За кілька днів до XXX Всесвітнього дня богопосвяченого життя, який відзначатиметься у понеділок, 2 лютого, Дикастерія інститутів богопосвяченого життя та товариств апостольського життя звернулася до богопосвячених осіб з окремим листом.

Про це пише Vatican News.

28 січня 2026 року Дикастерія інститутів богопосвяченого життя та товариств апостольського життя оприлюднила лист під назвою: «Пророцтво присутності: богопосвячене життя там, де гідність поранена, а віра випробувана». Він приурочений до XXX Всесвітнього дня богопосвяченого життя, який відзначатиметься у понеділок, 2 лютого 2026 року.

«Знак надії» для Церкви та світу

Документ розпочинається словами подяки богопосвяченим особам у всіх куточках світу за вірність Євангелію та за дар життя, яке, незважаючи на випробування, «стає зерном, посіяним у борознах історії». Як підкреслює Дикастерія, це свідчення часто є  прихованим, але пережите як «знак надії» для Церкви та світу. У листі зазначається, що багато богопосвячених осіб, «мусять боротися зі складними ситуаціями: конфліктами, соціальною та політичною нестабільністю, бідністю, маргіналізацією, вимушеною міграцією, релігійними меншинами, насильством і напруженням, які ставлять перед випробуванням гідність людей, свободу, а іноді навіть саму віру». «Цей досвід виявляє, наскільки сильним є пророчий вимір богопосвяченого життя як “присутності, що триває”: поруч із народами та людьми, які зазнали травм, у місцях, де Євангеліє часто переживають в умовах нестабільності та випробувань», – йдеться у посланні.

Будувати примирення

Далі у листі йдеться про те, що «у багатьох частинах світу політична та соціальна ситуація випробовує довіру та підриває надію: саме тому ваша вірна, смиренна, творча, стримана присутність стає знаком того, що Бог не покидає свого народу». Дикастерія чітко зазначає, що євангельське перебування «ніколи не означає бездіяльність чи зневіру». Це «активна надія», що виражається в «словах, які роззброюють», у діалозі, у рішеннях, що захищають найслабших – навіть ціною особистих жертв – та у терпеливому будуванні примирення «через слухання і молитву». Таке розуміння «перебування» стає «пророчим словом для всієї Церкви і світу».

Важливість форм богопосвяченого життя

«У різноманітності форм втілюється єдине пророцтво: перебувати з любов’ю, не покидаючи, не залишаючись осторонь, роблячи своє життя Словом для цього часу і для цієї історії», – читаємо у листі. Апостольське життя робить видимою діяльну близькість до пораненої гідності; споглядальне виявляє вірність і заступництво в часи випробувань віри; світські інститути є «прихованою закваскою» у світі праці та соціальних відносин. Ordo virginum свідчить про безкорисливу вірність, а пустельницьке життя нагадує про першість Бога.

Мир – це вимогливий і щоденний шлях

Саме в цьому пророцтві перебування дозріває свідчення миру. Посилаючись на слова Папи Лева XIV, у листі підкреслюється, що мир не є абстрактною утопією, а «вимогливим і щоденним шляхом, який вимагає слухання, діалогу, терпеливості, навернення розуму і серця, відмови від логіки панування сильнішого». «Мир не народжується з протистояння, а із зустрічі, зі спільної відповідальності, зі здатності слухати і йти синодальним шляхом, з любові до всіх у дусі Євангелія, згідно з яким усі є братами та сестрами», – читаємо далі у посланні. Отож, богопосвячені особи, які залишаються близько до «ран людства», часто стають «ремісниками миру».

Паломники надії на шляху до миру

Пригадуючи досвід Ювілею богопосвяченого життя, який закликав нас бути паломниками надії на шляху до миру, Дикастерія  пригадує, що «це євангельський стиль життя, який ми маємо й надалі втілювати щодня там, де порушується гідність і випробовується віра». На завершення Дикастерія ввіряє богопосвячених осіб Богові, щоб Він «укріпляв їх в надії та смиренності серця, щоб вони були здатними перебувати, втішати, починати наново: і таким чином бути в Церкві та у світі пророцтвом присутності та насінням миру».