Впродовж тижня генеральний вікарій Мукачівської дієцезії отець Петро Жарковський, а також мукачівський настоятель отець Іштван Погань брали участь у міжнародній зустрічі, що проводилася у Кастель Ґандольфо біля Риму під гаслом «Дім на скелі». Організатор зустрічі – рух Фоколаре.

Після дворічної перерви, пов’язаної з пандемією, цього року учасники з’їхалися з цілого світу. Україну представляли наші два священники, що вже довший час пізнають харизму руху та беруть участь в різних зустрічах та акціях.

Насичена щоденна програма містила у собі конференції на різні теми та працю у групах. Серед тем також обговорювали синодальну дорогу, ділилися як це проходить на місцях, як відбувається в кожній державі, а також говорили про практичні речі, уваги щодо синоду, який був запропонований Папою Франциском.

У зустрічі брав участь кардинал Лазарус Ю Хен-сік (Lazarus You Heung-sik), родом з Кореї, який є префектом Дикастерії у справах духовенства. Він виголосив конференцію про служіння духовенства. Особливо кардинал звернув увагу на формацію майбутніх священників та важливість братерського прийняття, про товариські відносини між кліром та семінаристами. Кардинал Лазарус Ю Хен-сік теж є членом руху Фоколаре і поділився, що йому легко спілкуватися з учасниками цієї міжнародної зустрічі по питанню душпастирського служіння, тому що харизмою руху є творити єдність, щоб Ісус був посеред нас. Кардинал теж побажав, щоб між священниками та семінаристами був присутній Ісус, а не віддаленість.

Кардинал Лазарус Ю Хен-сік з о. Петром Жарковським

Одного дня у програмі була можливість, щоб представники різних країн коротко представили свою ситуацію. Як розповідає отець Жарковський, на зустрічі був також священник-словак, що вже довший час служить в Росії, який не використав даного йому часу, посилаючись на те, що не може всього сказати. Натомість священники з України перевикористали наданий ліміт і присутні слухали їх з великим захопленням.

Висловивши велику подяку за молитовну підтримку, а також всю допомогу, що передається для України, отець Петро і надалі просив не зупинятися у творенні добрих діл та майбутній підтримці страждаючих від російської агресії.

«Те, що переживає тепер Україна – це крик з прірви, бо щодень приносить сумні звістки не лише з лінії фронту, а також з тих міст, куди російська армія запускає ракети. Історія показує, що постійно через якийсь час народжуються такі тирани, які безбожно вбивають людей та нищать все. Це диявольське і ховається, часом, у малих речах. Як висловився патріарх Кирил, який благословив цю війну, що вони ідуть визволяти руський мір від наркоманії та гендерної політики. Нормальні люди не підуть на чужу територію і те, що тепер відбувається, потрібно зупинити. Всім відома подія, коли Святіший Отець в урочистість Благовіщення, 25 березня 2022 р., присвятив Україну та Росію Непорочному Серцю Марії, стала причиною цікавих подій, котрі можна назвати дивами», – розповів отець Петро для авдиторії священників з різних країн та народів.

Він навів приклад як після згаданої події присвячення російський флот, що рухався у бік Одеси, був змушений відступити через несподіваний дуже сильний шторм. У цей час одесити різних віросповідань вийшли на берег моря та молилися з піднятими руками. І таких свідчень заступницької молитви є багато – снаряди не вибухали, люди дивним чином рятувалися. «Звісно, що не всі, бо є багато втрат, руйнувань, горя, тому і надалі просимо про молитву та підтримку», – підсумував генеральний вікарій Мукачівської дієцезії.

Час на представлення було вичерпано, але присутні підходили до наших священників, щоб потиснути руку, щоб спитати звідки беруть сили, аби витримувати цей жорстокий напад, щоб висловити пошану для всього українського народу.

Того ж дня під час праці у групах так сталося, що важко було опрацьовувати матеріали зустрічі через шквал запитань щодо подій в Україні.

У зустрічі взяли участь 400 священників з різних континентів. Найбільше з Європи, але були також представники з Індії, Канади, Сполучених Штатів та Австралії. Серед учасників також був зі Словаччини отець Антон Конєчний, що шість років служив на Закарпатті у Сторожниці біля Ужгорода.

Текст: Тетяна Решетар