У часі дієцезіальних днів молоді, що тривали 5-7 липня у Павшині, поблизу Мукачева, учасників відвідав єпископ-ординарій Микола Лучок ОР. Під час Святої Меси від звернувся до молоді у проповіді, яку пропонуємо вашій увазі.

Пробуй назвати що тебе турбує. Чи ти помічаєш те, що тебе турбує? Що тебе турбує в житті? Що тебе турбує в стосунках з Богом? Що тебе турбує в стосунках з іншими людьми? Що тебе турбує? 

Одна з трудностей – помічати, що мене турбує. Віртуальний світ створює дуже багато такого простору, де нам дають готові відповіді, швидкі відповіді. Віртуальний світ – світ новин, світ відеороликів… Подивіться, коли ми там довший час сидимо, ніби багато інформації приходить в наш розум. Не знаю як у вас, але в мене є відчуття, що я розгублений. Так багато різних відповідей, так багато полярних відповідей, незрозумілих, конфліктних відповідей… і тривога зростає в серці. Багато тривоги тепер, дуже багато. В оточенні тривоги дуже важливо вміти назвати, що ж тебе турбує. Що є те, що тебе турбує. Спробувати чітко прямо назвати, наприклад, сьогодні до Ісуса приходять учні Йоана. Їх турбувало те, чого вони багато постять, а ось учні Ісуса не постять. Тоді Ісус їм дає таку, знаєте, закручену відповідь. Не знаю чи зрозуміли про ці бурдюки: нові бурдюки, старі бурдюки, вино молоде, старе… З відповідями Ісуса потрібно ходити, щоби отримати відповідь, щоб зрозуміти його відповідь.

Важливо навчитись називати, що мене турбує і дуже важливо навчитись задавати запитання. Відважуватися задавати запитання один одному, підходити до тих, хто міг би дати запитання і хто міг би дати відповідь. Є такий фрагмент Євангелії, коли 12-річний Ісус залишається в храмі. Він задає запитання. Його запитання були дуже мудрі. Навіть дивувалися священики, фарисеї які в Нього мудрі запитання, а навіть і відповіді. Коли архангел Гавриїл приходить до Марії, їй могло бути 14-16 років. Вона задає запитання архангелу: «Як це зі мною станеться, коли я мужа не знаю?».  І він Їй пояснює. Тобто дуже дуже важливим є те, щоб ви вміли називати яке ж у вас там запитання в вашому серці, що вас турбує. Формулювати це і задавати їх. Задавати Богові і задавати тим, хто міг би вам відповісти. Для того, щоб вміти називати потрібно вміти затриматись – знайти тихе місце, знайти час на те, щоб поназивати те, що є в твоєму серці. Поназивати ці запитання. У дітей, наприклад, спонтанні запитання. У віці, коли починають говорити, коли мають два-три роки, чотири, вони не замовкають і про все запитуються: «А чому? А чому? А чому так?». Але в якийсь момент ми замовкаємо і робимо вигляд ніби ми знаємо, але дуже багато чого не знаємо і не розуміємо. Навіть коли є можливість задати запитання. От не знаю чи вам після конференції давали таку можливість: задати запитання. 

Я би хотів щоби ви мені сьогодні, коли ми після обіду зустрінемось, задали запитання. Коли дають можливість задати запитання, то ми мовчимо. Ніби ми все розуміємо, ніби ми все знаємо. Чому так? Можливо, властиво, тому, бо ми не не в контакті з собою. Ми не розуміємо, що відбувається з нами і боїмось задати запитання. Діти не бояться від 3-4 років задавати запитання. А ми вже коли трошки стаємо дорослі, що? – Ми боїмося! Боїмося, що нас оцінять, боїмося, що нас відкинуть. Тоді можна задати собі запитання: «Чому ти боїшся? Що відбувається в твоєму серці?». Подивіться, якщо ви слухаєте Слово Боже, якщо ви читаєте його – там є дуже багато простих запитань. Перше запитання Бога до людини: «Адаме, ти де?». Ти де? Чого шукаєш? Кого шукаєш? Прості запитання, глибокі відповіді.

Тобто для того, щоб вміти задавати запитання – потрібно затриматись. 

Друге – це потрібно бути уважним до себе. Наскільки ви уважні до себе? Дайте собі відповідь. Наскільки ви уважні до своїх почуттів? Наскільки ви уважні до своїх думок? Наскільки ви можете назвати, що тепер в ваших головах відбувається? Що це? Де ти? Про що ти думаєш? Про кого ти думаєш? Чому ці думки в твоїй голові? Тобто перше – це затриматись, друге – це бути уважним, а третє – це називати те, що ти зауважив. Вміти називати: ага, це – страх, це – розгубленість, а це – гнів, це – образа, це – радість, а це – мир. А чому, звідки в тебе радість? Чому тебе це тішить? Ага, це – втома, це – ненависть. Звідки ця втома?

Властиво, коли ти вмієш називати, тоді в тебе є відвага задавати запитання навіть до самого себе. Часто людина втікає від того, щоби затримуватися і задавати запитання, бо боїться доторкнутися якоїсь сфери в своєму житті. Боїться щиро задати запитання і почути відповідь. 

Наступним кроком, коли ти задаєш запитання собі, Богові або комусь іншому, – це потрібно слухати. Уважно слухати і спробувати зрозуміти ту відповідь, котра до тебе приходить. Коли ви це практикуватимете, тоді ви навчитесь чути відповіді на наші запитання. Коли ми з вами не чуємо відповіді на запитання або, навіть, коли ми не вміємо задати запитання, ми дуже розгублені. Людина, яка розгублена, вона налякана. Коли людина налякана, вона робить необдумані дії. Побудьмо трохи в тиші і спробуймо назвати те, що тепер тебе турбує або те запитання, яке може ти сформулював/сформулювала. Можливо ти його сьогодні задаси комусь, підійдеш до когось. Можливо сам Господь тобі відповість на твоє запитання. Слухай.