Першій домоправительці Мукачівської курії виповнилося 100 років. Мова про пані Маргіт Герхардт.
Щиро вітаємо іменинницю, котра дожила до такого поважного Ювілею і впродовж усього життя жила вірою, якою ділилася, катехизувала, служила священникам, єпископу і Церкві.
Маргіт Герхардт народилася у місті Хуст 14 квітня 1926 року у німецькій сім’ї. Її батько мав фермерське господарство. У сім’ї було 8 дітей. Батьки Маргіт були дуже побожними та у цьому ж дусі виховували своїх дітей.
Тоді ця територія належала до Чехословаччини і в місті Хуст була німецька школа, де юна Маргіт навчалася до 1939 року. Після приєднання краю до Угорщини, дівчина змогла продовжити навчання через рік уже в угорській школі, завдяки чому вивчила угорську мову.
В одному з своїх інтерв’ю Маргіт-нені (так її називали впродовж усього життя, «нені» – «тьотя» з угорської) згадувала отця Дьордя Текеша, котрий служив у Хусті, коли вона була школяркою і разом родиною практикувала віру та зростала у ній.
Після школи дівчина працювала продавцем у магазині до осені 1944 року, коли сюди прийшли радянські війська. У листопаді цього ж року розпочалася депортація місцевих німців. На відміну від угорців, німецьких жінок віком від 18 до 30 років забирали у табори. Маргіт, якій виповнилося 18, та її 22-річну сестру змусили покинути сім’ю, а через два тижні у товарних вагонах вивезли сотні таких самих дівчат та жінок, чиї імена звучали як німецькі, у трудовий табір на Донбас.
Там депортованих поселили по 70-80 осіб у бараки, де були двоярусні ліжка. Новоприбулих в’язнів призначали на роботу скрізь, де було потрібно. Хоча це були жінки, але були змушені виконувати чоловічу роботу: лопатами копали вугілля, пакували цеглу. Деякі ішли працювати у шахту, а деякі – прибиральницями чи виконували сільськогосподарські роботи. Вага хлібного пайка залежала від складності роботи – від 500 грам до 1 кілограма. Як пізніше розповідала пані Маргітка, смак хліба був дуже своєрідним і тепер би його не їла, але тоді для зголоднілого у таборі шлунку це була єдина пожива, бо інша їжа була дуже поганою. В результаті багато хто з жінок ослаб і пізніше був відправлений додому. Наприклад, рідна сестра змогла повернутися додому через рік, бо в неї була пневмонія.
З цих майже семи років ув’язнення Маргітка на один рік була відправлена для праці у теплицях. За її словами, того літа вона вижила завдяки помідорам, які їла під час роботи, що доповнювало ту мізерну табірну їжу та давало вітаміни.
Оскільки це не були військовополонені чи воєнні злочинці, то ставлення охорони, а це теж були жінки, було відносно добрим. Водночас через атеїстичну політику молитися відкрито було неможливо. На третьому році депортації Маргіт Герхардт дізналася про смерть своєї матері. Вістка про це дійшла до неї через пів року після смерті.
У 1950 році нарешті Маргітка змогла повернутися додому. Її та інших відвезли у Київ, а звідти вона добиралася спочатку до Львова і тоді вже до родини у Хусті, де застала постарілого батька, двох братів і сестру.
Маргіт-нені у Мукачеві. Фото: архів
Через два роки помер батько Маргіт, сестра вийшла заміж. Певний час дівчина поралася вдома по господарству, а згодом влаштувалася працювати у швейну майстерню. За кілька років підросли діти її рідних, котрі попросили Маргітку, щоб зайнялася духовним вихованням, бо була добре обізнана у релігійних речах. Отже її племінники стали її першими учнями. Згодом вістка про це поширилася між сім’ями хустян і вони теж просили, щоб вона катехизувала їхніх дітей. Таким чином близько 15 років займалася релігійним вихованням дітей. У цей час римсько-католицького священника з Хуста депортували до Гулагу та він повернувся через шість років.
У катехитичні групи Маргіт-нені набирала 5-8 дітей. Якщо ж їх було більше, то ділила на дві групи. Кожне велике зібрання могло викликати підозру у інформаторів. Переважно у катехизі брали участь корінні німці та угорці. Оскільки було гоніння і проти Греко-Католицької Церкви, то іноді теж греко-католики брали участь у катехизації. Та над цим усім була велика Божа рука. Одного року, зі спогадів Маргіт-нені, вона готувала до першого Причастя аж 40 дітей і це відбувалося навпроти помешкання православного священника. Це могло пройти непомітно тільки завдяки Божій опіці.
Так тривало до смерті о. Дьордя Текеша, що помер у 1973 році.
У 1974 році Маргіт познайомилася зі священником, котрий служив у Солотвині – отцем Лайошом Гудрою. Він, дізнавшися про таємну катехизацію, котру вела пані Герхардт, запросив її стати домоправителькою у нього на парафії. Це служіння тривало впродовж майже 20-и років.
Тим часом у 1993 році у Мукачеві помер тодішній єпископський вікарій, отець Йожеф Чаті. Замість нього на цю відповідальну посаду було призначено отця Лайоша Гудру. Тож Маргіт переїхала разом із священником у Мукачево в 1994 році. На жаль його служіння тут не тривало довго: помер у 1995 році.
9 грудня того ж року папа Йоан Павло II призначив отця Антала Майнека, керівника францисканської місії у Виноградові, єпископом Апостольської Адміністрації Закарпаття. Після смерті отця Гудри, 17 грудня 1995 року, він став генеральним вікарієм.
Отець Антал запропонував Маргіт-нені продовжити служіння домоправительки у курії. Ця пропозиція дуже зворушила її, оскільки вона вже мала майже 70 років. З покорою та відповідальністю вона погодилася на подальше служіння, що тривало практично до зречення по стану здоров’я єпископа Антала.
У листопаді 2012 року під час урочистої Меси з нагоди покровителя кафедрального собору святого Мартина пані Маргіт була відзначена нагородою «Pro fide» плаща святого Мартина — за її віддану та сумлінну працю в галузі катехизації.
З огляду на похилий вік пані Маргіт Герхардт, відвідавши своїх рідних у Хусті, переїхала до будинку пристарілих, яким опікуються Сестри св. Йосифа де Сент-Марк у Павшині.
У сотий день її народження, 14 квітня 2026 року, мукачівський настоятель о. Іштван Погань у колі сестер та мешканців будинку пристарілих звершив спеціально Месу за Маргіт-нені. Наступного дня її відвідав єпископ-емерит Антал Майнек OFM та разом з місцевим настоятелем патером Йозефом Трунком теж огортав молитвою у часі Меси свою невтомну помічницю.
