Конференція єпископів України скерувала пастирський лист до вірян Римсько-Католицької Церкви з нагоди літургійного спомину річниці освячення храму, дата освячення яких невідома, що відзначається в останню неділю жовтня.

Улюблені Брати і Сестри!

Сьогодні, в останню неділю жовтня, Церква у Святій Літургії згадує річницю освячення храму, дата освячення яких невідома. Ця урочистість така важлива, що є однією з обов’язкових впродовж літургійного року. Адже храм – це особливе місце, де людина може наблизитися до Бога. З давніх-давен уже тут, на землі, вона хоче торкнутися вічності, тому храм стає для неї наче частинкою неба у земній реальності. У такий спосіб кожна святиня – це «центр світу», тому що Бог всюди присутній, і Його близькість завжди і всюди, це те місце, до якого прагне душа і в якому вона знаходить мир.

Перебування Бога серед людей стало дійсністю у народі, який Він обрав собі на власність. Під час сорокарічної мандрівки пустелею місцем Його присутності був Намет Зустрічі. Після того, як ізраїльтяни здобули ханаанську землю й оселилися там, Соломон збудував кам’яну святиню, що була відповідником Намету Зустрічі. Освячуючи її, він молився: «Нехай очі Твої споглядають уночі й удень на храм цей, на місце, про яке Ти сказав: Ім’я Моє буде там! – Вислухай молитву, якою слуга Твій молитиметься на цьому місці!». А згодом святий Августин напише: «Соломон збудував Богу святиню як образ і прототип майбутньої Церкви та Господнього Тіла». І справді, наш Спаситель Ісус Христос називає своє тіло святинею: «Зруйнуйте цей храм, – і за три дні Я підніму його» (Йн 2,19). Проте не тільки Тіло Христа, а отже і Його Містичне Тіло – Церква, а й кожен охрещений, – як говорить св. Павло Апостол, – є святинею Бога (пор. і Кор 3,16).

Відколи була заснована Церква, на всіх християнських землях постають Господні святині. Так привілей однієї Єрусалимської святині перейшов на багато святинь, бо у Новому Завіті втілений Божий Син освятив увесь світ. Щоправда у момент Вознесіння Він відійшов до Отця, однак залишився серед нас під покровом таїнств. Тому тепер жива віра допомагає нам у тому, чого не вистачає органам чуття.

Найважливіша мета, для якої постають храми, – це Євхаристійна Жертва. Тому католицький Божий дім – це храм Жертви Святої Літургії, яка збирає вірних довкола вівтаря – духовного центру святині. Багато є католицьких храмів по всій землі, серед яких і архітектурні шедеври, і убогі будівлі. Але як би вони не різнилися між собою – у своїй суті вони є тим самим, і всіх стосуються біблійні слова з Літургії освячення храму: «Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут 28,17).

Тому ми, українці, християни XXI століття, дякуємо Богові за кожне місце, де минає наше християнське життя, де воно розпочинається у таїнстві Хрещення, зміцнюється в таїнстві Конфірмації, де ми з Ним зустрічаємося під час Євхаристії та в інших таїнствах, де з нашим тілом попрощаються після смерті і де молитимуться про спасіння нашої душі.

Проте не завжди так було. У не такий далекий совєтський період історії власність релігійних і церковних громад безапеляційно ставала власністю держави. Католики були безжально позбавлені святинь, які вони будували впродовж століть, часто ціною великих зречень. Всі ці дії атеїстичної влади були скеровані для ліквідації публічного релігійного життя і діяльності релігійних інституцій. Католицьку Церкву позбавили будь-яких прав, функціонувати могли тільки зареєстровані релігійні громади, проте таку реєстрацію майже неможливо було здобути.

Оскільки католицьке населення боронило свої храми від конфіскації, що означало знищення їхнього внутрішнього і зовнішнього спорядження, то це стало причиною численних арештів вірян і духівництва, яке, зокрема, звинувачували в підбуренні проти радянської влади. Отже, розпочалися публічні судові процеси, на яких засуджували до ув’язнення і навіть смерті.

15 травня 1932 року в Радянському Союзі оголосили «безбожну п’ятирічку». Це означало, що до і травня 1937 року на всій території СРСР ім’я Бога як «пережиток Середньовіччя і знаряддя гноблення трудящих» мало піти в небуття. Для досягнення цієї мети весь державний апарат, усі його органи, установи та організації проводили невтомну діяльність, спрямовану на ліквідацію духівництва всіх конфесій, культових споруд та атеїзацію суспільства. Радянська людина мала бути «вільна», однак коли людина звільняє себе від Божих законів, вона не стає вільною, а навпаки – часто сама є причиною різних поневолень, морального й духовного занепаду.

Наше суспільство досі пожинає плоди радянської антирелігійної боротьби. Хоч ми і можемо тепер вільно сповідувати свою віру, проте у кожній римсько– католицькій дієцезії України досі залишаються храми, які влада вже незалежної України відмовляється повертати Церкві, попри закони, які вона сама ухвалила, зокрема Закон «Про свободу совісті та релігійні організації».

Такі католицькі храми є у Рівному, Умані, Білій Церкві, Львові, Києві та багатьох інших містах і селах України.

Варто наголосити на трагічній ситуації київського костелу св. Миколая, який католики власними силами збудували на початку XX ст. і який через байдужість чиновників руйнується на наших очах. Попри те, що влада обіцяла повернути святиню ще на початку 1990–х років, однак не зробила це до сьогодні.

Трагічне і карколомне сьогодення, сучасний світ, у якому ми з вами живемо, потребує глибокого навернення кожного з нас, передусім очільників нашої держави, на яких покладено відповідальність за розбудову справедливого суспільства й припинення ганебної совєтської політики дискримінації та свавілля влади.

Ми усі, як ніколи, сьогодні потребуємо Божої допомоги і Його благословення, щоб бути світлом і сіллю для цього світу – носіями Божої любові.

Використавши всі доступні засоби і можливості, релігійна громада парафії св. Миколая просить підтримати петицію щодо повернення їхньої святині.

Нехай голос Церкви у цій справі буде почутий, нехай кожен голос буде вкладом у спільну перемогу, як на полі бою, так і на духовному фронті. Нехай Божий дім у центрі Києва – столиці України, як і наші серця, неподільно належить Богові. Нехай завжди перемагає правда, справедливість, чесність і добро.

З пастирським благословенням
+ Віталій Скомаровський
Голова Конференції Єпископів РКЦ в Україні

Джерело: РКЦ