У суботу, 14 січня, у мукачівському кафедральному соборі св. Мартина відбулася зустріч чотирьох спільнот «Віри і Світла», які функціонують на Закарпатті. Учасники приїхали з Ужгорода, Тячева та Буштина, що функціонує як одна спільнота, і також з Хуста, а місцева мукачівська спільнота з радістю зустріла гостей.

Цьому не завадила дощова погода, бо тепло і світло, яке випромінюють учасники спільноти, створило власний гарний настрій.

Віросвітляни мають традицію, щоб зустрітися разом для спільної коляди. Цьогоріч це відбулося у Мукачеві. Зустріч розпочалася Святою Месою, яку провів мукачівський вікарій отець Євген Фізер. У цей час капелан хустської спільноти отець Олександр Сулінчак служив у конфесіоналі, уділяючи таїнство Сповіді.

Під час богослужіння учасники спільноти долучилися до активної участі: читали, що особливо уважно слухалося присутніми, співали. Ті, котрі можуть свідомо сповідатися, приступили до Причастя, інші – отримали благословення. Це виглядало дуже зворушливо: священник благословляє, а світла душа особи з особливими потребами тягнеться до Бога у свій, тільки їй зрозумілий спосіб. Також був дуже мелодійний музичний супровід.

У проповіді отець Євген звернув увагу на почуття, котре є виразно помітним між учасниками спільноти. «Співчуття – це співпереживання з кожною людиною, яка є в потребі. Воно уподібнює нас до Ісуса… Співчуття – це зійти вниз і бути поруч з тими, хто в очах світу на останньому місці, однак вони на першому місці в очах Бога. Цей світ вчить жити в байдужості. Байдужість – протилежність співчуття. Коли дивимось на тих, хто потребує допомоги – ми не можемо бути байдужими».

Також він пригадав, що до лікаря не приходять здорові люди, а Ісус – лікар, до якого ми можемо завжди прийти. Мукачівський вікарій заохотив подивитися по новому на Ісуса. Адже Він має «дуже багато співчуття». «Наш Господь співпереживає з нами, співчуває», – наголосив проповідник.

Після Меси зустріч продовжилася у залі ліцею святого Іштвана. Тут кожна спільнота виконала підготовані заздалегідь колядки та на всіх чекав смачний почастунок.

Всі тішилися з присутності Ісуса у невимушеному спілкуванні друзів, приятелів, батьків та духовних отців.

«Кожна спільнота щомісяця проводить зустріч, де батьки та друзі, тобто розумово неповносправні особи, підтримують один одного. Твориться простір дружби та любові. А влітку проводимо табори, – розповідає Альона Перец, віце-провінційна координаторка спільнот «Віра і Світло» на Закарпатті. – Друзів легко любити, бо вони люблять нас».

Нагадаємо, що «Віра і Світло» – це міжнародний християнський рух, який об’єднує у місцевих спільнотах ментально неповносправних осіб, їхніх батьків та приятелів. Члени спільнот зустрічаються, щоб ділитися труднощами та радістю, святкувати та молитися, підтримувати одні одних, зростаючи у дружбі, вірі та любові.

В основі руху є віра в те, що кожна людина є цінною, має свою гідність і дари, якими може ділитися зі світом. Суть цього руху у будуванні дружніх стосунків з людьми з розумовою неповносправністю. Приятелі руху не є соціальними працівниками або волонтерами, не є тими, які служать сім’ям, але вони стараються творити дружні стосунки з людьми з особливими потребами. Бо дружити – це приймати, любити, проводити разом час, поводитись з іншим, як з рівним, і просто бути поряд.

Людей з особливими потребами у Русі називають «друзями», а молодих людей, які творять з ними стосунок дружби, – «приятелями». Друзі, люди з особливими потребами, у спільноті знаходять прийняття, можуть реалізовувати себе як особистості, розвивати свої таланти, мати друзів. Батьки заново відкривають красу своїх дітей, мають підтримку, можуть відчути, що вони не є відкинутими суспільством, а їхні діти – це не покарання, а великий дар для інших. Приятелі, молоді люди, знаходять справжню дружбу й можливість по-іншому подивитися на своє життя і світ навколо.

У кожній спільноті також є капелан – священник, який допомагає спільноті духовно зростати у дусі любові й миру.

Фото: спільнота «Віра і Світло»
Відео: Veritas