помолитися на його могилу навіть через сто років після його смерті: «Люди вважають, що могила Метта Телбота в центрі Дубліна є місцем, куди вони можуть прийти і відчути духовне зцілення, навіть якщо вони проходять інші форми терапії».

Метт Телбот народився 2 травня 1856 року в бідній родині робітника в Дубліні. Він був другим із дванадцяти дітей, троє з яких померли в дитинстві, і ріс в оточенні бідності та зловживання алкоголем. Усі чоловіки в родині випивали так багато, що деякі саме через це і померли.

Він покинув школу у віці дванадцяти років, ледве вміючи читати й писати, і почав працювати у торговця вином, де він пробував алкоголь і часто приходив додому п’яним. Уже в ранній юності він розвинув пристрасть до алкоголю, яка поглинула його наступні п’ятнадцять років. Хоча він працював некваліфікованим робітником у дублінських доках, а потім муляром, він часто розтринькував свою зарплату в пабі, залишаючись у стані злиднів і відчаю.

Переломний момент настав у 1884 році, коли Телбот у віці 28 років, переживаючи черговий період безгрошів’я та принижений через те, що йому відмовили в позиці, поклявся змінити своє життя. Він пішов до Сповіді й урочисто пообіцяв тримісячне утримання. Ця обітниця була першим кроком на шляху до довічної тверезості, яка була підкріплена глибоким духовним наверненням.

Серед труднощів, пов’язаних із зреченням від алкоголю, Телбот вдався до молитви і знайшов розраду в реальній присутності Христа в Євхаристії та молитві Розарію. Зрештою, його життя стало життям молитви, покаяння та відданості Церкві. Він приєднався до багатьох молитовних груп, що дало йому сильне відчуття спільності. Він став одним із перших членів Товариства абстинентів Святого Серця в Дубліні, відразу після його заснування в 1898 році.

Завдяки новознайденій тверезості Тальбот нарешті зміг навчитися правильно читати й писати, що дозволило йому поглибити віру. Він читав життєписи св. Катерини Сієнської, св. Вікентія де Поль, св. Філіпа Нері, св. Томаша Мора та багато інших.

За словами отця Г’ю О’Доннелла, який служив у Церкві, звідки Мет був похований, 20 років Телбот був «бідною людиною, яка жила надзвичайно цілеспрямованим життям». О’Доннелл розповів CNA, що незважаючи на те, що він продовжував працювати в складних умовах у доках, Телбот завжди був зосереджений на Богові: «Молитва для нього була як дихання, він любив це. Він ходив на роботу, але щоразу, коли була перерва, то він або читав, або молився».

Протягом останніх 35 років свого життя Телбот був членом Третього ордену св. Франциска, тобто світських францисканців. Він вставав рано, щоб відвідати щоденну Святу Месу, перш ніж приступити до роботи о шостій ранку. Він перейняв аскетичні традиції ранніх ірландських ченців і пережив  багато особистих покаянь. Він спав лише на кількох дошках, що були його ліжком, поклавши голову на дерев’яний брусок. Він міг важко фізично працювати цілий день, споживаючи дуже мало їжі.

Смерть Телбота 7 червня 1925 року була такою ж скромною, як і його життя. Він знепритомнів на вулиці Дубліна, прямуючи на Святу Месу в неділю на Трійцю, і був доставлений до лікарні, де був оголошений мертвим. Лише тоді стало відомо про міру його покути, виявивши ланцюги, які він носив під одягом на знак благочестя.

Францисканці вшановують пам’ять Метта Телбота щороку 19 червня. Цього року виповнилося 100 років з дня його смерті.

У 1931 році розпочався процес його канонізації, а в 1975 році він був оголошений Слугою Божим. Зараз за його заступництвом розслідують чудо. Йоан Павло ІІ бажав його беатифікації, щоб був покровителем всіх, хто бореться із залежністю.

Метт Телбот відомий переважно в англосаксонських країнах і в Польщі, де він є покровителем багатьох рухів, інституцій, до нього з довірою звертаються залежні та їхні родини.