Про cкривджених кривдників та про мистецтво пробачення у черговій розмові розповідає Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії єпископ Микола Петро Лучок ОР. Запис цієї програми відбувася у у момент, коли була відключена електрика. Ситуація у країні всім відома, тож запис відбувся в умовах, які є доступні на цей час.

Піти на глибину. Розмова на Veritas.

Ми покликані і створені, щоб бути наповненими любов’ю. Кожне місце, яке я в собі переживаю, у якому відчуваю, що не наповнений любов’ю, що тримаю на когось агресію, не хочу когось бачити…

Є така форма ненависті, яку ми не хочемо помічати, люди, яких ми не хочемо зустріти. Але ми не думаємо, що є образа, яку не хочемо пробачати.

Людина починає гортати в пам’яті періоди свого життя: або від сьогодні до початкової пам’яті, або від початкової пам’яті і до сьогодні – коли написав список, потрібно зазначити, чому тримаю образу на цю людину.

Молитва потрібна, щоб бачити, що відбувається у моєму серці. Є голос претензій. Є образа. Образа тримає цю людину у списку боржників. Тому я не хочу її бачити. Тому віддаляюся від неї. Ізолюю себе і ув’язнюю себе у цій образі. Образа, непрощення – це моя в’язниця. Якщо у дорослому житті не пропрацюємо тему прощення, то у нас може бути багато людей, яких ми ув’язнили. Ми ув’язнили себе у пам’яті негативу. Якщо ми не вміємо пробачати у підлітковому, дитячому віці, то це відкладуємо. І така ревізія дає велике визволення. Це – про дрібні образи.

Зазвичай є кілька великих фігур, які домінують. Найчастіше – це хтось з родини. Або є кривдник, який нам вчинив таку кривду, яка застеляє всі інші. Свідоме прощення може тривати кілька місяців або кілька років.

Поки не став на дорогу прощення – готувався до цього. Набирав потрібний ресурс. До цього потрібно готуватися. Потрібно багато читати літератури, багато слухати, готуватися до прощення, тому що це – мистецтво. Одне з найважливіших у нашому житті.

Кожне місце, де я неадекватно поводжусь, де у мені є агресія, неадекватна ситуації – вона говорить про зранене серце. За кожним зраненням є подія. За кожною подією є запитання: а як я опрацював цю рану, яка у мене є? Чи я пробачив цій людині?

Пробачення – це нове бачення ситуації, заглиблене у світлі Ісуса Христа. Пробачення – це турбота про себе!

Поки людина не зрозуміє, що цього я потребую для себе. Поки людина не зрозуміє: я потребую пробачити людині, яка мене скривдила, людина використовує пробачення ніби як захист, щоб її знову не скривдили. Але вона таким чином дозволяє, щоб та рана гнила і руйнувала її.

Багато хвороб від непробчення: від страхів, фобій, боязні розвитку – і до раку та неплідності. Чи потрібно обговорювати з кривдниками завдані рани?

Потрібно розрізнити: пробачення з події, яка завершилася, чи з події, яка ще триває. Завершений момент пробачення: я готовий бути з людиною в одному приміщенні. З людиною, яку ми ненавидимо – не хочемо перебувати в одному просторі. Це можливо лише у світлі, силі і любові Божій: пробачити можна лише тоді, коли відкриваюсь на Божу благодать. Пробачення – це вибір. Потрібно зрозуміти, нащо мені пробачення.

Пробачення – це усвідомлення того, що людина-кривдник сама була скривджена і з цим не справилась. Праця з прощення стає місцем мого росту. Коли ми носимо певне зранення, це непрощення – це вже моя образа. Праця з ранами і образами стали місцем великого росту.

Діти кривджені у дисфункційних сім’ях. Є агресія фізична, є духовне насилля, є форма насилля через занедбання. Депривація – не віддали турботи і любові у стосунку до тієї особи, яка має на це право. Приклад: форма образи, пов’язана з відсутністю когось з батьків. Величезний конфлікт: ніби про тебе турбуються, а водночас – тебе залишили. Інша форма депривації: коли тато і мама сваряться, вони вибирають форму життя окремо. І тоді дитина не тільки отримує зранення, що тато і мама сваряться, вона отримує додаткове зранення, що тато і мама сварилися і не вміли обдаровувати любов’ю один одного, вони мене позбавили люблячої присутності. Важливо відверто це називати.

Чи ми впустимо Євангеліє у ці «родові прокляття»? Чи впустимо Ісуса? Чому ідемо на глибину?

Ісус нас постійно запрошує: зверніть погляд до вашого серця! Наверніться! Світло, Істина, Правда – все відбувається всередині. Якщо накеруємо всередину – будемо мати достатньо випадків, які потрібно зцілювати, і де потрібно рости.

Як бути з померлими родичами, знайомими, від яких зазнали кривди? Чому з ними простіше, та як поговорити з ними, як їм пробачити? Як висловити пробачення у всесвіт? Чи варто озвучувати всім тим, до кого маю непробачення? Якою є наша пророча місія? Що значить «внутрішня дистанція» і як її побудувати? Якщо фізично не можу змінити ситуацію, однак роблю внутрішню дистанцію Чи має жінка слухати чоловіка? Чи любить чоловік жінку як Ісус полюбив Церкву? Слухай батька і матір, чи шануй?

Вибираймо стосунок з Ісусом, щоб Він зцілював нас.